Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Подія · “Використовує жіночі образи, щоб продемонструвати, що війна не обмежується лише полями битв і військовими стратегіями”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

“Головне – не спізнитися в літературу!” Гончарівські читання в Інституті філології

Слово Просвіти, №15 за 2025 рік

Зліва направо: Надія Янкова, Дарія Білокобильська Дарія БІЛОКОБИЛЬСЬКА, відділ зв’язків із громадськістю ім. Володимира Мукана ННІФ КНУ ім. Т. Шевченка Олеся Гончара: візії sub specie con- temporaneitatis до 80-річчя закінчення Другої світової війни”, як і свідчення Олеся Гончара, який пройшов війну у складі 72 дивізії мінометником, доводять, що Друга світова була виграна завдяки українцям! У романі читаємо, каже Сергій Мирославович: “У прорив було введено ударні війська 2-го Українського фронту, і вони, громлячи ворога, знищуючи його резерви, що зустрічались на шляху, незабаром вийшли до міста Васлуй і, заволодівши ним, швидко просувались на південь. Падали одне за одним міста Роман, Бакеу, Бирлад, Хуші. Ви- Злу і моральному руйнацтву коряться ті, “що без соборів у душі”. 10 квітня 2025 року в межах IX Всеукраїнських наукових читань за участю молодих учених “Філологія XXI століття: нові дослідження і перспективи” та з нагоди вшанування 107-річчя від дня народження українського письменника, громадського та політичного діяча Олеся Терентійовича Гончара, у Навчально-науковому інституті філології (ННІФ) Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбувся круглий стіл “Гончарівські читання”. Модерували захід заступниця директора Надія Янкова та завідувачка Музею-кімнати Олеся Гончара Дарія Білокобильська. На організоване засідання завітала й онука письменника Леся Гончар. В обговоренні взяли участь студенти й науковці. Вибір тем варіювався від історичних свідчень подій у романах автора до особливостей перекладів його творів. Розпочала круглий стіл Надія Янкова. Вона привітала переможців цьогорічних Національної та Німецько-української премій імені Олеся Гончара та нагадала, що “вік письменника – це його твори!”. Про що, на думку Надії Іванівни, свідчить багата й розмаїта творчість Олеся Гончара, з одного боку, це тривкий інтерес до воєнної тематики, а з другого – доводить, що в повоєнні роки він із великою художньою силою уславлює мирну працю, звеличує натхнення, добротворчий потенціал і талант простої людини. Надія Іванівна назвала найвидатніші твори Олеся Терентійовича: “Прапороносці”, “Собор”, “Тронка”, “Твоя зоря”, а також його мандрівні нариси, новели й оповідання. “Треба сказати, що Олесь Гончар потрапив у немилість влади й через те, – наголосила пані Надія, – що намагався заступатися за шістдесятників ще під час перших, 1965 року, репресій проти них. Мудрий і чутливий, він розумів: навколо відбувається щось далеке від ідеального соціалізму. Якось записав у “Щоденнику”, що у нього нема претензій до системи, бо “не вона винна, що у нас багато кретинів. І хто певен, що при іншій системі їх було б менше?” Дружній поклик до вшанування митця підхопив професор кафедри загального мовознавства, класичної філології та неоелліністики Сергій Лучканин. Його доповідь “Румунські історико-географічні реалії в романі “Альпи” йшовши в районі Лопушна – Леушені на річку Прут, війська 2-го Українського фронту зустрілися з військами 3-го Українського, які наступали всі ці дні з плацдарму біля Бендер, на захід уздовж знаменитого Троянового валу, обходячи, таким чином, з півдня і південного заходу кишинівське угруповання німецько-фашистських військ… Розгорталась одна з найблискучіших битв Великої Вітчизняної війни”. Сергій Лучканин подарував Музеєві-кімнаті Олеся Гончара, що в ННІФ, унікальне видання “Людина і зброя” та поділився світлиною його матері – Ольги Страшенко з дружиною Олеся Терентійовича – Валентиною Данилівною. Також він пригадав, як вони з мамою зустріли Олеся Гончара, котрий поспішав. “Головне – не спізнитися в літературу!” – крикнув навздогін Олесь Терентійович. Відомо, як письменник вболівав за Херсон і Херсонщину… Можливо, саме тому цю тему обрала для виступу студентка ННІФ Ярослава Фесенко. Пoнaд двaдцять poкiв Oлecь Гoнчap oбиpaвcя дeпутaтoм Bepxoвнoї Paди CPCP пo вибopчoму oкpугу № 60 (Xepcoнcькa oблacть) i бaгa- тo зpoбив для cвoїx вибopцiв. Biн збepiг вiд зaкpиття шкoлу мeлio- paцiї тa вoднoгo гocпoдapcтвa в Сергій Лучканин, Леся Гончар, Ірина Приліпко малій прозі Олеся Гончара”. Вона розглянула специфіку художнього вираження пам’яті про війну в малих епічних формах Олеся Гончара. “Травматичний досвід війни в оповіданнях Олеся Гончара найчастіше розкривається через морально-етичну проблематику, – каже Ірина, – зокрема, поведінку та вибір людини в межовій ситуації. У проживанні й ословленні воєнного минулого у просторі художнього тексту виявляється індивідуальна й колективна пам’ять про війну, здійснюється спроба подолання травми минулого”. Читання відвідав і привітав присутніх голова журі Міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара, лавреат Національної премії імені Олеся Гончара 2010 року Дмитро Чистяк. Студентка ННІФ Софія Пєткова розкрила тему “Війна і жінка” у творчості Олеся Гончара (на матеріалі оповідань “Модри Камень”, “Під далекими соснами”, “Бондарівна”). “Олесь Гончар використовує жіночі образи, щоб продемонструвати, що війна не обмежується лише полями битв і військовими стратегіями, де переважають чоловіки. Жінки теж ведуть свою боротьбу – на власному фронті, займаючи незламну й значущу позицію”, – каже вона. Кандидатка філологічних наук Наталя Білоус розкрила тему “Твори Олеся Гончара на тему війни в контексті українського радянського мистецтва”. Вона торкнулася авторства гравюр та картин, що прикрашали видання творів Олеся Гончара. Зокрема, символіки робіт художників І. Селіванова, З. Толкачова, В. Пузиркова, В. Куткіна та В. Костецького. Студентка ННІФ Еліна Вергелес порівняла особливості словесних конструкцій німецьких перекладів творів Олеся Гончара з української. Вона відзначила, що українська мова, на відміну від німецької, однозначніша. До прикладу, щоб пояснити одну українську фразу, німецькою набереться цілий абзац! Вона досліджувала видання творів Олеся Гончара німецькою мовою із колекції Музею-кімнати Олеся Гончара. Зокрема, перекладачка розглянула неоромантичний “Модри Камень”, переклад І. Сойка (1949 р.), та Sonnenblumen, переклад І. Гузар (1950 р.). Олесь Гончар акцентував на Taвpiйcьку, дoпoмiг житeлям Cтa- нicлaвa в укpiплeннi бepeгa, cпpияв будiвництву шкoли в paдгocпi “Пepшe тpaвня” Гoлoпpи- cтaнcькoгo paйoну тa лiкapнi у Bиcoкoпiллi. Він знайшов кoшти нa пpидбaння aвтoбуcа для ciль- cькoї лiкapнi в Kaчкapiвцi, нa будiвництвo дopoги мiж Бepиcлa- вoм i Beликoю Oлeкcaндpiвкoю, нa пpидбaння вiзкiв для iнвaлiдiвтa книг для ciльcькиx бiблioтeк. Зa йoгo пiдтpимки в Xepcoнi булa пoбудoвaнa oблacнa унiвep- caльнa нaукoвa бiблioтeкa, якa зa- paз нocить йoгo iм’я. Дoбpим cлo- вoм йoгo згaдують зa cпpияння вiдкpиттю в Xepcoнi музeїв – лi- тepaтуpнoгo iмeнi Бopиca Лaвpe- ньoвa тa xудoжньoгo iмeнi Oлeк- ciя Шoвкунeнкa та створення Херсонського відділення Спілки письменників України. Студент Віктор Святний виступив із темою: “Роман Олеся Гончара “Прапороносці” у світлі постколоніального світогляду”. “Передусім ідеться про підтексти, – впевнений Віктор. – В основі тексту лежить історія людей та війни, що мала б перегукуватися з нашими реаліями. Тема окупації, братерства на війні, післявоєнної відбудови – на магістральному рівні підіймає загальногуманістичні теми. Але звернімо увагу на наступні аспекти. Почнімо з категорії “іншого”, без якої не мислиться воєнна література. Як правило, у текстах про війну герої відділені межею інакшости від ворога, але у “Прапороносцях”, крім протиставної пари “ми і окупанти (читаймо, німці)” зустрічаємо “ми і Європа” та “ми і союзники”. Подруга музею гончарознавиця, старша наукова співробітниця Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України Ірина Приліпко розповіла про “Художнє вираження травми війни у Справа наліво: Софія Макогін, Ярослава Фесенко, Стефанія Лойко, Віктор Святний Стенд із деякими виданнями творів та перекладів Олеся Гончара з Музею-кімнати особливостях східних та південних країв, як вони наповнюють його енергією, та на різнобарвності регіону: “В степу. Тут є щось цілюще. В природі, в людях… Хай би пожили в народі, подихали цим повітрям, побачили, яку безмірно важливу місію здійснюють їхні ровесники і ровесниці, що вже тут учителями працюють, директорами шкіл, лікарями, зоотехніками, агрономами... Вони б побачили, що це зовсім не є сіра й інертна маса, це люди з вогню і крові, і є в них гідність і самосвідомість, оце і є наша сучасна національна інтелігенція”. Саме тому Вікторія Лихацька представила дослідження: “Образ Мелітопольщини у “Щоденниках” Олеся Гончара”. Адже такі щирі, емоційно забарвлені слова та згадування у творах свідчать не лише про глибоке особисте захоплення письменника цим краєм, а й про його любов до України, віру в її людей, в інтелігентне, мисляче, працьовите суспільство, яке творить націю і в цьому регіоні. Це стосується більшості населених пунктів у Запорізькій області, зокрема і міста Мелітополь. Відоме особливе ставлення письменника до бабусі Прісі, яка замінила Олесеві і матір, і батька. Софія Макогін підкреслила це виступом “Родина та родинні цінності в щоденникових записах Олеся Гончара”, наголосивши, що бабусині казки та бувальщини будили дитячу фантазію. Вона все робила для того, аби хлопчик став освіченою людиною”, – каже Софія. А Олесь Гончар ділився згодом спогадами: “Без неї, певно, я не став би письменником… її вплив на мій розвиток був величезний, і потім, у найважчі хвилини життя, я згадував її”. Завершили Гончарівські читання чаюванням та екскурсією до Музею-форуму Олеся Гончара, що 7 років поспіль працює в Інституті. Історичний простір розрахований не лише на читачів, поціновувачів і знавців творчості Олеся Гончара, але й на тих, хто прагне дізнатися про видатну постать в історії української літератури, української держави та світової культури.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин