Шевченкіана · “Завжди дивуюся й радію щирості Шевченкового вияву захоплення людською красою, в тому числі зовнішньою”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Як Тарас Шевченко відзначив Василя Тімма
Слово Просвіти, №15 за 2025 рік
Цьогоріч побачила світ моя книга “Осінені Шевченком”, в якій є розділ “Тарас Шевченко у творчій долі письменників і художників”, що виріс із проєкту, здійсненого в тижневику “Слово Просвіти”. У ньому розповідається про більш як двадцять митців, починаючи від поетового друга Василя Штернберга, його сучасників Івана Крамського, Іллі Рєпіна до ілюстратора Шевченкового “Кобзаря” у 1920-х роках українського художника Петра Носка і великих національних поетів Василя Симоненка і Бориса Олійника. Продовжую цю надзвичайно цікаву й важливу роботу дослідженням історії знайомства і маловідомих творчих перетинань сторонніх учнів Академії мистецтв, художників Тараса Шевченка і Василя Тімма (1820–1895).
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Передслово Сповідую історичну необхідність мати в суспільстві максимум інформації, в тому числі на енциклопедичному рівні, про кожну постать, хоча б один раз означену Шевченком, і мало йому знайомих людей. Часто Тарас Григорович відкриває нам очі на них або вони висвічують несподівані штрихи поетового характеру й побуту. Серед цих осіб обов’язково будуть постаті, котрі нині перебувають у критичному полі переоцінки, неприйняття чи відторгнення, проте це жодним чином не означає, що маємо відмовитися від об’єктивного висвітлення стосунків українського Кобзаря з ними, скоріше навпаки, глибше й чуйніше прислухаймося до Шевченкових оцінок.
Тарас Шевченко: “Він учень Заурвейда, надзвичайно красивий юнак” Шевченко навчався в Академії мистецтв у 1838–1845 роках, а Тімм – у 1834–1839 роках, де вони й познайомилися та спілкувалися. Вчителем Тімма був художник, професор Олександр Зауервейд (1783–1844), який з 1841 року керував класом батального живопису та викладав і в Шевченка. На початку січня 1841 року Зауервейд брав участь у зборах ради Академії мистецтв, на яких вільних учнів розподіляли по класах – Шевченко був прийнятий до натурного класу, а по художньому класу його призначили до Карла Брюллова. Тараса Шевченка і Василя Тімма відносили до кращих учнів у побутовому жанрі як напрямі батального малярства. За точним означенням авторки статті про Василя Тімма в “Шевченківській енциклопедії”, шевченкознавиці і музеєзнавиці Надії Покормяко, художник працював у жанрі портрета, рисував батальні й жанрові сцени, ілюстрував книги, створював гравюри у техніці ксилографії та літографії. У нашому контексті доцільно відзначити, що на початку 1840-х років обидва – Шевченко і Тімм – успішно взяли участь в ілюструванні літературно-мистецьких альманахів. Але це ще не все. Василь Тімм був рідним братом Емілії Тімм (1821–1877) – дружини Карла Брюллова, в якого Шевченко в той час, так би мовити, днював і ночував: “Я жив у нього на квартирі, або, краще сказати, в його майстерні”. За датуванням самого Тараса Григоровича, це було “до його (Брюллова. – В. М.) недоречного одруження й після доречного розлучення…”. Тож і не дивуйтеся, що молодий поет і художник взяв участь у вінчанні Карла Брюллова з Емілією Тімм наприкінці січня 1839 року. Цікаво, що видатний літописець трудів і днів Кобзаря Петро Журу своїй скрупульозній праці зафіксував цей епізод, але, на жаль, жодного разу не згадав про Василя Тімма. У повісті “Художник” (1856) Шевченко писав: “Готується надзвичайна подія. Карл Павлович жениться… Наречена його – дочка ризького почесного громадянина Тімма. Я не бачив її, але, кажуть, дивовижна красуня. Брата її я зустрічаю іноді в класі: він учень Заурвейда, надзвичайно красивий юнак”. Завжди дивуюся й радію щирості Шевченкового вияву захоплення людською красою, в тому числі зовнішньою. Це стосувалося не лише Василя Тімма, але, звісно, і його сестри. Про день вінчання Шевченко розповів у згаданій повісті: – Церква вже була освітлена, і Карл Павлович з Заурвейдом і братом нареченої був у церкві. Побачивши нас (Шевченко приїхав із Василем Штернбергом. – В. М.), він підійшов, подав нам руку і сказав: “Женюсь”. У цей самий час ввійшла в церкву наречена, і він пішов їй назустріч. Я в
В. Тімм. Портрет Т. Шевченка. 1861 р.
житті моєму не бачив та й не побачу такої красуні. Упродовж обряду Карл Павлович стояв, глибоко замислений. Він жодного разу не поглянув на свою прекрасну наречену… Тарас Григорович описав у повісті “Художник” наступні зустрічі зі “сліпучою красунею”, “чарівною господинею” Емілією Тімм, уже в сімейному колі з Карлом Брюлловим, зокрема, захоплювався її грою на фортепіано і співом, наголосивши, що проводив усі дні у них, крім суботи і неділі. Зауважу, що дружина Брюллова була талановитою піаністкою, пізніше брала уроки у Фредеріка Шопена, виступала в концертах із Ференцем Лістом. Але це вже було після швидкого розлучення з Брюлловим, про що розповів Шевченко: – Вранці із класу заходжу я до Карла Павловича, входжу в майстерню, і він зустрічає мене весело такими словами: “Привітайте мене, я холоста людина!”. Спочатку я його не зрозумів, але він повторив мені ще раз. Я все ще не вірив, і він додав зовсім невесело: “Дружина моя вчора після обіду пішла до Заурвейдової і не поверталася”. До речі, з повісті випливає: Шевченко не сумнівався, що автором “чуток найбезглуздіших й обурливих” про Брюллова був Зауервейд… Утім, у нас немає потреби занурюватися в цю тему. Власне, назвав усі випадки, коли Шевченко згадував у повісті “Художник” Василя Тімма, не вказуючи його імені, лише як брата Емілії Тімм. У цьому контексті вважаю, що вона заслуговує на замітку в “Шевченківській енциклопедії” поряд з братом. Щодо Василя Тімма, то він, очевидно, в той час був у полі зору Тараса Шевченка, проте як істотна духовна постать його уваги не привертав. Якщо згадати сприйняття Шевченком творів близького друга Василя Штернберга (1818–1845), то це мало такий вигляд: “Яка сила малюнків, і які всі прекрасні!.. Чудовий, незрівнянний Штернберг! Недаром його поцілував Карл Павлович…”. А про твори Тімма – жодної згадки! Шевченко залишив і захоплено-вдячне ставлення до дружби зі Штернбергом: “Що то за добряча, що за щира людина був отой Штернберг! Боже мій, як згадаю, як то гарно, як весело було товаришувати з ним!”. А Василь Тімм узагалі не числився в близькому колі Тараса Шевченка. Його прізвище жодного разу не згадується в поетовому листуванні та Щоденнику, у спогадах про поета.
Василь Лазаревський: “Цей портрет Шевченка написаний був ним же до лотереї” І все-таки, все-таки… Побувавши у 1844–1845 роках у Парижі й Алжирі, де під керівництвом шанованого Шевченком французького живописця Ораса Верне виконував домальовки з натури, взявши у 1849–1850-х участь у затаврованій Шевченком загарбницькій війні Росії проти кавказців, редагуючи в Петербурзі з 1851 року журнал “Русский художественный листок”, академік батального живопису (1855) Василь Тімм після повернення Шевченка із заслання залишив очевидні документально-художні свідчення свого доброзичливого ставлення до Тараса Григоровича. Найперше нагадаю, що наприкінці 1860 року Тімм опублікував у редагованому ним журналі таку інформацію: “Відомий малоросійський поет Т. Г. Шевченко виставив п’ять дуже вдалих гравюр a l’eau forte і свій власний портрет, написаний масляними фарбами. Ми чули, що художник виконав цей портрет для розіграшу в лотерею, збір із якої він призначив на видання дешевої народної малоросійської азбуки. Від душі бажаємо, щоб ця чутка виявилася справедливою і щоб замисел Т. Г. Шевченка супроводжувався повним успіхом”. Якось не привертали увагу до того, наскільки точно Тімм вказав на Шевченків спосіб гравірування. Діловод Академії мистецтв Олександр Благовєщенський (1846–1894) писав про Шевченків вибір: “З усіх видів гравірування йому найбільше припало до душі гравірування на міді міцною горілкою (a l’eau forte). Майже всі його гравюри 1858–1861 років виконані цим способом”. До речі, вже на початку вересня 1860 року рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання академіка з гравірування. У публікації Тімма йшлося про Шевченкові офорти, які експонувалися у вересні 1860 року на виставці в Академії мистецтв: “Вірсавія” (1860), “Автопортрет зі свічкою” (1860), “Мангишлацький пейзаж” (1859), “Дуб” (1860) за твором Арсенія Мещерського та “Вечір в Альбано поблизу Рима (Ліс)” (1859) за однойменною картиною Михайла Лебедєва. Ця інформація не була новою, її можна було здобути з преси одразу після відкриття згаданої виставки, проте ніхто так співчутливо не писав про Шевченків задум видання “Букваря южнорусского” – посібника для навчання грамоти в недільних україномовних школах, укладеного поетом орієнтовно у вересні-жовтні 1860 року і випущеного у світ офіційно на початку 1861- го 10-тисячним накладом. Тарас Григорович особисто турбувався про розповсюдження “Букваря”, скажімо, писав Михайлу Чалому 12 січня 1861-го: “Послав я сьогодні вам свого добра 1000 штук… Добре було б, якби його можна було пустить в села, там би воно швидче прийнялося”. Коли наприкінці січня Микола Лєсков відвідав тяжкохворого поета, на столі, за яким той сидів, письменник побачив два стосики укладеного “Букваря”. Один примірник автор подав гостю: “Прогляньте його та скажіть мені, що ви про нього думаєте”… Василь Тімм влучив у найчутливіший нерв тодішніх духовних турбот українського Кобзаря, щиро побажавши йому повного успіху. Характерно, що він і не претендував на те, що дізнався новину з вуст самого Шевченка, можливо, йшлось про “чутку” від Шевченкових знайомих, а з поетом Тімм перетинався хіба що мимохідь, принаймні, жодних документальних свідчень про їхню зустріч немає. Щодо “власного портрета”, то поетів друг Василь Лазаревський залишив чітке свідчення: “Цей портрет Шевченка писаний був ним же і передбачався до лотереї. Виручка призначалася на корисне видання. Велика княгиня купила його на виставці за 200 р. Замість нього Шевченко написав інший…”. Літературознавець Ієремія Айзеншток (1900–1980) вважав, що княгиня купила портрет за порадою Федора Толстого, сім’ї якого вона одразу його подарувала (про загальновідому дружню допомогу Федора й Анастасії Толстих засланцеві Шевченкові неодноразово згадував у “Слові Просвіти”). За точними словами відомого українського мистецтвознавця Володимира Яцюка, “для вже оголошеної лотереї Шевченко виконав свій останній Автопортрет (1861 рік. – В. М.), позначений рембрандтівським трактуванням світла і тіні, стриманим колоритом… На освітленій частині обличчя прочитуються важка задума і втома, що посилюють психологічну характеристику сповненого трагізму образу”.
Володимир Яцюк: “Офорт виконано за фотографією, зробленою влітку 1860 року…” Зустрічав я легковажне твердження, що, “коли Шевченко повернувся із заслання до Петербурга, знову зустрівся з Тіммом, і той намалював портрет Шевченка…”. Насправді Василь Тімм очевидячки не малював Тараса Шевченка з натури. Йдеться про портрет, створений на основі фотографії поета у світлому костюмі, яку, за свідченням 1-го тому “Шевченківської енциклопедії”, виданого 2012 року, “виконав І. Гудовський у Києві 1859 року”. Проте в 11 томі Повного зібрання творів Тараса Шевченка (2014), присвяченому його живопису і графіці 1857–1861 років, переконливо відзначено, з посиланням на Володимира Яцюка, що “офорт виконано за фотографією, зробленою влітку 1860 р., можливо, петербурзьким фотографом Людвігом Барклаєм”. Така позиція відображена і в 6-му томі “Шевченківської енциклопедії” (2015). Портрет Шевченка роботи Тімма було вміщено в додатку до редагованого ним журналу “Русский художественный листок” невдовзі після смерті поета 10 березня 1861 року. Не забудьмо й літографії Василя Тімма, в яких зафіксовано київські пам’ятки: “Освячення ланцюгового мосту восени 1853 р.”; “Золоті ворота в Києві”; “Пам’ятник кн. Володимирові”; “Аскольдова могила”; “Успенський собор” та ін. Характерно, що в статті про Василя Тімма в “Шевченківській енциклопедії” саме йому приписується некролог “Т. Г. Шевченко” в наступному номері згаданого журналу 20 березня. Проте у 2-му томі видання “Тарас Шевченко в критиці” (2016), коментарі до якого підготували відомі шевченкознавці Олександр Боронь, Михайло Назаренко, Олесь Федорук, авторство некролога закріплено за поетом і публіцистом Олександром Ротчевим (1806–1873). Літографія Василя Тімма, виконана в історичний час смерті Кобзаря, вражає. Перед нами – геніальний українець, європеєць, інтелектуал у вільній, невимушеній, поставній позі… Високочолий поет дивиться на нас із-під брів, говорячи по-- шевченківськи, “орліми очима”, чи можна сказати й словами незабутнього Бориса Олійника: “гостро позиркує з-під єретичного лоба”… Такі портрети Тараса Шевченка запам’ятовуються, і час від часу варто з ними залишатися сам на сам і “зазирати в вічі…”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
