Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Шекспір – це завжди потужна енергія і перекидання з холодного в гаряче, зі смішного в трагічне”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Загадки короля Ліра

Слово Просвіти, №15 за 2025 рік

Едуард ОВЧАРЕНКО Фото із сайту театру Влада засліплює, самовпевненість притупляє пильність, а великий спадок сіє ще більший розбрат. Чи зможе любов і відданість виправити те, що накоїло людське безумство? Засліплений власним еґо король Лір вирішує поділити королівство між трьома доньками. Для цього він влаштовує конкурс: що пишніше кожна з дочок висловить свою любов, то кращу частину володінь отримає від батька. Але це не розповідь про спадкову монархію, не щоденники королівської сім’ї і тим більше не казка про квітуче королівство. Це історія про жорстоку реальність, яка приходить на зміну солодким ілюзіям. Адже парад улесливості і лицемірства обертається катастрофою для цілої країни. Неусвідомлений вибір стає точкою неповернення для кожного з героїв твору Шекспіра. У сучасній постановці історія набуває нових, актуальних сенсів. Особливого колориту надає п’єсі майстерний переклад Юрія Андруховича. “Король Лір” у Театрі на Лівому березі – це відверта, жива й близька сучасному глядачеві вистава. – Можна багато в чому відштовхнутися від специфіки того, ким є Шекспір, – зазначив Дмитро Захоженко. – Ці тексти, на мою думку і думку шекспірознавців, не є суто авторськими, це наслідок великої авторської роботи колективу. Це записані імпровізації, структури вистави. Тому шекспірівські тексти – це не тільки історія. Це великий пласт гри і пласт суто театральної роботи, що містить величезну кількість відкриттів, які вслід за Шекспіром ти теж можеш проходити. І робити оці складові – власне історія і фантастична гра, закладена в саму структуру тексту, дає цей попит, інтерес. Я вже працював над шекспірівською хронікою “Річард ІІ”, випустив виставу “Річ-річ” на сцені 6 у “Дикому театрі”. Над текстом “Сну літньої ночі” працював з Львівським театром імені Лесі Українки. Щоправда, від Шекспіра там лишилася одна сцена. А ще зі студентами працювали над текстом комедії “Як вам це подобається”. Нині четверте звернення до творчості Шекспіра. Поставити цю виставу мені запропонувала головна режисерка Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра Тамара Трунова. До цього я написав їй низку своїх пропозицій, на що вона: “А як тобі “Король Лір”?” Після цього я тиждень передивлявся цикл гарвардських лекцій про Шекспіра, зокрема, про “Короля Ліра”. Читав дослідження, перечитував текст. І наприкінці тижня він мене вже міцно тримав. Тамара запитує: “Може, подумаємо про якийсь інший текст?” Кажу – ні. Цей текст вже працює, я знаю, як його можна зробити. Мене вразив контраст між тим, як я бачив цей текст раніше і як бачу його зараз. Відверто: мені ця п’єса не подобалася, здавалася найслабшою, найбільш надуманою із золотого періоду творчості Шекспіра. І наскільки інакше вона розкривається зараз. Думаю, це політична п’єса і вона не про екзистенційний вибір, а про політичну складову. Це дає змогу розімкнути історію, вийти з особистого рівня на суспільно-політичний. Через цю призму подивився на текст. Наскільки точний там аналіз суспільства і його деградації, і як можна цю драму пережити. Не випадково обрав переклад “Короля Ліра”, зроблений Юрієм Андруховичем. Старіші переклади нерідко піддавалися цензурі. Андрухович, на мою думку, робить мову живою, жвавішою. Лишає речі, що “тікали” з радянських перекладів. А в Шекспіра насправді багато хтивих жартів, гумору “для гальорки”, що не в’яжуться з радянським образом музейного бронзового пам’ятника, яким Шекспір не був. У Театрі драми і комедії фантастичний колектив. Це потужна акторська команда, справді крута трупа. Те, що зробили Анастасія Пустовіт (Корделія/Блазень), Андрій Ісаєнко та Дмитро Соловйов (у різних складах виконують роль Кента), – це фантастика. Коли я прийшов до цього театру, то знав лише Олега Стефана. Але мене вразило, настільки всі розкрилися в цій історії, знайшли своє місце і звучали як ансамбль. Мені давно хотілося попрацювати з Олегом Стефаном. Тож коли Тамара Трунова запропонувала до постановки “Короля Ліра”, я сказав, що цей актор потрібен мені в головній ролі. За сценографію відповідав Олексій Хорошко. Це мій колега по Львову – працює головним художником Театру Лесі Українки. Поставили разом вже багато вистав. Ми відштовхувалися від двірцевої архітектури, яка використовувалася при побудові станцій метро і як ці станції переосмислювалися під час повномасштабного вторгнення, коли переобладнувались під укриття. Як цей простір може змінюватися? Ця ідея нас захопила. А за костюми відповідала Дарина Татарова. У виставі є танці, в роботі над ними допомагав Антон Вахліовський, який грає Олбані. Дуже вдячний, що він до цього долучився. Як режисер я хочу, щоб актори більше імпровізували. Завжди розраховую на особистості, а не на статистів. Актор – це насамперед творча професія, багато від них очікував. І вони справді включилися, знайшли чимало для себе. Я лише визначаю точку А і точку Б, між якими їм треба пройти. Деякі лінії персонажів я вигадував простішими, не настільки яскраво. Звісно, хочеться працювати над виставою довго, нікуди не поспішати. Цю виставу ми зробили за два місяці, якби мали три, то було б простіше і виваженіше в деяких моментах. Але потрібно встигати навіть на рівні простої рефлексії. Я не вірю в ідеальне мистецтво, коли виставу тримають у репертуарі 50 років. Театр – мистецтво іманентне, завжди тут і зараз. Короткий термін виробництва – так, це складно, бо ставить вимоги до самої техніки, до методів і прийомів, які ти використовуєш. Після прем’єри у мене лишається багато запитань до себе. Але, озираючись, я бачу, яку велику роботу ми виконали за короткий строк. Ми зробили два склади на таку об’ємну виставу. Вважаю, що всі молодці. А ось що розповіли про виставу актори. Олег Стефан, заслужений артист України, виконавець ролі короля Ліра: – Зізнаюся, що я не думав про цей матеріал, поки не дізнався, що в нашому театрі будуть ставити “Короля Ліра”. Розумів, що поставити такий матеріал за два місяці практично нереально, і коли дізнався, що братиму участь у цьому проєкті, то тримав п’єсу постійно при собі, бо мав насамперед для себе відповісти на кілька запитань. Я вже перечитував її не один раз, вона тримала для мене кілька загадок. І якби не дав відповіді на деякі питання щодо цього матеріалу, то, можливо, і не взявся б. Зокрема, цікавило, чому людина, яка побудувала успішну країну, виявилась такою глухою щодо лицемірства і аж настільки не знала, хто є хто в його власній родині. Вистачає розуму на велике і бракує на мале, далеко-і короткозорість водночас. Парадокс. Не ідіота ж грати? Той, хто здатен створити, володіти, керувати великою, багатою, могутньою країною, очевидно є успішним політиком і має розумітися на поведінці людей, має вміти прораховувати і моделювати стосунки між ними, бути психологом, чути, з ким має справу. Це очевидно. І тут раптом такий прорахунок. Чому? Відповіді очікували мене в зовсім іншій площині, і стало легше будувати гру, коли вийшов на них. Згоден із тим, що актор має бути адвокатом свого персонажа. Кожен несе свою правду. Адже навіть у того, хто чинить ганебні вчинки, мають бути причини і підстави робити так, а не інакше. Можливо, це й жорстоко звучить у наш час, але саме так і є. Оскільки я актор, то маю знайти те, на чому мій персонаж стоїть, що дає йому бути переконливим, яким би він не був. З Дмитром Захоженком я працював уперше. Але вже довгий час спостерігав за його творчістю. Бачив не одну режисерську роботу Дмитра у Львівському театрі імені Лесі Українки. Побачене мені імпонувало. Відчував, що ми можемо зблизитися в якійсь роботі. Але не думав, що це буде класика. Напевно, це був виклик і для режисера, і для акторів. Як каже сам Дмитро, він режисер більш перформативного театру. Тому, коли бере класичний текст Шекспіра, пробує поєднати драматичний театр із перформативним. І це досить ризиковане поєднання. Дехто з акторів взагалі не був знайомий з таким видом театру. Репетиційний процес був надто коротким і стрімким водночас. Особисто я ці два місяці називав інтенсивом на тексти “Короля Ліра”. Щоденна гаряча робота. І матеріал треба було подати так, щоб він був суголосним із сьогоденням. Дмитро дуже уважний до кожного актора, має неабияке терпіння. Він шанує акторську працю і не боїться виявляти якісь свої захоплення. Він хороший аналітик, добре працює з текстами, відчуває їх. А ще Дмитро не боїться ризикувати і давати на відкуп самим акторам рішення деяких сцен, покладаючись на їхні чуття і досвід. За час свого театрального досвіду я мав справу з різними типами театру. Мені подобалось досліджувати різні форми існування і театральні засоби. І з перформативністю також зустрічався. В такому театрі мене особливо приваблює притомність, явна присутність і відсутність втечі в персонажа, в ілюзію. Ця робота була справді колективною творчістю. Були пропозиції не тільки до власного образу, а й до вирішення певних ходів у виставі. Звісно, режисер затверджував, що залишати, а що відкидати, що відповідає його концепту, а що належить іншому театру. Думаю, Дмитро з таких режисерів, які провокують акторів на спільне вирішення. І таким чином залучає до творення вистави всіх. У виставі задіяно потужний актор- Репертуар Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра поповнила вистава “Король Лір” за трагедією Вільяма Шекспіра. Своє бачення творчості великого письменника разом з акторами втілив на сцені режисер Дмитро Захоженко.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин