Театр · “Мавка в короні нагадує терновий вінок (символ страждання і жертовності в ім’я людського почуття любові і кохання)”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
“Лісова пісня” в модерному стилі
Слово Просвіти, №15 за 2025 рік
Оксана ПРИХОДЬКО, доцентка Державного університету “Київський авіаційний інститут”, просвітянка Фото Анатолія МІЗЕРНОГО
Осучаснення класичних літературних творів різними видами мистецтва стало трендом третього тисячоліття. Кінематограф і театр – дві найпопулярніші масові мистецькі платформи сьогодення для інтермедіальних експериментів. Саме ці два види мистецтва в різних стильових інтерпретаціях набули шаленої популярності незалежно від віку реципієнтів (згадаймо, наприклад, Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, на вистави якого квитки “розлітаються” впродовж години). Свій стиль і почерк уже впродовж кількох десятиріч, починаючи від часу проголошення Незалежности України 24 серпня 1991 року, має Рівненський академічний український музично-драматичний театр (директор Володимир Петрів), що активно реактуалізує на своїй сцені класиків української і зарубіжної літератур, надаючи їхнім творам нового життя і прочитання в контексті сучасності. “Енеїда” і “Наталка Полтавка” І. Котляревського, “Сватання на Гончарівці” Г. Квітки-Основ’яненка, “На перші гулі” С. Васильченка, “Мартин Боруля” І. Карпенка-Карого, “По ревізії” М. Кропивницького, “Не судилося” М. Старицького, “Лис Микита” І. Франка, “На полі крові” і “Одержима. Оргія” Лесі Українки, “Земля” О. Кобилянської, “Тіні забутих предків” М. Коцюбинського, “Брехня” В. Винниченка, “Марія” У. Самчука, “Маруся Чурай” і “Берестечко” Л. Костенко, “Гамлет” і “Сон літньої ночі” Шекспіра – твори, які набули сценічного втілення за майже три останні (крайні) десятиріччя. Початок 2025 року став багатим на прем’єри саме української класики – “Лісова пісня” Лесі Українки, “За двома зайцями” М. Старицького, “Украдене щастя” І. Франка й на виході – “Житейське море” І. Карпенка-Карого – зимово-весняні подарунки рівненським глядачам. 25-26 лютого 2025 року в контексті дня народження Лесі Українки для спраглого на театральні вистави рівненського глядача відбулася прем’єра драми-феєрії “Лісова пісня” (1911) Лесі Українки, що є чи не найзнаковішим твором у доробку мисткині та її лебединою піснею, яка неодноразово й упродовж багатьох років від часу її написання зазнавала сценічних експериментів у різних театрах України. Рівненський академічний український музично-драматичний театр уже вдавався до постановки “Лісової пісні” у 1992 році (режисер Олег Мосійчук), яка була максимально релевантною до претексту. Сам твір має жанрове визначення від його авторки – драма-феєрія (казка), який поєднує елементи драми і поеми (Леся Українка – засновниця жанру “драматичної поеми” в українській літературі) і тому є надзвичайно сприятливим саме для сценічних реалізацій. Вистава виконана в модерному стилі і повністю адаптована під сучасного глядача (містична драма – авторське жанрове визначення режисерки-постановниці Ольги Туруті). Елементи горору, запозичені з кінематографу, роблять сценічний продукт цікавим для сучасної молоді. Атмосферу жахів створює мистецький балет, який оприявнює/імітує у виставі міфологічних істот та нечисту силу, виведених у творі Лесею Українкою. Саме танці балету є чудовою режисерською знахідкою харківської режисерки Ольги Туруті. Саме балет якнайкраще надається для втілення задуму Лесі Українки – зображення динаміки, свавільності, мінливості, грайливості сил природи, утілених через міфологічних персонажів Мавки, Русалок, Лісовика, Водяника, Перелесника, Того, що греблі рве, Потерчат. Цілком можна стверджувати, що балет із міфологічних персонажів створює збірний мистецький образ багатогранності й незалежності сил природи, які вступають в опозицію до людського світу. Атмосферу горору також підсилює динамічна музика (ударники), звукові спецефекти, специфічні рухи артистів балету, які нагадують упирів та інших персонажів сучасних фільмів жахів. Однією з цікавих режисерських сценічних інтерпретацій тексту є яскраво виражений гендерний аспект із тяжінням до феміністичних потрактувань персонажів (не забуваймо, що тексти Лесі Українки мають яскраво виражені феміністичні тенденції/ідеї та порушують проблеми емансипації жінки). Так образи Лісовика і Водяника у виставі злилися в один жіночий образ – Мати Лісу (Галина Цьомик). А Марище (Той, що в скалі сидить) узагалі найжахливіший персонаж вистави – в образі жінки (витончено-граційна Наталія Боярська) в чорній до підлоги й з довгим шлейфом сукні та руками-лезами в стилі Фредді Крюгера, головного героя уже класичного фільму жахів “Кошмар на вулиці В’язів”. Акторка-Марище майстерно рухається по сцені, створюючи ефект пересування-“плиття”. У першій дії вистави рухи Мавки (Юлія Ганущак), зокрема специфічне посіпування головою, занурюють глядача в атмосферу жахів, витворюваних кінематографічними прийомами в змалюванні потойбічних істот. А коли Мавка на сцені починає говорити страшним нелюдським голосом Того, що в скалі сидить, створеним за допомогою звукових спецефектів, що оприявнює популярний кінематографічний прийом – переселення в тіло персонажа сили зла, глядача мимовільно охоплює жах. Ще одним кінематографічним прийомом-знахідкою у виставі є виведення на задню стінку сцени (задник) екрану, на якому в кліпово-колажному форматі почергово змінюються обличчя Мавки: від дитячого – до похилого віку, що символізує змінність, швидкоплинність, переродження і водночас незнищенність і вічне відродження світу природи. Мимовільно виникають алюзії на номер сучасної української вокалістки Анастасії Приходько на Євробаченні у 2009 році. Екологічна тема, порушена Лесею Українкою в драмі-феєрії, знайшла цікаве режисерське вирішення через сюжет із дубом та дядьком Левом (Петро Ліснічук, Сергій Бондарук). На окрему увагу заслуговує кольористика костюмів: домінують білий, чорний, червоний та зелений кольори, кожен із яких має свою символіку, детерміновану режисерським задумом. Так – у білих сукнях маленька дівчинка-- Мавка на початку свого весняного пробудження та доросла Мавка – у час зародження й розквіту кохання, а також Мати Лісу (у претексті Лісовик+Водяник), яка опікується Мавкою і є архетипним образом Великої Матері, що вболіває, оберігає й невимовно любить свою дитину. Білий колір – символ чистоти, добра, цнотливості, духовної незайманості. Цікавою символічною деталлю в одязі усіх трьох – є яскраво-червоні панчохи-черевички. Асоціюються з червоними лапками пташок, про що є згадка в тексті твору: “Уже весняне сонце припікає, вже сон-трава перецвітати стала. От-от зозулька маслечко сколо-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
