Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “До нас усміхається майбутнє, у далечині гримлять громи, наближається день остаточної нашої перемоги”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Отруйне лабузиння на шляху утвердження національної ідентичності

Слово Просвіти, №15 за 2025 рік

Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка Нинішня повномасштабна російсько-українська війна – це національно-визвольна війна українського народу, боротьба за розвиток, збереження української ідентичності, утвердження природної, генетичної сутності нації з урахуванням глобалізаційних процесів. Тому й сьогодні надзвичайно важливим є заклик Івана Франка “по всіх частинах і окраїнах нашої землі будувати почуття народної єдності, піднімати общеукраїнське народне самопізнання”, бо і на 34-му році відновленої незалежності України чимало її громадян не ідентифікують себе з українською нацією. Формування і морально-психологічне утвердження національної ідентичності потребують цілеспрямованої державної політики, історично обґрунтованої журналістської просвітницької пропаганди, розуміння, що Україна – мононаціональна країна. Адже, згідно з ухвалою Генеральної асамблеї ООН 1960 р., мононаціональною вважають країну, в якій титульний етнос становить 60%. В Україні – майже 80% українців. Тобто Україна не більш багатонаціональна, ніж Іспанія, Німеччина чи Франція. У світовому інформаційногуманітарному просторі триває дискусія про ідентичність. “Ідентичність – не лише індивідуальна, а й колективна, а тому національна – не є статистикою, – наголошує Оля Гнатюк. – Вона змінюється, і ці зміни виникають внаслідок переосмислення, до цього спонукають дискусії”. Отже, “національна ідентичність – це колективне чуття, зіперте на віру в належність до однієї нації і в спільність більшості атрибутів, які роблять її відмінною від інших націй”, – наголошувала Монтсеррат Гібернау. Вона зазначала, що визначальними критеріями національної ідентичності є неперервність у часі й диференція від інших. Неперервність формування української ідентичності ґрунту" ється на уявленні про націю як іс" торично закорінену сутність, роз" виток якої спрямований у май" бутнє. Індивіди сприймають цю неперервність завдяки низці від" чуттів, які поширюються в часі й об’єднані спільними значення" ми, що здатні зрозуміти тільки “свої”. Диференція є наслідком усвідомлення формування окре" мої громади, що має спільну мо" ву, культуру, минуле, символи і традиції, пов’язані з якоюсь об" меженою територією. Неперер" вність та диференція від інших є засадами відмінності між члена" ми громадян (тими, хто належить до неї) і “чужими”, “рештою”, “іншими”, а інколи й “ворога" ми”. Яскравим свідченням воро" жості є одвічна імперсько-агре" сивна антиукраїнська ідеологія і політика Московії=Росії. У контексті розв’язання нинішніх проблем утвердження української національної ідентичності питання про історичну спадщину давньоукраїнської держави Русь є ключовим, адже реалізація лжетеорії про давньоруську народність заперечує прямий генетичний зв’язок українців з південними русичами IX–XIII ст., легітимізує імперське московське бачення історичних процесів та навіть обґрунтовує нинішню повномасштабну російську війну проти України. Нагадаємо, що вчені Ольга Щодра та Ігор Бойко на основі архівних документів обґрунтували, що давньоукраїнська держава Русь у 838 році вже повноцінно існувала серед європейських країн як високорозвинута на той час держава. А Московія як золотоординський улус постала тільки у 1277 р. – на 439 років пізніше Русі. Імперські ідеологи ніколи не припиняли витворювати міф про винятковість Росії та її месіанство. Завоювання чужих земель (ще з часів існування Московського князівства) у Росії називали “добровольным присоединением” чи навіть “воссоединением”, аби таким чином “узаконити” розбійницькі акції. Високо-російський шовінізм, який нині набув найзловісніших рис путінського рашизму, постійно спрямований проти інородців, але насамперед проти “єдинокровних слов’янських братів” – українців. Затятий монархіст, редактор реакційної російської газети “Киевлянин” Віталій Шульгін, яка виходила від липня 1864 р., пропагував неподільну Росію і заперечував будь-яку національну особливість українського народу. Він стверджував, що “Україна – край російський, російський, російський”. Проти національного пробудження українців та усвідомлення ними своєї ідентичності виступали різні урядовці, культурні, освітні діячі, виховані у традиціях “православия, самодержавия и народности”, без сумніву, народності московської з російською мовою, освітою, культурою. Вони прискіпливо стежили за тими, хто мав якісь симпатії до українців, радили московському режиму, як надійніше закувати українців у кайдани національного безпам’ятства, нав’язати їм російську ментальність, уподібнити українців до росіян. Таку ж, але дещо витонченішу політику, нав’язували “опезежисти” на чолі з народним депутатом Юрієм Бойком, велика кількість “слуг” Зеленського та інші блудники і блудниці. У зібраній мечем і батогом імперії росіяни вважали і нині нав’язують європейській і світовій спільноті думку, що Україна є частиною органічно єдиної московської=російської держави. І тепер вони, мовляв, відвойовують свої землі у новітніх мазепинців, петлюрівців, нацистів, фашистів, бандерівців. Крім геноцидної, терористичної, руйнівної війни, російські варвари взяли на озброєння ідеологію “найосвіченіших і толерантних” росіян, які ще за царських часів пропагували “ідеал того винародовлюючого симбіозу національного, що в результаті давав не москалів, не українців, а якихось національних кастратів”, – наголошував О. Лотоцький. Ця ідея яскраво простежується у статті російського публіциста Д. Мурєтова “Эрос, народ и политика”, вміщеній у “Русской мысли” 1916 р. і не без ідеологічної цілеспрямованості передрукованій “Новым временем” у грудні 1991 р. Він вперто заявляв, що великий російський націоналізм (читай “шовінізм”. – В. Л.) має жити, утверджуватися, а українських національних прагнень “вовсе не должно быть”. Критерієм української національної ідентичності, за Д. Мурєтовим, повинно стати самозречення рідної історії, мови, культури, звичаїв, традицій. Натомість вони повинні сприйняти як своє рідне ментальність московитів=росіян. Він втовкмачував у свідомість українців і росіян, що вони є одним народом. Отже, вироблення інтеграційної гуманітарно-інформаційної політики в сучасних умовах, спрямованої на формування загальноукраїнської національної ідентичності, має синтезувати абсолютні національні, громадянські, сімейні та особисті соціокультурні цінності на засадах націоналістичного україноцентризму.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин