Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Слово многоцінне · “Українська мова – божиста, богодана, богообрана”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Наша мова сама свідчить про свою древність

Слово Просвіти, №15 за 2026 рік

Олекса РІЗНИЧЕНКО, м. Одеса Ще в концтаборі №36 я виписав книгу Ф. П. Філіна “Происхождение русского, украинского и белорусского языков” (“Наука”, Л., 1972), бо це питання дуже цікавило всіх нас, зеків-українців. І те, що Філін на перше місце поставив російську, нас обурювало. Бо він мав на увазі московське наріччя, яке насправді виникло лише у XIII–XIV століттях, коли Золота Орда трансформувалася у московське князівство, коли Апраксіни, Аракчеєви, Буніни, Годунови, Голіцини, Державіни, Салтикови, Шереметьєви, Карамзіни, Тургенєви, Ордин-Нащокіни ставали руськими. Згодом – русскімі. Себто належними Русі, звойованими Руссю. А руська-українська мова була наша, походження її ховається десь у тисячоліттях. Тому нам було цікаво досліджувати брехні-викрутаси-підтасовки, до яких вдавалися наші північні молоді сусіди, намагаючись стати старшими! Але менше з тим. Чому я згадав цю книгу? А ось через оцю фразу, через оцю правдиву сентенцію автора Філіна (подаємо українською): “Археологічні, антропологічні та інші дані при убогості чи й повній відсутності прямих історичних свідоцтв дають такі розмиті, багатозначні відповіді, які ніяк не можуть вважатися вирішальними. Вирішальними можуть стати мовні свідоцтва”. Вона мене вразила й усі наступні роки вимагала від мене шукати оті мовні свідоцтва. І врешті-решт мені вдалося знайти такі свідоцтва, саме мовні, які здивували і спантеличили деяких одеситів, просякнутих русскім душком. Ці свідоцтва були невідпорними, неспростовними, бо їх давала сама жива мова наша. Часто згадую початок другого тисячоліття, січень 2000 року. Заходжу до редакції газети “Думська площа”, до Миколи Суховецького, який давненько став моїм другом – це ж він редагував мою першу книжечку “Озон” у видавництві “Маяк” у 1990 році. Це з ним удвох ми працювали у відділі освіти в 1996–1998 роках. Це ми з ним були поставлені Сергієм Козицьким, який тоді за наказом нового міського голови Одеси Едуарда Гурвиця очолив міську освіту, на таку почесну посаду – перевіряти викладання і відродження української мови у школах Одеси. А шкіл тоді було до сотні. І ми ретельно це робили, бо молода держава наша вимагала – українізуйтесь! Розказую Миколі про свою нову знахідку, яка збуранювала, пантеличила, радувала тоді мою уяву: – Ти знаєш, Микольцю, я зробив відкриття: наша мова багатша за московську і за французьку, і за англійську! –Та ти що, – вигукує Микола, – багатша? Це цікаво! Ану викладай. Я дістаю чернетки, стелю їх на столі і показую-розказую. – Дивись: ось кличний відмінок, у нас є, а там – нема. Ось середній рід, у нас є, а в московитів усі дитята звірят стали чоловічого роду. Замість ягняти, щеняти, козеняти, курчати у них стали ягньонок, щєнок, козльонок, ципльонок… Ну це загальна тенденція – зникнення середнього роду в усіх мовах. А в нашій цей рід залізобетонно тримається! Та навіть слово “будьмо”, яке наші рухівці поширюють по Україні, – московити замінили словом “будєм”, себто уже не наказовим робом-способом, а формою майбутнього часу. Бачу, у Миколи очі загораються, бо ж він не просто письменник, а ще й філолог, вчився з моєю сестрою Валею на одному факультеті університету. Через якихось хвилин десять він збирає мої аркуші і каже: – Друже Олексо, я піду до редактора і покажу йому оце. А ти почекай… Поки він там говорить, я, друзі, заскочу наперед і скажу вам, що кличний відмінок став у мене другою багатинкою. Будьмо! – першою. Ягня, ягняти – 8-ю. А середній рід – 21-ю багатинкою. Я чекаю. Микола нарешті повертається і каже: – Володя сказав, щоб ти негайно записав, зробив статтю, і ми будемо друкувати. Тут уже я вигукую: – Та ти що? – Так, по одній багатинці з продовженням. З’ясувалося, що Володя Долинський як справжній мудрий редактор одразу вхопив цю ідею за гриву! Він миттєво зрозумів, як і Микола, що ця ідея може зробити переворот у нашій мові! І я, окрилений, полетів до бібліотеки оформляти ідею у паперовий вигляд. Через кілька днів у газеті виходить моя стаття “Спадщина тисячоліть: чим українська мова багатша за інші?”. Далі – друга, третя… У книжці “Олекса Різників. Біобібліографічний покажчик”, вид. 2-ге, Одеса, 2022. – 452 позиції. Тут можна побачити, як моя стаття розросталася, як додавалися нові і нові багатинки. Їх стало уже 9! Ну і мав я клопоту потім – всі, хто прочитав мої знахідки, то хвалили мене, то дорікали, то просто допікали: “Как ето богачє? Што ти нєсьош, пішеш? Да наш язик самий лучший!”. Я лишень усміхався і продовжував розробляти золоту жилу, на яку натрапив ще в концтаборі №36. Жанна Золотаревська, директорка гімназії №4, яка була моєю однокурсницею в університеті, гаряче підтримала мене, допомогла навіть видати книжечкою. Саме цю книжечку побачив мій гулагівський однотабірник Анатолій Здоровий, коли був приїхав (до речі, оце був приїхав стало у мене дев’ятою багатинкою) з Харкова до козацької Одеси. Він одразу ж спалахнув ідеєю перевидати її у себе, в Харкові, та ще й написати передмову. Вийшло так, що він додав свою прекрасну статтю про мову, де згадував, як я починав писати свого Стислого Кореневого Словника у таборі, як мені допомагали добирати слова полонені воїни УПА. І запросив мене до Харкова на презентацію харківського видання. Я поїхав і був здивований, що слухачів зібралося мало не сотня. А це тому, що Анатолій був не лише головою обласного відділення Товариства політв’язнів і репресованих, а в 1990–1994 рр. – депутатом Харківської обласної ради. У 1992–1994 рр. працював першим заступником голови облдержадміністрації з питань загальнодержавної і реґіональної політики та гуманітарних питань; 1994–1995 рр. керував державною фінансовою установою; 1999–2000 рр. – радник з економічних питань. Я виступаю зі сцени, а внизу стоїть столик, на якому стосик моїх книжок. Слухачі підходять, беруть книжку і кладуть поруч гроші. Ніхто не залишився без книжки, а тих грошей мені вистачило на квитки туди й назад. Приємно було слухати позитивні відгуки харків’ян, ще й по телевізору показали захід, взяли у мене інтерв’ю. Мало того, наступного року цю ж книжечку видав голова Харківської “Просвіти” проф. А. М. Кіндратенко. А 2007–2008 рр. редакторка київського телебачення Ірина Шатохіна запросила мене на зйомки до Києва, бо вирішила показати усі багатинки в моєму авторському виконанні з відповідними прибамбасами. Тож довелося мені кілька місяців їздити періодично на зйомки до Києва. І тепер іноді ці записи показують на всю Україну чи й вибірково у різних областях. Про що мені друзі доповідають, дякуючи. А вже 2011 року у видавництві “Навчальна книга – Богдан” побачило світ наступне, доповнене видання, де було 30 багатинок (“Олекса Різників. Біобібліографічний покажчик”, вид 2-ге, Одеса, 2022). Того ж 2011 року з рук Павла Мовчана, голови Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, я отримав премію ім. Бориса Грінченка. Ну і 2017 року прекрасний видавець Володимир Шовкошитний разом із тодішнім редактором газети “Літературна Україна” Станіславом Бондаренком видали книгу, де було вже 33 багатинки, на яких я вирішив спинитися, себто не вишукувати нових. Ця книга чудово зверстана, легко сприймається читачами, які часто мені телефонують, просять вислати. Володимир Шовкошитний обіцяє повторити видання. Тим часом я продовжую набирати свого Кореневого Словника. З ним теж була цікава пригода. 2011 року послав я до США понад 1300 набраних тоді словогрон своєму вчителю і однокурснику по філфаку Одеського університету Святославу Караванському, на той час уже знаменитому мовознавцеві. Він передає їх до Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Нью- Йорку. Лист мені з Нью-Йорка, від НТШ: випробування часом. І хоча не завжди Франків Великдень був радісним і безтурботним, як і для багатьох із нас сьогодні, в часі війни, сповненому смутком і втратами, але це світле свято завжди дає нам віру й надію, символізує перемогу життя над смертю. Тож ця книжка, що розповідає про безперервність традицій, право бути собою і святкувати Великдень, стане світлим променем для кожного, хто її розгорне; нагадає, що разом з весною, Воскресінням Христовим зазнає поразки не тільки зима, а й зло у всіх його проявах, про що в одному зі своїх творів писав Іван Франко. Обкладинку видання, яке побачило світ у видавництві “Апріорі”, прикрашають писанки Галі Ключко – правнучки Івана Франка, їх можна оглянути в експозиції Музею писанкового розпису. Оксана ЯСІНСЬКА Розуміємо увесь огром Вашої безперервної праці. Саме слово “словогрона” має стати терміном, і то створеним дуже вдало. Сподіваємося й надалі бути Вам помічними. Наша переписка врешті-решт закінчилася “Золотим диском”! Вельмишановний пане Різників! Щиро дякую Вам за листа. Спішу повідомити, що Ваші матеріяли будуть надійно зберігатися в Бібліотеці НТШ-А в Нью Йорку. Отриманий від Вас емалем (електронною поштою) файл з “новим варіантом, щойно заархівованим” ми переписали на “золотий диск” і примістили до фондів цифрових джерел Бібліотеки. З повагою Панько Сергій, бібліотека НТШ-а в Ню Йорку. 12.08.2011 Але відтоді, друзі, минуло півтора десятка років. На сьогодні у мене вже 11800 словогрон. Додаю нові й нові. Ці корені чи словогрона спонукали мене до наступного кроку – я вирішив спробувати зібрати корені чи слова, близькі за значенням, які називаються семантичними полями чи лексико-семантичними гніздами, в окремі кущогрона. Чи просто кущі. Мовознавець Леся Оліфіренко, кандидат філологічних наук, благословила мене на цю роботу, написавши: Дорогий пане Олексо! Можна по-різному називати – кущі, семантичні поля, лексико-семантичні гнізда. Справа в тому, що ваш підхід є індивідуальним, а точніше, індивідуально-авторським, тому не потребує якихось меж й усталених термінів. Ви дали цьому поняттю таку назву, тож це ваш авторський вибір. Гадаю, Ви маєте право на власну інтерпретацію поняття. Успіхів Вам у Вашій творчості! Перемоги Україні! Я видав уже дві книги. Це двоїна, друзі! Це 31-ша багатинка з кущогронами! У першій було пів сотні, у другій 261 кущогроно. За цю другу книгу 27 жовтня 2025 р. з рук Аскольда Лозинського, недавнього президента Світового конгресу Українців, я отримав диплом від фонду ім. Воляників-Швабінських (США). Це мене дуже втішило і підтримало бажання працювати далі. Готую третю книжку, де вже навизбирував 400 кущогронів. Отака в мене історія з дослідженням живої української мови. Отакі свідоцтва про свою древність і тривалість, якусь дивну, фантастично незбагненну живучість надала нам сама наша мова. Про яку поет Мойсей Фішбейн сказав якось: “Українська мова – божиста, богодана, богообрана”. Саме тому вона воскресає в тій, первозданній красі. Воскресіння мови Ти була Попелюшкою в Домі своїм, коли мачуха зла опікала твій Дім. Ти прислужувать змушена зведенюкам, що, обсівши тебе, дали волю рукам, відривали від рота останній шматок, накидали на рота “оренбурзький платок”! Але сталося диво — зникла мачуха зла, обсипається попіл із тебе, зола. Ти, незвикла до прав, господиня нова нині в Домі своїм увіходиш в права. Мачушата сичать, плачуть зведенюки: кари ждуть за штурхання, плювки, матюки. Ти ж, Принцесо, намірена всім прощавать, свою руку святу подаєш цілувать. Воскресаєш у тій, первозданній красі, і цьому воскресінню радіють усі Огортає тебе знов любов’ю наш Дім. Ти стаєш Королевою в Домі своїм. 11.11.1999 р. На жаль, зла мачуха ще не зникла, через тридцять літ вона намагається знову накинути своє павутиння. Але вже наросло нове покоління українців-русів-антів, яке підіймає нашу калину і врешті-решт переможе!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин