Презентація · “Герої його творів – це не пам’ятники, а реальні постаті, які творять історію”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Літературна весна Олександра Балабка
Слово Просвіти, №15 за 2026 рік
Мирослава КОРНЄЄВА, кандидатка біологічних наук, членкиня міжнародного громадського об’єднання “Волинське братство” Світлини з відкритих джерел
16 квітня у столичній Публічній бібліотеці імені Лесі Українки відбулася літературна зустріч з видатним письменником, поетом, піснярем (членом НСПУ і НСЖУ, Асоціації естрадного мистецтва України), заслуженим діячем естрадного мистецтва України, публіцистом, лавреатом багатьох всеукраїнських премій і конкурсів, членом поетично-пісенного об’єднання “Світлина”, громадським діячем Олександром Васильовичем Балабком. Літературний захід “Від Гоголя до Крушельницької” був присвячений 20-річчю виходу його першої книжки “Синьйор Ніколо й синьйор Мікеле. Рим Гоголя й Капрі Коцюбинського”. 2022 року у Національному музеї літератури відзначали його “Десятикнижжя”, коли вийшов друком роман “Кімоно для Баттерфляй. Із життя Соломії Крушельницької”, який одразу став вагомим явищем на теренах сучасної літератури. Олександр Васильович поділився тоді творчими планами про його продовження. А торік, як і обіцяв письменник, у чернівецькому видавництві “Букрек” за підтримки Українського інституту книги вийшла нова книжка, присвячена пам’яті світової й української оперної співачки Соломії Крушельницької, одинадцята на рахунку автора. За словами Олександра Балабка, новий роман можна читати і як продовження попереднього – “Кімоно для Баттефляй”, і як окремий твір. На зустріч прийшло багато шанувальників творчості письменника (у читальному залі бібліотеки був аншлаг), серед яких – письменники, колеги по творчому цеху, відомі люди з державних установ, друзі, пересічні українці, які знають і люблять його творчість. І ця подія – особливо знакова сьогодні, коли рашисти розстрілюють уже п’яту українську весну; коли ми всі потерпаємо від втрат і жахіть війни (і останнім прикладом цих важких воєнних буднів була ніч 16 квітня з обстрілами балістикою і шахедами). Але в той же час наш народ плекає свою незламність, гартує українську ідентичність, черпаючи життєву наснагу у мистецтві, у живому письменницькому Слові, повертається до вивчення історії й культури. Справедливо кажуть, що історія – це перелік “сухих” дат, якщо в ній немає душі. Творчим почерком письменника Балабка є те, що він описує не просто епоху, а повертає нам живих людей, в характерах і талантах яких відображаються цілі відтинки історичного часу. Герої його творів – це не пам’ятники, а реальні постаті, які творять історію, з їхньою неймовірною силою духу, пристрастями і сумнівами. При цьому спадають на думку слова Ральфа Волдо Емерсона, який казав: “Справжній талант письменника полягає втому, щоб надати кожному факту його справжнє значення, зробити минуле сучасним, а далеке – близьким”. Саме це віртуозно робить Олександр Васильович, прошиваючи “ниткою історії” наше сьогодення, повертаючи нам відроджені імена славних
Олександр Балабко українців, нагадуючи, що ми – нація, чиє коріння сплетене з геніями світового рівня. У контексті сьогоднішнього вечора його твори дозволяють нам відчути Гоголя не “чужим”, а “своїм”, а Соломію Крушельницьку – живою гордістю України. На початку вечора всі присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять співвітчизників – славних воїнів-захисників і простих людей, які загинули у цій жорстокій війні, що розв’язала країна-агресор. ...Вечір відкрила директорка бібліотеки імені Лесі Українки Ольга Романюк. Вона справедливо відзначила, що Слово в нинішніх реаліях – то культурна зброя, а сама бібліотека, з якою давно співпрацює Балабко, – це перехрестя доль, місце зустрічей людей та ідей; що письменник Балабко повертає історичні постаті з “еміграції”, допомагаючи тим самим краще пізнати нас самих; що письменник відправляє свої книги і за кордон, і в бібліотеки прифронтових територій, тобто з честю тримає свій мистецький і письменницький фронт. До слова запрошено Олександра Балабка. Він сказав, що неймовірно радий, що зібралося багато людей, знайомих і незнайомих, яким небайдужа сучасна історія, сучасна література. Олександр Васильович сказав, що щемно згадує минулі роки, а надто – рік 2006-ий – коли вийшла ця його перша книжка, присвячена матері Марії Степанівні, яка ще встигла її прочитати. Після подорожей до Європи Балабко знаходить “стежини” видатних українців у Парижі, Римі, Венеції, на острові Капрі, пише есеї, нариси про них. Вони друкувалися у київських газетах, насамперед, у “Столиці” й “Вечірньому Києві”, головним редактором якого він працював у 2001-2006 рр. На екрані – знімки з перших презентацій книжок, світлини, на яких – відомі люди літературного світу того часу. Свідком першопочатку літературної діяльності був поет Владлен Ковтун, який сказав, що дивується неабиякій працездатності Балабка, якому, долаючи мовний бар’єр, вдалося зібрати безліч автентичних документів, матеріалів, свідчень для написання своїх творів. А ще сказав, що при Балабку “Вечірній Київ” був дуже доброю газетою, що йому вдалося зібрати навколо себе принципових, талановитих, видатних людей, які випускали цю широковідому газету. В. Ковтун привітав Балабка з успіхом прози. А згодом Олександр Васильович став писати і пісні, знаходив чудових композиторів, виконавців. Ковтун справедливо зазначив, що поетично-пісенний дар Олександра яскраво розкрився в творчому об’єднанні “Світлина” (очільниця Лариса Петрова). Також акцентував, що Балабко – масштабний в усьому, зокрема, і в садово-городньо-квіткових справах, а урожаєм щедро ділиться зі своїми друзями… Першими читачами були друзі, колеги-редактори, які вивіряли кожен твір. Тож наступне слово належало поетесі, журналістці й мисткині Валентині Давиденко. Вона прочитала уривок з есею “Римське щастя Миколи Гоголя” . Пригадала також, що коли читала його публікації у “Вечірньому Києві”, запросила письменника на радіоефір своєї передачі “Світ розмаїтий”, зрозумівши, що Балабко – зрілий письменник з живим непересічним талантом. Один із перших пісенних текстів Балабка було присвячено Гоголю. Це пісня “Українська ніч”, яку виконала заслужена артистка України Каріна Карасьова на музику її чоловіка Олександра Швидкого. На вечорі вона прозвучала у записі (музичну частину всього дійства забезпечив відомий музикант, продюсер, композитор і співак Анатолій Бабич). Олександр Балабко, перейнявшись ідеєю написання про українців у закордонні, давно хотів побувати на острові Капрі, щоб відчути те, що відчував Михайло Коцюбинський. І йому це вдалося! В авторському читанні прозвучав уривок із есею “Острів Капрі: відкриття Коцюбинського”, а по цьому – і пісня “Острів Капрі”(у записі) у виконанні Каріни Карасьової (“Капрі, Капрі. – з неба ані краплі, губи тут солодкі і солоні....”). Це, як зізнався сам автор, те місце, куди він іще хотів би повернутися. 2006 р. у вересні була видана за кошти Київської міської держадміністрації і книжка “Мальви у вічному місті”, що знайшла відгук серед багатьох читачів. За словами бібліотекарів вона, зокрема, впліталася і в тему “Стежками героїв французьких романів”, де звісно, була присутня й Україна. У своєму слові журналістка Ольга Дубовик згадала часи, коли ці перші есеї про Францію й Італію Балабко друкував у тижневику “Столиця”, яка була позначена українськістю, і це в той час, коли українська мова багатьма державними чиновниками була не в пошані. На вечорі згадували журналістську братію, яка сприяла утвердженню української мови у суспільстві. У 2010 р. відбувся перший творчий вечір Балабка у Будинку вчителя. Згадуючи світлої пам’яті Віктора Баранова, демонструвалися за його участі кадри з вечора про творчість Балабка того періоду, коли всупереч знищенню української мови на той час з’явився такий талант в особі Балабка з потужною енергетикою людини – справжнього Українця-патріота. Тодішній телеканал “УТР” зняв на цьому вечорі фільм-концерт удвох частинах “Олександр Балабко – журналіст і письменник”. У ньому прозвучала одна з перших пісень Олександра Васильовича “Молодий тюльпан” на музику незабутнього Леоніда Нечипорука. Сьогодні на творчому вечорі її виконала народна артистка України Світлана Мирвода, зауваживши, що цій пісні – 20 років, і стільки ж триває її дружба з Олександром Васильовичем. Далі було надано слово Максиму Рильському, онуку відомого поета. Він прочитав його вірш, якому майже 100 років, про українців, які виїхали за кордон, і в якому через роки передбачено сьогодення. А ще пан Максим розповів про яблуньку зі свого саду, антонівку, яку назвав “Олександр Балабко”: вона цьогорічну сувору зиму добре перенесла. Слово було надано поетесі, прозаїкині, головній редакторці часопису “Київ” Теодозії Зарівній. Вона відзначила вагомість слова Балабка, згадала і про внесок письменника в діяльність Малої академії наук, секції “Літературна творчість”, де вишукували і плекали молоді таланти. А читаючи як редакторка тексти про Соломію Крушельницьку, сказала, що дуже важко писати історичні, меморіальні романи, і що вона була вражена, наскільки точно письменник (навіть у деталях) зобразив епоху, в якій жили його літературні герої – реальні постаті. Ведучий вечора, молодий поет, працівник бібліотеки Лесі Українки Віталій Білозір сказав, що роман “Кімоно для Баттерфляй” був номінований на Національну премію ім. Т. Г. Шевченка, а книга “Ролі й манекени” присвячена українському співаку Василю Сліпаку, який, коли почалася війна, повернувся в Україну, воював, а 29 червня 2016 року загинув від кулі снайпера, ціною власного життя врятувавши побратимів. Світлана Мирвода розповіла про рок-оперу “Про неймовірні пригоди козака Василя Сліпака”, при створенні якої були задіяні сучасні технології з елементами “фентезі”, і виконала арію матері коханої Ольги з цієї опери. Вона подякувала, що присвята книжки О. Балабка – такій видатній людині. А далі – інсценізований уривок з роману про Крушельницьку, у якому взяли участь Світлана Мирвода (Соломія Крушельницька), Олександр Балабко та ведучий вечора Віталій Білозір (андалузький співак). Світлана під гітару виконала пісню Сидора Воробкевича з репертуару Соломії “Заграй ми цигане старий”, а голосом Соломії Крушельницької – арією Маргарити з опери “Мефістофель” А.Бойто – присутні насолоджувалися у запису. Письменник Анатолій Качан сказав, що історично-меморіальні твори потужного масштабу розпочато Михайлом Слабошпицьким, і продовжено цю естафету літераторами, які вийшли із журналістики, як-от Олександр Балабко. У книзі “Ролі й манекени” письменник Балабко вдало поєднав дві визначні українські постаті – Соломію Крушельницьку і Сержа Лифаря. Уривок був театрально візуалізований за участі Віталія Білозіра (Серж Лифар), Олександра Балабка (від автора і маестро Чекетті) і поетеси із Переяслава Вікторії Шевель (Соломія Крушельницька). Вечір добіг кінця, тож Олександр Васильович запропонував перенестися до каштанового Києва, що скоро стане таким, піснею на свої слова композитора Леоніда Нечипорука “Спомин про вальс” у виконанні Світлани Мирводи. Як зазвичай – колективні фото на згадку, автографи письменника на його книжках, які можна було придбати, частування від “винуватця” цього прекрасного дійства, подарунки, квіти, вітальні слова. Цей творчий вечір надовго залишиться у пам’яті вдячних шанувальників багатогранної творчості письменника. Усвідомлюємо це чи ні, але ми є свідками того, що саме такими особистостями, як Олександр Балабко, пишеться новітня літературно-мистецька історія України, яка збагачується відродженими іменами наших геніальних співвітчизників.
Зліва направо: В. Ковтун, В. Шевель, О. Балабко, С. Мирвода, О. Романюк, В. Давиденко, В. Білозір
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
