Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “В усьому постійно винні військові, а політики – пухнасті і зелені”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Засновник музею “Тарасова світлиця”

Слово Просвіти, №15 за 2026 рік

21 березня виповнилося 190 років від дня народження Василя Степановича Гнилосирова. Згідно з Постановою Верховної Ради та за ініціативи Українського інституту на! ціональної пам’яті річниця від дня народження цього гро! мадського діяча!просвітника, засновника першого у світі народного музею Тараса Шевченка, педагога, письмен! ника цьогоріч відзначається на державному рівні. Василь Гнилосиров Народився Василь Гнилосиров 1836 року на хуторі Гаврівка (Гавришкове) Кобеляцького повіту на Полтавщині (нині с. Гавришківка Личківської громади Самарівського району Дніпропетровської області). У 1850 році закінчив Полтавське повітове училище. До речі, будівля цього навчального закладу збереглася. Нині це історична споруда на вулиці Спаській – пам’ятка архітектури, одна із будівель Полтавського обласного комунального підприємства “Полтававодоканал”. Навчався також у Полтавській гімназії, де був учнем відомого педагога-історика Олександра Строніна. У літературу юного Василя “закохав” поет і байкар Левко Боровиковський – теж видатний уродженець Полтавщини. До Харківського університету Гнилосиров вступив у 1857 році. Спершу на медичний факультет, а 1861 року перейшов на історико-філологічний факультет. На межі 1850-1860-х років в Україні завирувало національно-культурне громадське життя, яке отримало назву “громадівський рух”. То був час, що ознаменувався активізацією українських прагнень патріотично налаштованих інтелектуалів-громадівців, які і словом, і ділом чинили опір русифікаторській політиці влади Російської імперії. Громадівці гуртувалися у напівлегальні об’єднання – громади, що займалися етнографічними дослідженнями, виданням книг та організацією Газета “Сільські вісті” (№16, 16.04.2026) зауважує, що за чотири роки великої війни сім’я депутата від “Слуги народу” Юрія Корявченкова – “Юзіка” з “Кварталу 95” – встигла обзавестися нерухомістю в Іспанії. Причому “Юзік” задекларував квартиру лише після того, як журналісти про це написали. “Економічна правда” вирішила з’ясувати, чи одинокий цей депутат у своєму виборі. Результат: 83 чиновники задекларували 108 об’єктів закордонної нерухомості, придбаних після лютого 2022 року. Це квартири, будинки, земельні ділянки у 20 країнах. Демографічна ситуація в Україні демонструє стабільну тенденцію до зменшення кількості отримувачів соціальних виплат. Протягом останніх чотирьох років чисельність пенсіонерів скоротилася майже на 7%. Згідно з офіційними даними Пенсійного фонду України, станом на квітень 2026 року в країні зареєстровано 10,051 млн пенсіонерів, що на 742 тисячі менше порівняно з аналогічним періодом 2022 року, пише медіа OBOZ.ua. Генерал-майор запасу Сергій Кривонос в ефірі телеканалу “Київ24” прокоментував рефоршкіл. Василь теж пірнув у вир громадівського життя і став одним з фундаторів Харківської громади. У Харкові Гнилосиров заприязнився із мовознавцем, філософом, громадським діячем Олександром Потебнею. Той був одним із “моторчиків” Харківської громади, підтримував українських письменників, переклав “Одіссею” Гомера українською. З 1860 року громадівець Василь Гнилосиров на громадських засадах працював розпорядником, вчителем і вихователем у недільній школі, входив до складу педагогічної ради, яка координувала діяльність всіх недільних шкіл. Опікувався збором пожертв на видання українських посібників. Переймався браком україномовних книжок, передусім підручників. Тож від імені Харківської громади, звернувся з листом-проханням до Тараса Шевченка. Той відгукнувся, надіславши близько 3000 примірників свого “Букваря”. Шевченківський “Буквар” поширив поміж недільними школами. Болісно сприйняв смерть Тараса Шевченка. Влаштував громадську підписку на користь родини покійного поета та музично-літературний вечір. Поширення українських книг – ще один вимір діяльності просвітника. Продавав, досліджуючи попит на них, у селах і містечках Харківщини та Полтавщини, а виторг надсилав Миколі Костомарову для випуску нової науково-популярної літератури, – повідомив дослідник Павло Усенко на сайті Енциклопедії історії України. У Інституті рукописів Національної бібліотеки імені Вернадського знаходиться документ (дозвіл на торгівлю книгами, що виданий комітетом торгівлі й підписаний міським головою), який засвідчує просвітницьку діяльність з розповсюдження книг Гнилосировим у Охтирському, Богодухівському, Лебединському, Сумському, Суджанському та Гайворонському повітах. У 1865 році отримав унікальний подарунок від Олександра Потебні – єдиний його рукопис україномовного “Букваря”. Саме Гнилосиров у 1898 році посприяв, щоб редакція “Київської старовини” “Буквар” авторства Потебні надрукувала як додаток до цього громадівського журналу. Дослідники стверджують, що герой цієї оповіді зробив суттєвий внесок також у етнографічну сферу української культури. Влаштовував разом із однодумцями-громадівцями етнографічні експедиції. Чимало таких провадив по Харківщині. Зокрема досліджено, що у 1861 році етнографічну подорож здійснив разом із письменником Пантелеймоном Кулішем. Першим місцем роботи стала повітова школа в Охтирці, де учителював протягом двох років. У 1864 році Василь Степанович повернувся до Харкова, де викладав в училищі й гімназії аж до 1869 року. У 1870 році влаштувався вчителем Звенигородського двокласного міського училища. З 1873 року і до відставки у 1895 р. завідував Канівським двокласним училищем. З вихованців педагога у Каневі виросли два українських поети: Яким Самотній (Єрмолаєв) та Григорій Варавва (Стеблик). Ось як згадує про нього Яким Самотній: “Василь Степанович був рідним батьком для своїх учнів. З кожним балакав, як із своєю дитиною, на рідній українській мові, котра була для нього святинею. Володів він українською мовою так, як рідко хто володіє. У нього вона розкривала всю чаруючу свою силу, весь скарб своєї співучості і краси. Завдяки цьому, більшість учнів його ще з школи зацікавлювалися долею рідного краю і його мовою...”. Багато учнів стали послідовниками, такими ж подвижниками ідей просвітництва. Літературна спадщина Василя Гнилосирова – це публікації на сторінках журналів “Основа”, “Київська старовина”, на шпальтах газети “Зоря”, поеми “Закохана” (1893), казка “Царівна-русалка” (1895), збірка оповідань (1897) та щоденник, що охоплює чверть XIX сторіччя (1850-1880). Період життя і діяльності просвітителя у Каневі літературознавці називають шевченківським: одним з головних обов’язків, покладених ним на себе, за велінням душі і за дорученням Київської громади, було збереження і догляд за могилою Національного Пророка Тараса Шевченка. У березні 1861-го приятель Гнилосирова, студент-грек Феоктист Хартахай, що був учасником похорону Кобзаря на Смоленському цвинтарі в Петербурзі, надіслав Василеві Степановичу листок з лаврового вінка, яким уквітчали мертвого, та дві нитки з китиці від домовини – срібну і просту. До кінця своїх днів зберігав їх у щоденнику. Нині ці реліквії є експонатами Шевченківського національного заповідника у Каневі. А ще документи з його архіву, де в усіх подробицях простежується історія Тарасової гори: встановлення пам’ятника-хреста, оренда і викуп землі під могилою, спорудження Тарасової світлиці, що започаткувала собою перший у світі народний музей поета. І все це проходило крізь душу скромного канівського учителя. Василь Гнилосиров своєю подвижницькою працею зробив значний внесок в справу збереження і впорядкування могили Тараса Шевченка в Каневі та заснував у 1884 році “Тарасову світлицю” перший музей Кобзаря. Також у 80-ті роки створив рукописну книжку “До історії могили Т. Г. Шевченка”. Скорочений її варіант підготував для журналу “Київська старовина”, але цензура Російської імперії заборонила друк книги. Тільки через два роки після його смерті в цьому журналі з’явилася невеличка замітка про історію могили Тараса Шевченка. Доживав віку в Каневі. Пішов із життя 16 листопада 1900 року. Похований на Канівському цвинтарі, але могила, на жаль, не збереглася. Упорядкував Олег ПУСТОВГАР, представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області для Америки, і для світу”, – пояснив Безсмертний. Згідно з результатами соціологічного дослідження Центру Разумкова, проведеного 2–8 квітня 2026 року на замовлення Київського Безпекового Форуму, рівень підтримки президента США Дональда Трампа серед українців суттєво знизився. Баланс ставлення до нього впав до мінус 65,8% порівняно з мінус 34,6% у вересні 2025 року. Позитивно до президента США ставляться 13,6% опитаних (11% – переважно позитивно, 2,6% – цілком позитивно), тоді як негативно – 79,4% (31,9% – переважно негативно, 47,5% – цілком негативно). Водночас ставлення до США як до держави залишається позитивним: баланс складає плюс 33,4%. Переважно позитивно до країни ставляться 47,1% респондентів, цілком позитивно – 16,8%. До спецпосланника президента США Віткоффа зафіксовано негативний баланс на рівні мінус 12,9%. Найвищий рівень прихильності серед іноземних лідерів українці виявили до президента Франції Емманюеля Макрона – плюс 51,8%, повідомляє видання “ВСВІТІ”. Підготував Ігор ЗОЦ Місце поховання Тараса Шевченка на Чернечій горі. Фото кінця ХІХ ст.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин