Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Більш як на століття вперед ніби передбачили цілий період в історії Радянської держави”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Розмова з Тарасом Шевченком про Варфоломіївську ніч, українську націю, комунізм і застій

Слово Просвіти, №15 за 2026 рік

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка “Тарасова і Варфоломеєва ночі одна другої варт” – Дозвольте, глибокодумний пане Тарасе, зачепити дві ваші прецікаві й маловідомі згадки про Варфоломіївську ніч1. Перша – у власному “приписі” до поеми “Гайдамаки”, де читаємо: “Тарасова2 і Варфоломеєва ночі одна другої варт на стид римської тіари”3. В цій безсмертній поемі згадуються, за точним формулюванням “Шевченківської енциклопедії”, “великі кровопролиття, що мали релігійний підтекст, на річках Росі й Альті під час козацьких воєн, порівняні з Варфоломіївською ніччю…”. – Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Місяцю мій ясний! З високого неба Сховайся за гору, бо світу не треба; Страшно тобі буде, хоч ти й бачив Рось4, І Альту, і Сену, і там розлилось, Не знать за що, крові широкеє море. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Пекельнеє свято По всій Україні сю ніч зареве; Потече багато, багато-багато Шляхетської крові. Козак оживе; Оживуть гетьмани в золотім жупані… – Пантелеймон Куліш дорікав вам, пане Тарасе, що в поемі “Гайдамаки” оспівано “торжество м’ясників” і “криваву бійню”, але непідвладна нікому ваша народна мудрість не зважила на Кулішеві поради щодо руйнівних обрізувань-скорочень у поемі. Насправді в ній глибоко розкрито трагізм гайдамацького повстання. Наведу лапідарно-вичерпний висновок видатного шевченкознавця Миколи Жулинського: “Гайдамацький “червоний бенкет” по всій Україні – для Шевченка не тільки справедлива помста за гноблення, наругу, а й велика та глибока рана в душі й свідомості українського народу”. – Щодо цього мої покійні земляки нітрохи не уступали будь-якій європейській нації, а у 1768 році5 Варфоломіївську ніч і навіть першу французьку революцію перевершили6. Одне, в чому вони відрізнялися від європейців, – у них всі ці криваві трагедії були справою всієї нації і ніколи не розігрувалися з волі одного якого-небудь пройдохи, на зразок Катерини Медічі7… – От і друга згадка про Варфоломіївську ніч. Але, не занурюючись у конкретні події та біографію Медічі, зауважу, Тарасе Григоровичу, вашу малопомічену та принципово важливу й стратегічно невичерпну думку про “справу всієї нації”, котра філософськи потужно покладена в основу вашого життя і вашої творчості. А ще ви, неймовірний пане Тарасе, здається, мимохідь, але дуже точно й переконливо відзначили, що без історично святих заповітів старовини неможливо зберегти, кажучи вашими словами, “фізіономію національну…”. Вже у поемі “Тарасова ніч” (1838) молодий Кобзар вказав на незабутні для нації події… – Грає Кобзар, виспівує, Вимовля словами, Як москалі, орда, ляхи Бились з козаками… – Одвічних ворогів України – москалів – ви, народний Поете, навіки поставили першими… – Москалі чужі люде… Москалі і світ Божий в путо закували… – У “Тарасовій ночі” мужній козак, який, згадуючи в національній знемозі Гетьманщину, заплаче, все-таки твердо знає: “Тії слави козацької, повік не забудем!..”. За корінною рисою характеру – це не драглистий кисіль, а незламна криця… – Я думаю, що нація, без своєї власної риси, що тілько їй належить і тілько її характеризує, просто на кисіль, та ще й на незугарний кисіль скидається… – Спасибі, Кобзарю, що виплекали в українській нації невигубну рису волелюбної переможності! “Ідея про комунізм не така вже порожня ідея” – Укотре перечитуючи ваш, істинний Кобзарю, Щоденник, звернув увагу на запис від 29 серпня 1857 року, який ви зробили, пливучи Волгою на пароплаві дорогою із заслання (з Астрахані до Нижнього Новгорода), про Степана Разіна8… – За словами оповідача, Разін не був розбійником, а він тільки на Волзі брандвахту тримав і збирав мито з кораблів і роздавав його незаможним людям. Комуніст виходить. – Минулого року в одній із статей я відзначив, що рівно за шість десятиліть до перемоги комуністів-більшовиків Тарас Григорович іронічно висловився щодо суті комуністичних штампів. У словнику вашого знайомого Володимира Даля їх було лаконічно викладено так: “Комунізм – політичне вчення про рівність станів, спільність володінь і про право кожного на чуже майно”. Лише з часом я раптом виокремив для себе ще й іронічний пасаж із, говорячи вашими словами, видом видимої і слихом слиханої повісті Кобзаря Дармограя “Прогулянка з задоволенням і не без моралі”… – Колишні благородні власники кріпосних душ тілько гареми заводили з власних дівок, а тепер женитися почали. Виходить, що ідея про комунізм не така вже порожня ідея, не голос вопіющего в пустелі, а що її цілком добре можна прикласти й до справжнього прозаїчного життя… – Оце тобі раз! Оце тобі два! В обох випадках – яскраво глузливі вживання слів, про які, до речі, штучний інтелект віщає, що Шевченко писав свої твори, коли термін “комуніст”, виявляється, “ще не використовувався в Російській імперії”, а “слово “комунізм” з’явилося значно пізніше, ніж період творчості Тараса Шевченка”. Втім, інтелект швидко вчиться… Як відомо, в жовтні 1961 року на XXII з’їзді КПРС було проголошено, що “нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі”. Хоча Микита Хрущов бадьоро запевняв, що “ми взяли добрий темп бігу – широкий розмах комуністичного будівництва” – не добігли, не сталося… Те покоління, якому намагалися втюхати найнездійсненніше, відходить, залишаючи нащадкам історичну засторогу від утопічних фантазій і приклад, як насправді, треба гідно жити… Якраз тоді, коли комунізм остаточно мав запанувати в СРСР, – у другій половині 1980-х – нагорі було визнано “застійні явища” в радянському суспільстві, а затим утворилося словоблудне кліше “період застою”... “Справжній застій” – Втім, і про це ви, великодосвідчений Тарасе Григоровичу, завчасно натякнули. Досить вчитатися у щоденниковий запис від 17 червня 1857 року. В ньому ви вжили слово “застій”, описуючи свій “томливий стан”, зумовлений реальною надією на швидке визволення… – Ні найменшого бажання працювати. Сиджу або лежу мовчки цілими годинами… і хоча б на сміх що-небудь поворухнулося в уяві. Таки зовсім нічого. Справжній застій. – У вже згаданому словнику Володимира Даля: “Застій – всяка тривала або шкідлива зупинка в якомусь русі”. Та й у “Словнику української мови” – це “відсутність руху, розвитку, зупинка, затримка в чому-небудь”. А ви, мудрий пане Тарасе, додали до цього ще й пильно спостережену в інших “гучну діяльність, або, краще сказати, галасливе неробство”, якого терпіти не могли… Тим самим, більш як на століття вперед ніби передбачили цілий період в історії Радянської держави… “Свою Україну любіть…” – Наразі хочу згадати, що вже на зорі своєї творчості ви, великий Поете, розпочали поему “Гайдамаки” незабутніми історіософськими розмислами про вічний і невпинний часоплин… – Все йде, все минає – і краю немає, Куди ж воно ділось? Відкіля взялось? Тарас Шевченко. Автопортрет. 1857 р. І дурень, і мудрий нічого не знає. Живе... умирає... Одно зацвіло, А друге зав’яло, навіки зав’яло... І листя пожовкле вітри рознесли. А сонечко встане, як перше вставало, І зорі червоні, як перше плили… – Проте через півтора десятка рядків молодий український Кобзар відкриє вічність неба в контексті… невмирущості людської душі: “Як небо блакитне – нема йому краю, так душі почину і краю немає”. Свято пам’ятаючи про це, мудро сприймаєш пронизуюче нещадні рядки вірша, написаного в травні 1847 року в казематі III відділу і згодом точно названого “Косар”… – Не благай, не проси, Не клепає коси9. Чи то пригород, чи город, Мов бритвою, старий голить. Усе, що даси. Мужика, й шинкаря, Й сироту-кобзаря. Приспівує старий, косить Кладе горами покоси, Не мина й царя. – Що прецікаво. Гостюючи у Михайла Щепкіна в Москві дорогою з заслання, ви, дорогий Поете, 18 березня 1858 року завершили переписування своїх творів із “Малої книжки” до “Більшої книжки”… – Закінчив переписування або проціджування своєї поезії за 1847 рік… – І ось тут – увага! Переписуючи “Косар”, автор поміняв його місцем у безсмертному циклі “В казематі” з поезією “Чи ми ще зійдемося знову?..”: тепер перед ним стояв вірш “В неволі тяжко, хоча й волі…”, що закінчувався… – Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить, Людей і Господа любить. – Після закінчення московського “проціджування” вірш “Косар” постав у циклі “В казематі” передостаннім, а вінчали дванадцятивіршовий цикл вогненні рядки… – Свою Україну любіть, Любіть її... Во время люте, В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть. – Це не було випадковістю. Саме в імперській Москві Тарас Шевченко зробив особливий смисловий наголос на скрижальних рядках, які навіки стали Заповітом усім українцям… ___________ 1 У ніч з 23 на 24 серпня 1572 року перед днем святого Варфоломія в Парижі сталося масове вбивство католиками протестантів, яких називали гугенотами, що спровокувало нову релігійну війну у Франції. 2 В іншому власному “приписі” до поеми “Гайдамаки” Тарас Шевченко зауважив: “Тарас Трясило вирізав ляхів над Альтою; і та ніч, в котору те трапилось, зоветься Тарасова, або кровава (Бантиш- Каменський)”. Йдеться про розгром повсталими козаками на чолі з Тарасом Федоровичем 25 травня 1630 року під Переяславом польського війська коронного гетьмана С. Конецпольського. 3 Тим самим, Тарас Шевченко засудив папу римського Григорія XIII Наваррського, котрий схвалив криваву бійню, наказавши виготовити медаль на її честь і замовивши художнику і архітектору Джорджо Вазарі серію фресок аби вславити католиків. 4 Йдеться про розгром польських військ Богданом Хмельницьким під Корсунем (на Росі) 14—16 травня 1648 року. 5 Йдеться про народне визвольне повстання на Правобережній Україні, відоме під назвою Коліївщина. 6 Знаний шевченкознавець Олександр Боронь наголошує, що “гіперболічно перебільшивши значущість повстання 1768 року в Україні відносно Французької революції, письменник надав йому загальноєвропейського масштабу”. 7 Катерина Медічі – королева Франції у 1547–1559 роках, деякий час управляла країною, як регент. Наприкінці XVIII – першій половині XIX століття існувала версія, зокрема в художній літературі (О. Дюма, “Королева Марго”), що саме вона спровокувала Варфоломіївську ніч. 8 Разін Степан Тимофійович (бл. 1630–1671) – проводир селянського повстання (1670–1671) у Росії. 9 У поемі “Невольник”, написаній через 12 років, Шевченко підтвердить: “Над головою вже несе свою неклепаную косу косар непевний…”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин