Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт#калейдоскоп · “У виставі закладено багато ідей. Думаю, їх буде цікаво порозгадувати і пошукати ключики від “дверей”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

У тенетах жанру абсурду

Слово Просвіти, №15 за 2026 рік

Едуард ОВЧАРЕНКО Фото із сайту театру За сюжетом скромна учениця приходить до професора на приватне заняття. Спершу – арифметика та граматика, але згодом звичайний урок починає перетворюватись на дуель: мова стає знаряддям влади, знання – формою насильства, навчання – механізмом підкорення, а те, що мало просвітлювати, перетворюється на пітьму. Ми стаємо свідками не просто картин ускладненої чи кризової свідомості – це і є свідомість, яка руйнується та розпадається перед нами в реальному часі. Чи здатне людство в абсурді, у якому живе, зробити роботу над помилками? Чи це і є кінець цивілізації? Провокативна комедія про те, чи стане пошук сенсу, без жодної гарантії його знайти, найголовнішим сенсом сьогодення. – Є кілька причин, чому ми обрали для постановки цей твір, – розповів Дмитро Весельський, директор-художній керівник Малого драматичного театру. – Одна з них прозаїчна і практична. Так склалося, що в більшості наших вистав задіяно багато артистів, а це досить непрактично. Тому що складно будувати репертуар, враховуючи зайнятість і перевантаженість всієї трупи. Тож в цьому сезоні взяли курс на створення вистав, де буде мінімум людей. А таких п’єс насправді не так вже й багато. Одна з них – “Урок”. Особисто для мене Ежен Йонеско – один із улюблених драматургів. Але драматургів для читання. Мені завжди подобається читати ці тексти, проте я особисто як режисер ніколи б не взявся за постановку жодної з його п’єс. Принаймні до сьогоднішнього дня. Я не режисер театру абсурду, не розумію, як до цього підходити, як це ставити. І коли в діалозі з Юрієм Кулінічем виникла ця назва, і я побачив, шо він за неї чіпляється, то зрадів. Бо в репертуарі театру мала з’явитися ця вистава у постановці режисера, якому я довіряю. Юрій Кулініч – насамперед актор Малого театру. Майже одразу, коли я прийшов до цього театру, взяв його до трупи. Відтоді ми разом зробили багато вистав. А ще він задіяний у виставах інших режисерів, які ставили у нашому театрі. І зробив, як на мене, багато хороших акторських робіт. Крім цього, Юрій має режисерську освіту. Я бачив виставу, яку він створив ще до того, як почав працювати у Малому театрі. В якийсь момент у мене як керівника театру і в нього як у режисера виникло бажання зробити виставу і в нашому театрі. Він Роман КУХАРУК Юрій Нагулко. Атомник. Маляр. Уродженець Гільча на Рівненщині. Член Головної ради ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. Вірний ПЦУ. Прихожанин Теплої Софії. Чи не забагато перетинів? А ще ж поезія Павла Мовчана, яку він майстерно ілюстрував. А манускрипт третьої збірки Тетяни Шпичук “Сніг під крилом”, який він, можливо, ще проілюструє. Картина, подарована автором, була у мене в робочому кабінеті на сьомому небі “Просвіти”. А потім перекочувала домів і прикрашає мій робочий стіл. Якогось ранку перший погляд на сю роботу “Свідок” і – дякую, Господи, – урешті прочипоставив виставу “Сумнів”, яка вже кілька років у репертуарі. Я залишився задоволеним результатом, мені дуже подобається ця вистава. Було лише питання часу, коли з’явиться нова постановка в його режисурі. Намагаюся з усіма режисерами вирішувати питання в діалозі. Вважаю, що позитивний результат може бути тільки тоді, коли дати можливість проявитися режисерському баченню наскільки він цього хоче і наскільки це можливо. Звичайно, є якісь об’єктивні фактори, які не завжди дозволяють це зробити. Адже режисер може придумати акторський кастинг або декорації, які ми не можемо собі дозволити. Зазвичай знаходимо спільний знаменник. А в цьому випадку у нас взагалі не було ніяких розбіжностей. Юрій запропонував тих акторів, яких дуже добре знає. Працював з ними у попередній постановці. Неодноразово зустрічався з цими акторами і як партер на сцені. У нього було чітке розуміння хто повинен грати ці ролі. Ія з цим повністю погодився. Це стовпи нашої трупи, на яких тримається репертуар. Вони мають головні ролі, яскраві акторські роботи. Моя допомога була лише як менеджера. Безпосередньо в творчій процес я не вмішувався. Ділився своїми думками з режисером лише не фінальному етапі. Коли були перші прогони, на яких я був присутній. Я був впевнений, що це той випадок, коли вистава на прем’єрі тільки починає свій шлях і вона поступово ставатиме собою. Для режисера і для акторів це перший досвід роботи з подібним текстом у жанрі театру абсурду. І знайти необхідні ключі їм допомагатиме кожна наступна зустріч з глядачами. Вистава вже знаходить свого глядача. Вона не для всіх, це не попса. Але у форматі Малого театру ми можемо собі дозволити робити подібні складні речі. Після цього у нас відбулася ще одне прем’єра – вистава “Людина-подушка”. Це дипломна робота випускника Національного університету театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка- Карого Павла Харченка, наша позапланова вистава. Я дивився її вже на курсовій роботі і запропонував Павлу спробувати довести до повноцінної вистави. Найближча запланована прем’єра, над якою працює наша команда, матиме назву “Доктор Серафікус” за твором В. Домонтовича у режисурі Станіслава Весельського. А я як режисер планую випустити нову виставу вже в наступному сезоні. – Свого часу я навчався на режисурі, потім поставив дві вистави у Запоріжжі, – продовжив Юрій Кулініч, режисер-постановник. – І вже маю дві постановки в Малому театрі, де працюю актором. Мені було цікаво подивитися на свою професію з іншого боку, а саме – з боку режисури. Першою тут поставив виставу “Сумнів” за п’єсою Джона Патріка Шенлі, яка й сьогодні представлена в репертуарі. З директором-художнім керівником нашого театру Дмитром Весельським я обговорював якою буде моя наступна постановка і запропонував одну п’єсу, але там мало бути задіяно багато дійових осіб. А, як згадав Дмитро, він хотів, аби у цьому сезоні ми ставили вистави на дві-три дійові особи. Врешті разом вийшли на цей твір. П’єса Ежена Йонеско “Урок” мені подобається давно, твір цікавий. До того ж актуальний. А робота над таким матеріалом – це справжній виклик. Отже, все зійшлося. Працювали над постановкою цієї зими, коли були проблеми з теплом і світлом. Можна лише уявити, як нелегко нам далася ця вистава. У виставі задіяні мої колеги. Сергій Радченко у ролі Учителя, Христина Дейлик – Учениці та Олександра Красовська – Служниці. Я люблю їх як людей, як професіоналів. Вважаю, що вони дуже пасують на ці ролі. Оскільки театр – це колективна творчість, то актори, звісно, вносили пропозиції до своїх образів. Можна сказати, що ці образи ми створювали разом. Художниця-постановниця – студентка Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури України Аля Хольбуа Мені сподобалося, як вона візуально втілила мої пропозиції, моє бачення вистави. Вона ж робила і костюми. Роботою команди я задоволений, а свою роботу оцінювати важко. Вважаю, що у нашої вистави є все для того, аби вона далі розвивалася. – У нас була колективна робота над виставою, – завершила розмову Христина Дейлик, виконавиця ролі Учениці. – До нашої команди прийшов режисер Юрій Кулініч, якого ми знаємо і любимо як свого партнера. Юрій запропонував концепцію, як він бачить цей матеріал, як його можна саме зараз втілити. Як він може заграти у сучасному нашому житті. І його концепція відгукнулася в нас. Аби підкріпити ідею Юрія, ми У Малому театрі (м. Київ) відбулася прем’єра вистави “Урок” за однойменною п’єсою Ежена Йонеско, що є однією з найвідоміших драм абсурду. Вистава стала справжнім викликом для всієї команди, що працювала над нею.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин