16 Театр · “Цікаво не повторити колишнього, а віднайти нові барви, речі, які не прочитав у своєму сценічному матеріалі 25 років тому”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
Містерія: весна кохання й літо зради Тернопільський академічний драмтеатр ім. Т. Шевченка запросив глядачів на нове сценічне прочитання “Лісової пісні” Лесі Українки
Слово Просвіти, №15 за 2026 рік
Микола ШОТ Світлини автора
Скільки насправді на сцені Тернопільського драмтеатру за час його існування звучала “Лісова пісня” – мені важко достеменно сказати. Але й нині зустрінете тут кілька Мавок, тобто акторок, які в різні часи втілювали образ цієї головної героїні. Олег Мосійчук уперше запросив шанувальників театрального мистецтва на власну постановку Лесиної драми-феєрії ще чверть століття тому. Вистава була в репертуарі театру понад десять років. Тепер Олег Петрович знову звернувся до, як він каже, геніального драматичного твору. Ні, нова робота – не відбиток колишньої постановки. Твердить, що було цікаво не повторити колишнього, а віднайти (навіть для себе) нові барви, речі, які не прочитав у своєму сценічному матеріалі 25 років тому. Тож прем’єрна інсценізація “Лісової пісні”, як зазначає сам режисер, “вся зрушена до дня нинішнього”. У постановці з’явилося чимало нових сцен. Взяти хоча б сили Пропасниці (акторки Юлія Небесна та Наталія Олексів). Якщо в минулій виставі її згадували лише ремаркою, то тепер ввели у конфлікт з основними персонажами заради подій у фіналі. Навіть з цього факту випливає, що Олег Мосійчук усетаки не йшов навпростець Лесиним текстом, до загальної атмосфери додав і щось своє, добре усвідомлюючи, що треба зберегти все те, в що “вкладала душу драматургиня”. Відомо, що авторка боялася, щоб її “Лісова пісня” не стала звичайною казкою. “Гадаю, це твір планетарного масштабу за емоціями, проблемами, які порушує Леся. Мусимо про це мовити, доносити глядачу”, – наголошує режисер. Тому він водночас “прагнув, аби вистава була доступна всім – і малим, і дорослим, хоч завершальна частина театральної дії аж ніяк не дитяча”. Знаємо, що хрестоматійна “Лісова пісня” за жанром драма-феєрія. У Тернопільському драмтеатрі вирішили означити її як містерію кохання. Я б сказав, що це радше містерія любові, адже таке поняття увібрало у себе не лише струни душі закоханих, а й щирого пошанування природи, народних звичаїв, переказів, узагалі самого життя. Безперечно, постановка масштабна, складна і за світлом, і за іншими сценічними засобами. Пластичним вирішенням театрального дійства зайнялася Наталія Олексів. “Пластика додає певної динаміки виставі не для картинки, а за суттю”, – пояснює режисер-постановник. Музичним наповненням перейнявся Олег Петрович сам. До минулої постановки музику писав композитор з Волині Петро Свист. Зараз звернув увагу на пісенні рекомендації Лесі Українки, які авторка подала наприкінці своєї драми-феєрії. “Основою Лукашевих мелодій на сопілці залишається те, що пропонувала Леся”, – зауважує режисер. З минулого Олег Мосійчук залишив і сценографічну ідею нині світлої пам’яті заслуженого діяча мистецтв України Казимира Сікорського та присвятив її 90-річчю від дня народження свого “друга й вчителя”. Каже, що атмосфера, яка тривала тоді в роботі над “Лісовою піснею”, залишила в його душі “багатющу штуку вселенського добра”. До Тернополя режисер приїздив у той час ще з Чернівців. І свою постановку “виболював” разом із Казимиром Сікорським. Тому художнє оформлення теперішньої вистави в задумі пана Казимира для Олега Мосійчука – не лише данина пам’яті, теплий спогад, для нього “ця людина жива”. Для головної героїні “Лісової пісні” Мавки теж важлива людяність, доброта, любов. Відаємо з драматичного Лесиного твору, що Мавка пройшла не лише квітами кохання з Лукашем і тернами його зради, вона знайшла місце у своєму серці й для великого прощення – повернула йому людську подобу силою свого слова. Олег Мосійчук будував фінальну частину власної нової постановки, як прощення мудрої природи. Мавка пізнала кохання через музику, гармонію. Тож остання мізансцена – дитинка Килини тримає в руках сопілку. Режисер відійшов від трактування авторки й в образ Хлопчика (акторка Тамара Чиж) із сопілкою вкладає сподівання, що той, вирісши, не піде батьковим шляхом зради. Бо зрада чи в коханні, чив будь-якій іншій субстанції – це завжди потрясіння, жахлива руйнація довіри, почуттів, вірності, стосунків. Є в режисера й сподівання, що його нова сценічна робота прикрашатиме репертуар Тернопільського драмтеатру багато років. Тож він підготував два склади акторів, які доносять глядачу всі думки й роздуми, сентенції й гармонію, мрії й ба-
Олег Мосійчук, режисер-постановник “Лісової пісні”, народний артист України жання героїв “Лісової пісні”. Як саме добирав Олег Мосійчук акторів на ту чи іншу роль? Мовить, що для нього завжди в пріоритеті актор, який “має потужну внутрішню пластику”, бо саме такому під силу будь-який образ, персонаж. Леся Українка у своїй драмі-феєрії кожну дію розгортає з певної пори року. І початком є провесінь. Режисер переконаний, що ця рання весна має бути в молодих душах талановитих акторів. Роль Лукаша він запропонував Максимові Сименюку та Андрію Ковальському, які лише кілька років у складі театру. Так, Максим вперше працював над творенням головного образу у великій театральній праці. “Роль гідна, добра, з якою хочеться працювати, в якій можеш насолодитися”, – стверджує він. А от акторка Оксана Яцишин завжди до ролі налаштовується музикою й молитвою. Разом із молодою акторкою Катериною Папушею вона творить образ Мавки. Мовить, що цією роботою хоче донести до глядача “віру, що є любов, та щоб ніколи не зраджувати”.
“Їм промовляти душа моя буде”, – каже Мавка, героїня славнозвісної “Лісової пісні” Лесі Українки. У Тернопільському академічному драмтеатрі ім. Тараса Шевченка знову запропонували нове сценічне прочитання “Лісової пісні”. Удруге цей твір кохання й зради, болю й прощення на театральних підмостках у Тернополі поставив народний артист України Олег Мосійчук.
Мавка (акторка Оксана Яцишин), Лукаш (актор Максим Сименюк)
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
