Інформаційний простір · “Через долі українських захисників і захисниць журналісти намагаються показати весь спектр нашого опору”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Газети і гарячі теми
Слово Просвіти, №15 за 2026 рік
Ігор ЗОЦ
Переглядаючи шпальти відомих газет загальноукраїнської сфери розповсюдження, звернув увагу, що тематично їх контент наприкінці 2025 року залишився таким, як був рік тому. Так, російсько-українська війна є однією з головних тем “Сільських вістей” – матеріали виходять під рубриками “Неоголошена війна”, “Ковалі перемоги”. Через долі українських захисників і захисниць журналісти газети намагаються показати весь спектр нашого опору. Наприклад, у замальовці Леоніда Логвиненка з Харкова “За плечима Вітчизна” (“Сільські вісті” №39, 02.10.2025.) йдеться про бойовий шлях заступника комбата Льова, який розповідає про епізоди війни, що вражають. Ось один з них: “До бійців ходив старий. Український паспорт, українська мова. Просив сигарети, харчі для “лежачої бабки”. А після його візитів розпочиналися танкові удари по наших позиціях. Після третіх відвідин з’ясувалося: жодної “бабки” не існувало. Це був навідник. Підлість особлива: прикриватися мовою, за яку ще вчора вбивали активістів “Просвіти”. Українська мова як знак спротиву — і як прикриття зради.” Ексклюзивним став і матеріал під назвою “Генерал Андрій Соколов про війну, південь і ціну рішень”, адже небагато командирів вищого рівня відверто говорять не тільки про успішні дії на фронті. Ось фрагмент статті: “...Усе почалося ще 2014-го. Тоді південь був укріплений. Мінні загородження, заміновані мости, захищені канали. А потім оборона стала танути. Бізнес, гроші, страх рішень... А потім настав лютий. – Ми не здалися. Ми відходили з боями: Мелітополь, Василівка, Токмак. Чіплялися за кожне місто. Підтримка – Нацгвардія, 128-ма бригада прийшла запізно. – У Токмаку Територіальна оборона була людьми без зброї, без броні, без командирів. Їхні життя горіли, як суха трава. І тоді постало питання: Маріуполь чи Запоріжжя? – Я обрав Запоріжжя. Бо його падіння стало б кінцем країни. Ми втратили Маріуполь, але зберегли Україну.” (“Сільські вісті” №51—52, 25.12.2025.) Одним із істинних рятівників України є колишній Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, чиє ім’я нечасто з’являється в медіа, але в “Україні молодій” (№46, 19.11.2025.) вийшла стаття Костянтина Родика про книгу Людмили Долгоновської “Залізний генерал. Уроки людяності”. “Взагалі-то у першій частині своєї мемуарної трилогії Головком уникає розлогого аналізу бойових дій; пише, що цю тему зарезервовано для другої частини спогадів під назвою “Наша війна”, – пише автор статті і далі зазначає, що пані Долгоновська “ретельно фіксує стратегічні роздуми Залужного, якими він вважав за можливе ділитися”. Як відзначає пан Родик, “в той час коли український Президент укладав-складував” суто декларативні меморандуми про безпеку, Головком значив: “Існує лише два дієві способи вберегти державу від нових посягань: членство в НАТО або перетворення України на фортецю за ізраїльською моделлю”. Хоча теоретично існує й третій варіант, імовірно, найдієвіший – дезінтеграція росії, проте, як пише Костянтин Родик, Залужний не згадує його, аби не дратувати партнерів. Тож цей варіант і досі не обговорюється на Заході в практичній площині. “А може, його озвучення мало би ще більш негативні наслідки всередині країни, керованої, м’яко кажучи, не русофобами”, – зауважує автор статті в газеті. Привернула увагу оглядача і стаття К. Родика в “Україні молодій” (№41, 15.10.2025) про книгу Алоїза Принца “Полум’яр. Життєпис Йозефа Геббельса”, в якій мова не тільки про одного з ідеологів фашизму, а про вплив пропаганди на маси людей. “Саме пропаганда проклала шлях до терору”, – зазначає автор. У “Полум’ярі” ніде не згадано путіна. Хоч 2011-го, коли книжка Принца вийшла в Німеччині, вже можна було провадити обґрунтовані аналогії між кремлівським “полум’яром” і Геббельсом (мюнхенська промова путіна 2007-го, риторика москви щодо нападу на Грузію 2008-го). Ще одну цікаву аналогію проводить пан Родик, коли згадує засоби, якими поширювалася пропаганда понад піввіку тому і зараз. “І коли згадуємо, що Геббельс подбав, аби в кожній родині було радіо, — подумаймо, навіщо нам так наполегливо пропонують максимальну активацію в “Дії”, — зауважує автор газети. У випуску №46 “Україна молода” публікує статтю Володимира Цибулька “Зе як віддзеркалення Пу”, в якій стверджує, що президент Зеленський повторює траєкторію становлення путінізму – “не за масштабом і не за кров’ю, а за політичною логікою ухвалення рішень: влада передусім, держава – потім”. Автор, зокрема, зазначає: “Шість років правління Зеленського – це серія рішень, у яких він обирав не державу, а збереження власної конструкції влади”. На думку Володимира Цибулька, в Україні відбулися монополізація влади під соусом “ефективності”, демонтовані незалежні інституції, запроваджено інформаційний контроль і “ручні” медіа, а спецслужби політизовано. Автор ділиться спостереженням: “путін ніколи не визнає провини – це частина його політичної ДНК. Зеленський адаптував цей стиль до українського контексту. На всі провали відповідь стандартна: “не знав”, “мені доповіли”, “це не моя компетенція”, “це провокація”. “Коли влада централізована, а відповідальність розмита – народ отримує “персоналістську державу без персональної відповідальності”. І це найнебезпечніша рима з путінізмом”, – підсумовує автор. У статті також йдеться про Міндічгейт і запуск механізму змін, які, на думку Володимира Цибулька, “не в персональній площині, а в державній”. Не промовчала про кричущу ситуацію з Міндічем, співвласником студії “Квартал 95” і найближчим соратником Президента В. Зеленського – і газета “Сільські вісті”. Так, у №47 за 27 листопада вийшли статті народних депутатів України: Софії Федини “Хто відповість за Міндічгейт”, Ніни Южаніної “Не забути головного”, Олексія Кучеренка “Схеми тягнуться роками”, а також судді Конституційного суду у відставці Віктора Шишкіна “Здолавши внутрішнього ворога, поборемо і зовнішнього”. Зокрема, пан Шишкін називає речі своїми іменами: “Не будемо ходити колами: Міндіч вчинив державну зраду. Своїми діями він підірвав обороноздатність нашої країни... У цій ситуації дуже бентежить ось що. Міндіч. зрозуміло, покидьок. Але випадання одного покидька не руйнує всієї системи”. Тут треба зауважити, що досвідчений правник у своєму діагнозі цієї кричущої ситуації, як у воду дивився: жоден із фігурантів справи друзів президента не покараний, хто був затриманий – вийшов на волю, а дехто накивав п’ятами в теплі краї. І влада не перешкодила! Як журналіста, який пережив не одну хвилю придушення свободи слова, не вельми здивувала відсутність цієї гарячої теми в “Єдиних новинах” на олігархічних телеканалах В. Пінчука, І. Коломойського – певно, тому їх подвійні стандарти доволі щедро оплачуються з державного бюджету. Тобто нашим з вами коштом, шановні платники податків. Шкода, що цієї теми уникнуло багато незалежних медіа. Відтак хотілося б віддати належне тим, хто не промовчав. Це досі “забанені” для широкого перегляду телеканали “Еспресо”, “Прямий”, 5-й. Ще телеканал Київ, Радіо Київ 98 ФМ і деякі інші. Серед друкованих медіа, крім уже згадуваних, – львівські тижневики “Високий замок” і “Експрес”. У першому з цих тижневиків номер відкривається статтею під заголовком “Алі-Бабу треба звільняти, уряд відправляти у відставку!” (“Високий замок” №47, 20.11.2025.), де народний депутат Володимир Ар’єв зазначає: “Зеленський з Єрмаком знали, що відбувається у злочинній групі Міндіча”. Своєю чергою “Експрес”(№47, 20.11.2025.) розміщує статтю “VIP-апартаменти для міністрів Зеленського”, про те, чому і як колишній урядовець Г. Галущенко таємно проживав у розкішному заарештованому маєтку Захарченка, міністра-втікача часів Януковича та статтю з коментарями експертів під назвою “Довічне для хапуг, і жодної застави”. В останньому матеріалі фахівці шукають відповідь на винесене в підзаголовок питання “Чому Зеленський досі не прирівняв корупцію до державної зради і чи могло б це стримати нечистих на руку чиновників”, але безрезультатно. І допоки центральна влада і правоохоронні органи відмовчуються, деякі спостережливі українці зробили несподіване відкриття. В інформації “Навіть Ванга не передбачила” “Сільські вісті”(№49, 11.12.2025) пишуть, що в 16-му епізоді другого сезону відомого серіалу “Слуга народу” від студії “Квартал 95”, який побачив світ 2017 року, помітили схожість із реальною подією – втечею бізнесмена Тимура Міндіча. Там корумпований “експрем’єр” Чуйко намагається втекти з України під прізвищем
“Міндіч”, і це один в один збігається із поведінкою реального Тимура Міндіча. Він залишив Україну за годину перед обшуком НАБУ, згодом його помітили в Ізраїлі. Видання нагадує, що пан Міндіч – бізнесмен, співвласник студії “Квартал 95” і має єврейське коріння. “Часто сценаристи використовують у стрічках імена та прізвища знайомих, тому жарту серіалі виявився пророчим. В епізоді “Слуги народу” герой, зіграний В. Зеленським, домовляється про звільнення Чуйка з тюрми, після чого той намагається втекти до Ізраїлю, видаючи себе за Міндіча. І, можливо, саме ця подібність між сюжетом і реальними подіями привернула стільки уваги”, – пише газета. Гортаючи газетні шпальти, відзначаю постійну присутність матеріалів на історичну тематику. Так, у листопаді 2025 року, коли Україна вшановувала пам’ять жертв Голодоморів, деякі газети не обмежилися публікаціями інформаційного характеру. А “Сільські вісті” традиційно змінили колір випуску №46 (20.11.2025.) на поминальний чорний. Сумній даті присвячене звернення Митрополита Епіфанія, матеріали “Голодомор як інструмент поневолення”, “А кати не змінюються...”, “Світло Уласової свічі”. Водночас, в інтерв’ю Віталія Назаренка з представником УІНП Сергієм Бутком, останній наводить дані про кількість жертв, які ряд авторитетних вчених, зокрема, Олеся Стасюк, Володимир Сергійчук, Василь Марочко вважають неправдивими. “Україні категорично не можна тепер гратися в мільйони. Є цифра: померло майже 4 мільйони чоловік. От її і дотримуймося”, – стверджує пан Бутко. Своєю чергою “Голос України” (№226, 21.11.2025.) друкує інформацію Пресслужби Апарату ВРУ, де зазначено: “За різними дослідженнями, у 1932-1933 роках загинуло від 4 до 7 мільйонів українців”. На мою думку, неузгоджені заяви від державних інституцій та їх представників тільки шкодять відтворенню правди про велику трагедію українського народу. Історичній тематиці надає значну увагу “Україна молода”. “Мусимо згадати про мільйони українців, знищених московським тоталітарним режимом”, – пише газета в короткій передмові до статті “Один із чотирнадцяти. Справа просвітянина Павла Логвина” (15.10.2025.). Житель Конотопа, працівник цукрозаводу Павло Логвин був двічі засуджений, але не припиняв боротьби з тоталітарним ре-
Великдень на війні. Фото Леоніда Логвиненка
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
