Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Цікаво знати · “Помер Стаханов 1977 року в психіатричній лікарні”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Про тих, хто потрапляє до влади «з грязі в князі» До 85-річчя стахановського руху в Україні

Слово Просвіти, №16–17 за 2020 рік

Цього літа виповнюється 85 років стахановського руху. Молодші покоління українців нині мало знають про це дивне явище радянської дійсності. Вигадана ідеологами кремлівських кабінетів мильна пропагандистська акція мала на меті вчергове підняти на нові трудові подвиги знекровлені й зневірені від правління недолугою комуно-більшовицькою владою села та міста. Але у висліді — провалилася, поламавши на колишніх неозорих радянських просторах немало людських доль. Портрет українського героя-шахтаря — на заголовній сторінці американського журналу Times. 1930-і роки Микола ТИМОШИК Штучно створений рекорд Після нечуваного погрому українського села штучно створеним Голодомором 1932-1933 років більшовицька влада всіляко намагалася поправити ситуацію і в колгоспах, і в промисловому виробництві. Донедавна застосовувані адміністративні заходи (висилка на місця уповноважених, чистки колгоспів, відкриті суди найбільш злісним порушникам, зняття з роботи голів колгоспів, масована критика зі сторінок районної газети тощо) бажаних наслідків не давали. Цілком очевидно, що потрібний був позитив, орієнтир для наслідування. Таким на середину 1930-х років виявився стахановський рух по всьому СРСР та розрекламована через пресу ідеологічна акція із його розгортання в колгоспах. 1 вересня 1935 року всі транслятори московського радіо піднесеним голосом диктора передавали сенсаційну новину: звичайний шахтар із луганського міста Ірмине Стаханов встановив рекорд із видобутку вугілля: за норми на одного забійника сім тонн від видав за одну зміну на гора 102 тонни вугілля. Прості люди в місті й селі, захоплюючись нечуваним трудовим подвигом шахтаря, не могли й підозрювати, що той рекордний показник був спланований завчасно: він робився не однією людиною, а кількома членами бригади. Для цього було спеціально обладнане освітлення в шахті, організовано безперебійне вивезення породи. Втім за вказівкою високопоставлених ідеологів усе добуте вугілля в час тієї акції було приписано одному виконавцеві, а сам факт створення нового героя нового часу правляча партія вирішила використати для розгортання в країні пропагандистської кампанії, яка увійшла в історію як стахановський рух. Як Андрій став Олексієм Справжнє ім’я Стаханова до встановлення того рекорду було Андрій. Однак, Олексієм його “перехрестила” найголовніша газета країни рад “Правда”. А сталося це за таких обставин. Відразу за радіоповідомленням про новий виробничий рекорд, на запит Москви до редакції газети “Правда” із луганського шахтоуправління надійшла листом коротка біографічна довідка про А. Стаханова. Ініціал А. не був розшифрований і журналісти “Правды”, не маючи надійного телефонного зв’язку, взялися це зробити на власний розсуд — в спеціальному випуску головної газети СРСР новий всесоюзний герой був іменований як Олексій Стаханов. Це дійшло й до Сталіна. Втім, той владним тоном виніс такий вирок: “Газета “Правда” помилятися не може”. І за вказівкою генсека товаришу Стаханову було видано новий паспорт з новим ім’ям — Олексій. Після зустрічі в Кремлі товариша Сталіна із продовжувачами справи Стаханова — представниками промислових підприємств — черга дійшла й до села. Центр вимагав від місцевих партійних комітетів постійної інформації про хід розгортання стахановського руху в колгоспах. Як не дивно, але приводом для розгортання стахановського руху в селах, скажімо, Чернігівщини послужив… скандал довкола молодої й енергійної колгоспниці із ніжинської Шатури Варвари Кичко. Плоди залицяння У колгоспі ім. Блюхера стався тривіальний конфлікт на особистому ґрунті. До ланкової Варвари Кичко непристойно залицявся бригадир Дмитро Динник. Не отримавши взаємності, почав ставити дівчині перепони — не дав підводи для перевезення на бурякове поле добрив. Вона сама змушена були носити гній із колгоспних корівників в поле мішками на плечах; замість обумовлених 15 тонн гною туди винесла лише третину. Ще й після чергової перепалки з ланковою бригадир разом зі своїм братом побив її. Дівчина виявилася не з лякливих, написала заяву в міліцію. Там швидко взялися за справу й довели її до суду. Братам Динникам дали по два роки в’язниці суворого режиму. 16 березня 1936 року за матеріалами цієї справи в лосинівській районній газеті “Ударний Труд” з’явилася стаття “Суд пройшов, але справа не закінчена”. У ній ішлося про те, що, незважаючи на засудження кривдників, Варці Кичко й далі заважають працювати в колгоспі. Зацікавився цим сюжетом райком партії. Там вирішили використати його для подальших пропагандистських цілей. З області вимагали свіжих даних про стан розгортання стахановського руху в колгоспах та про подолання перепон на шляху його повсюдного провадження. Ланкова Варка Кичко цілком підходила на роль місцевої стахановки Шатуру вирішено було показати на весь район як село, де гальмується починання луганського шахтаря в цілому краї. Послали спеціальну бригаду уповноважених, яка підготувала проєкт ухвали спільного засідання бюро райкому партії і президії райвиконкому “про перешкоджання поширенню стахановського руху”. Окремим пунктом значилося: ухвалу опублікувати в районній газеті. Вона вийшла не лише розгромною для керівників двох шатурських колгоспів, а й повчальною та застережною для інших. Ось окремі пункти цього документу, опублікованого в “Ударному Труді” 20 березня 1936 року під заголовком “Про розгортання стахановського руху в колгоспі ім. Блюхера Шатурської сільради”: “Голову Шатурської сільської ради Бойченка як неспроможного керувати і забезпечити розгортання стахановського руху в с. Шатурі, за систематичне п’янство і хуліганські вчинки, що межують із порушенням революційної законності і що на ділі в справі розгорнення стахановського руху став на антинародний шлях, з голови сільської ради зняти і притягнути до відповідальності. Райкому ЛКСМУ розглянути питання про перебування Бойченка в комсомолі. Зауважити голові колгоспу ім. Блюхера т. Денисенку за те, що не дав відсічі бригадирові Диннику, який перешкоджав своїми діями розгортанню стахановського руху”. Крім того, районна влада зобов’язала скликати розширений пленум Шатурської сільради за широкої участі колгоспників та обговорити завдання стахановського руху. Окремо дане доручення закріпленому за селом уповноваженому Агєєву провести в Шатурі бригадні збори колгоспників, на яких обговорити значення стахановського руху, зокрема промову т. Сталіна на нараді стахановців промисловості і транспорту. Від керівництва села районна влада вимагала організувати конкретну допомогу п’ятисотенницям Кічко Варці і Чорній Улиті в їх боротьбі за високий урожай цукрового буряка. Друкування повного викладу цієї постанови в газеті означало, що керівники сільських рад та колгоспів інших сіл району мали взяти її також для неухильного виконання. Стахановка Варка Кичко стає сількором Історія з Варкою Кічко мала продовження. Після підтримки на районному рівні й до того не боягузлива ланкова настільки Олексій Стаханов – депутат Верховної Ради СРСР. 1937 р. осміліла, що правління шатурського колгоспу отримало незабаром гідного опонента. Дівчина, очевидно, не могла простити тамтешньому начальству потуранню знущанням над нею нахабного бригадира, тому стала активним викривачем усіх колгоспних недоліків зі сторінок районної газети. Притому, на противагу іншим сількорам, які підписували свої критичні сигнали з місць псевдонімами, Варка Кичко не стала ховати своє автороство. Так, уже в числі за 9 квітня газета публікує її першу критичну замітку з Шатури: “Свині в колгоспі ім. Блюхера знаходяться в неприпустимо поганому стані. Особливо занедбані тут поросята. Хоч харчів для свиней достатньо, проте їх зовсім не бережуть. Був такий випадок. Бригадири послали колгоспників відкрити кагат і вибрати звідти всі буряки для свиней, але самі не прослідкували за цією роботою. Внаслідок цього більше 30 пудів буряка залишилося під землею”. Подвійне враження залишається від цієї публікації. З одного боку, добре, що про таке головотяпство сказано зі сторінки райгазети. А іншого боку, факти викладені однобічно. Поза берегами замітки залишалися відповіді на запитання: - Чому серед винних названо лише бригадирів? - Чому рядові колгоспники байдуже ставляться до роботи в колгоспі? - Чому в них немає стимулу в праці на загал? У цьому ж місяці (22 квітня, молодіжна сторінка райкому комсомолу “Кімовець”) Варка Кичко публікує другу скаргу зі свого села. Цього разу дісталося керівникам молодіжної організації: “Комсомольська робота в Шатурі занепала, комсомольські збори не проводяться, стінгазета не випускається, політнавчання немає. Я кругом зверталася. Але комсорг Свириденко та пропагандист Ярмоленко нічого не роблять. Я звертаюся з проханням до райкому комсомолу, щоб він допоміг відновити політнавчання, бо нам, комсомольцям, треба вчитися”. Ось таку представницю нового покоління — енергійну і непоступливу комсомолку, стахановку, ланкову Варку Кичко — мала Шатура у 30-х роках минулого століття. На жаль, ні за газетою підшивкою, ні під час розмов із шатурськими старожилами не вдалося простежити подальшу цієї юної особистості. А ким став Стаханов? Варто сподіватися, що система не зламала життя Варки Кичко так, як це сталося із головним призвідцем явища стахановського руху — простим робітником Андрієм-Олексієм Стахановим. За підтримки центральної влади кар’єра передового робітника миттєво підскочила вгору: партія посилає його вчитися до Москви в Промислову академію, направляє на роботу в народний комісаріат вугільної промисловості, поселяє в одному з кращих урядових будинків на набережній ріки Москви. Не усвідомлюючи того, що став всього лиш знаряддям радянської пропаганди, учорашній малограмотний і малокультурний герой не зміг пройти складний тест на славу, високі матеріальні статки, почесті. Несподівано для нього відкрився другий бік слави, за яку мусив розплачуватися. Постійна пиятика, одруження з малолітньою дівчиною, втрата під час бійки партійного квитка. Колишньому передовому шахтареві все сходило з рук, допоки в Кремлі правив його творець і покровитель. Після розвінчання культу особи Сталіна за вказівкою Хрущова Стаханова, як символ однойменного всесоюзного руху — стахановського, — повертають на Донбас. Московська влада його сповна використала. Такий — зневірений, обілений, нахабний і пропитий — він виявився там не потрібний. Як і родині — сім’я фактично від нього відмовилася, надавши перевагу розкішному столичному помешканню. Спровадивши штучно створеного героя до своєї першої домівки, на Донбас, Москва дає вказівку місцевим начальникам поселити його в гуртожитку та… знову дати до рук відбійний шахтарський молоток. З ним він міг мав ладувати краще, ніж із державними справами. Помер Стаханов 1977 року в психіатричній лікарні на 72-му році життя… За часів правління компартійного генсека Брежнєва на відзнаку 40-річчя стахановського руху давня донецька Кадиївка отримала назву Стаханов. 12 травня 2016 року на виконання Закону про декомунізацію цьому місту українська влада повернула історичну назву. Нині воно перебуває на непідконтрольній Україні території й іменується там Стахановим. *** Печальна і повчальна історія. Для багатьох нині сущих. Надто ж для тих, хто за нинішніх умов не порядної, не компетентної і не патріотичної влади несподівано й незаслужено потрапляє на її високі щаблі. За отим зневажуваним у народі ганебним і недовготривалим принципом — “із грязі в князі”. Київ – село Шатура на Чернігівщині

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин