Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Літературні новини · “Ми, просвітяни, почуваємось, як у невидимім заслоні”. 15 · с. 15сторінка оригіналу ↗

Де магія моря і степу

Слово Просвіти, №16–17 за 2020 рік

Іван МАЛЮТА, член НСПУ Його чимала ошатна хата у селі Сичавка, яку збудував на початку 80-х років, проглядається звіддалік. Через степове поле — навпростець. Навіть з узбережжя моря. Від новоявленого поселення хіміків і портовиків. На садибі порається з самого ранку. Під акомпанемент мекання трьох кізок і цапа, що домагаються випасу на траві нетолоченій. А це вже стає проблемою не лише під кінець літа. Навіть у сосновому бору, що його посадив разом із синами. Дружина Олена, мати чотирьох синів і доньки, за фахом педагог, поспішає до міської школи. Згодом туди ж прибуває господар, зазвичай у громадських справах, зокрема просвітянських. Іноді прошкує степовою стежкою. До узбережжя, щоб спершу відчути подих горішнього вітру чи низовки. Стихія моря розбурхує уяву, додає впевненості у задумах. А поле прибережне, з євшановим запахом, навіює щемливі спогади про рідне село — Велику Олександрівку на Херсонщині, де народився. Саме йому присвятив чимало віршів, з нього ж постала й легенда про заснування чумацького поселення у Таврійському степу. Я зазнайомився з Олесем Чайківським іще в середині 60-х років. На репетиціях самодіяльного хору під орудою студента Одеської консерваторії Віктора Синиці. Там же згуртувалося товариство на відродження народних традицій — колядок, щедрівок та ін. Потай обмінювались самвидавом, що його постачав Олекса Різників, який уже відбув перше покарання у Мордовських концтаборах. 1971 р. КДБ в Одесі провело, так би мовити, генеральну репетицію другої хвилі арештів правозахисників в Україні. Були ув’язнені мікробіолог Ніна Строката-Караванська, поет Олекса Різників та лікар Олекса Притика. Саме тоді, під час допитів, ми з О. Чайківським перестрілися у зловісній будівлі КДБ на вулиці Бебеля (тепер — Єврейська). Я вже був майже на виході, а він лише отримав перепустку до слідчого. Стиха обмінялися іронічними репліками: куди готують тепер “турпоїздку” — на Мордовію чи трохи ближче? Цей епізод описаний у моїй книжці “Агов!” (2012). Примусове звільнення його з роботи не було обтяжливим, на відміну од мене та інших знайомих з нашого товариства. Він був вантажником в одеському порту. Не подобається кадебістам? То піде працювати до продмагазину. У резерві — аж три ди­ Олександра КАСЬЯНОВА, Фото Валерія ПОПОВА, Лади ЯНЧУК, відділ зв’язків із громадськістю Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Із появою її першої поетичної збірки критики назвали мисткиню першим українським сюрреалістом. У неї ж на це свій погляд: “сюрі не сюр, бо сюрреалізм Емми Андієвської трошки інший, ніж загальний”. Вона в усьому особлива. “Її неймовірній енергетиці, працездатності й оптимізму незрідка заздрять молоді”, — зауважила Мирослава Гнатюк, яка багато років спілкується з пані Еммою, сприяє виданню її творів на терепломи: агронома, товарознавця й економіста. З того часу я задовольнявся чутками про громадську та волонтерську діяльність О. Чайківського від спільних знайомих — Віктора Шапраніва, Олега Олійниківа, Мирослава Мосюка та ін. Під час горбачовської перебудови він брав активну участь у відродженні одеської “Просвіти” (“Південна громада”), наприкінці 90-х очолював її. Піднімав одеситів на мітинги та акції протестів. Був делегатом з’їзду РУХу, І та ІІ з’їздів Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Аж одного разу О. Різників розмову по мобілці несподівано почав з вірша. Щораз вогнем вулкану я палаю, Коли не зайда і не бузувір — Земляк мій українську мову лає. Мій лютий гнів підтвердить вірш. — Вочевидь, автор схильний до гіперболічних метафор, — висловив я припущення. — Але в такій ситуації це доречно. — А тепер — без “вулканічних струсів”. Кров моя бринить, мов звук трембіти, В ній стачає радощів й жалю. Я в УПА не міг її пролити, То хоча б у слово переллю. — Патріотика з надривом. Але обумовлена. — А знаєш, хто автор таких поетичних зізнань? — інтригував Олекса. — Наш побратим з одеського товариства Олесь Чайківський. Він видав уже кілька збірок, і я дав йому рекомендацію до НСПУ. До речі, є в нього й віршовані мініатюри. Не нарікай на недолю і втрати, Гірша біда, коли брат йде на брата. Це повідомлення ще більше заохотило мене під час короткочасного перебування в Одесі (на початку осені 2019-го) до зустрічі з О. Чайківським майже через півстоліття. Він очікував на мене біля автовокзалу в Південному. Такий же стрункий, худорлявий, лише зі срібною головою. Відразу повів до школи. На другому поверсі зупинилися біля муляжу у козацькому строї. На повен зріст, наче живий. — Твоя ідея? — запитально глянув на приятеля. — Я лишень допомагав. Козака навіть обдарував взувачкою зі своїх ніг. Тепер тут посвячують учнів у козачата. Заходимо до шкільного історико-краєзнавчого музею. У порівняно невеликому кабінеті зібрано чимало археологічних знахідок. У центрі — макет куренів Запорозької Січі. — Учні самі виготовили, — випередив моє запитання. — Звісно, не без підказок просвітян. Мою увагу привернула на стелажі сучасна чашка-бляшанка, пробита навиліт. — Це вже пам’ятка з російсько-української війни. Один наш земляк із друзями лише поїв і відійшов від столу, як осколок мінометного “сюрпризу” продірявив чашку, — обумовив Чайківський місце експонату. — Чи не ти заохотив до створення музею? — Я підоспів дещо пізніше. І лише консультував. А ініціював наш просвітянин — покійний учитель історії Костянтин Кашперук, переселенець із Лемківщини. При значній допомозі Тараса Прокопечка — директора коледжу імені В’ячеслава Чорновола. Іще я був вельми втішений оформленням класу, що його курує пані Леся — донька Олеся. Вона наповнила його рідкісними виданнями творів Тараса Шевченка та книжками про нього. Вочевидь, не без допомоги батька-книголюба. На видному місці, біля класної дошки — промовистий витяг із листа поета, коли повертався із заслання, до Іраклія Ускова, коменданта Новопетрівського укріплення: “Якщо не дозволять мені жити у столицях, поїду до Харкова, в Київ, до Одеси… 17.02.1858 р.” Насамкінець вийшли на шкільне подвір’я, до пам’ятника Т. Шевченку. Він не з бронзи, а з каменя-піщаника, одначе приємно вражає. — Це все — лише частина наглядних здобутків нашої “Просвіти”, яку тепер, після мене, очолює художниця Лариса Дем’янишина, — повідомив Чайківський. — Судячи з її творчого доробку, оформлення нею твоїх збірок, розробки проєкту пам’ятника жертвам голодомору 30-х років у райцентрі, а також пам’ятного знаку Героям Небесної Сотні в Південному, можна не сумніватися і в її патріотичній налаштованості. Співрозмовник розвів руками, мовляв, судитимемо не за сподіваннями, а за справами. — Наша “Просвіта” багата на творчі особистості, а це — значний інтелектуальний потенціал. І разом робимо те, що можемо. А можемо стільки, на скільки знаємо, як писав один філософ. За твердженням Чайківського, у місті досить активна молодь. Зокрема завдяки їй функціонує патріотична скаутська організація “Пласт”. Це складова просвітян, які домовляються про зустрічі з письменниками в школах, запрошують українських співаків, ініціюють художні виставки, виступають на міському телебаченні, організовують масові акції. Коли зайшла мова про творчість, я пригадав поетичну версію приятеля про перебування гетьмана І. Мазепи в с. Сичавка. Чи є для неї історична підстава? — За деякими даними на той час тут існувало невелике поселення, щоправда, під іншою назвою — Олександрівка. Мешканці його — переважно збіглі селяни од польських магнатів на Поділлі — піддані турецького султана, займалися рибальством і виноградарством. І можна таки висловити припущення, що натомлений Мазепа справді міг зупинитися тут по дорозі на Волощину. — А що тепер вважають головним просвітяни тут, на цих чудових незасмічених берегах? “Де магія моря і степу”, — за рядком того ж вірша про Мазепу. — Ця магія мінливо-ілюзорна. І береги засмічені… суржиком. Отож мовна проблема була й залишається пріоритетною. Навіть на прикладі візитки нашого міста. Наприкінці 70-х років компартійці спотворили його назву, іменуючи Южним. Хто, як не ми, просвітяни, повинні протистояти російщенню. Сподіватися на це за рішенням малоукраїнського уряду чи за указом такого ж президента держави не доводиться. І ми, просвітяни, почуваємось, як у невидимім заслоні. Поки піде в контрнаступ національно свідоме молоде українство. Повернувшись додому, я у вранішній молитві подякував Всевишньому за надану можливість ще раз зустрітися з О. Чайківським, най… принаймні найпівденнішим приятелем-однодумцем. Не статистично опосередкованим українцем на морському узбережжі, а рішучим, справжнім патріотом за будь-яких обставин. Він — най… принаймні найпівденніший поет України. Для амбітних віршувальників-опонентів беру визначальним аргументом не римовану любов до чорноморських берегів. Олесь Якович Чайківський (1938 р. н.) своєю просвітницькою діяльністю — часто у поетичній формі — став своєрідним форпостом українства в містечку біля порту Южний (Південний!), що за 30 км з гаком від Одеси.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин