Літературні новини · “Ми, просвітяни, почуваємось, як у невидимім заслоні”. 15 · с. 15сторінка оригіналу ↗
Де магія моря і степу
Слово Просвіти, №16–17 за 2020 рік
Іван МАЛЮТА, член НСПУ
Його чимала ошатна хата у селі Сичавка, яку збудував на початку 80-х років, проглядається звіддалік. Через степове поле — навпростець. Навіть з узбережжя моря. Від новоявленого поселення хіміків і портовиків.
На садибі порається з самого ранку. Під акомпанемент мекання трьох кізок і цапа, що домагаються випасу на траві нетолоченій. А це вже стає проблемою не лише під кінець літа. Навіть у сосновому бору, що його посадив разом із синами.
Дружина Олена, мати чотирьох синів і доньки, за фахом педагог, поспішає до міської школи. Згодом туди ж прибуває господар, зазвичай у громадських справах, зокрема просвітянських. Іноді прошкує степовою стежкою. До узбережжя, щоб спершу відчути подих горішнього вітру чи низовки.
Стихія моря розбурхує уяву, додає впевненості у задумах. А поле прибережне, з євшановим запахом, навіює щемливі спогади про рідне село — Велику Олександрівку на Херсонщині, де народився. Саме йому присвятив чимало віршів, з нього ж постала й легенда про заснування чумацького поселення у Таврійському степу.
Я зазнайомився з Олесем Чайківським іще в середині 60-х років. На репетиціях самодіяльного хору під орудою студента Одеської консерваторії Віктора Синиці. Там же згуртувалося товариство на відродження народних традицій — колядок, щедрівок та ін. Потай обмінювались самвидавом, що його постачав Олекса Різників, який уже відбув перше покарання у Мордовських концтаборах.
1971 р. КДБ в Одесі провело, так би мовити, генеральну репетицію другої хвилі арештів правозахисників в Україні. Були ув’язнені мікробіолог Ніна Строката-Караванська, поет Олекса Різників та лікар Олекса Притика.
Саме тоді, під час допитів, ми з О. Чайківським перестрілися у зловісній будівлі КДБ на вулиці Бебеля (тепер — Єврейська). Я вже був майже на виході, а він лише отримав перепустку до слідчого. Стиха обмінялися іронічними репліками: куди готують тепер “турпоїздку” — на Мордовію чи трохи ближче? Цей епізод описаний у моїй книжці “Агов!” (2012).
Примусове звільнення його з роботи не було обтяжливим, на відміну од мене та інших знайомих з нашого товариства. Він був вантажником в одеському порту. Не подобається кадебістам? То піде працювати до продмагазину. У резерві — аж три ди
Олександра КАСЬЯНОВА, Фото Валерія ПОПОВА, Лади ЯНЧУК, відділ зв’язків із громадськістю Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка
Із появою її першої поетичної збірки критики назвали мисткиню першим українським сюрреалістом. У неї ж на це свій погляд: “сюрі не сюр, бо сюрреалізм Емми Андієвської трошки інший, ніж загальний”. Вона в усьому особлива. “Її неймовірній енергетиці, працездатності й оптимізму незрідка заздрять молоді”, — зауважила Мирослава Гнатюк, яка багато років спілкується з пані Еммою, сприяє виданню її творів на терепломи: агронома, товарознавця й економіста.
З того часу я задовольнявся чутками про громадську та волонтерську діяльність О. Чайківського від спільних знайомих — Віктора Шапраніва, Олега Олійниківа, Мирослава Мосюка та ін. Під час горбачовської перебудови він брав активну участь у відродженні одеської “Просвіти” (“Південна громада”), наприкінці 90-х очолював її. Піднімав одеситів на мітинги та акції протестів. Був делегатом з’їзду РУХу, І та ІІ з’їздів Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка.
Аж одного разу О. Різників розмову по мобілці несподівано почав з вірша.
Щораз вогнем вулкану я палаю, Коли не зайда і не бузувір — Земляк мій українську мову лає. Мій лютий гнів підтвердить вірш. — Вочевидь, автор схильний до гіперболічних метафор, — висловив я припущення. — Але в такій ситуації це доречно.
— А тепер — без “вулканічних струсів”. Кров моя бринить, мов звук трембіти, В ній стачає радощів й жалю. Я в УПА не міг її пролити, То хоча б у слово переллю. — Патріотика з надривом. Але обумовлена.
— А знаєш, хто автор таких поетичних зізнань? — інтригував Олекса. — Наш побратим з одеського товариства Олесь Чайківський. Він видав уже кілька збірок, і я дав йому рекомендацію до НСПУ. До речі, є в нього й віршовані мініатюри.
Не нарікай на недолю і втрати, Гірша біда, коли брат йде на брата. Це повідомлення ще більше заохотило мене під час короткочасного перебування в Одесі (на початку осені 2019-го) до зустрічі з О. Чайківським майже через півстоліття.
Він очікував на мене біля автовокзалу в
Південному. Такий же стрункий, худорлявий, лише зі срібною головою. Відразу повів до школи.
На другому поверсі зупинилися біля муляжу у козацькому строї. На повен зріст, наче живий.
— Твоя ідея? — запитально глянув на приятеля.
— Я лишень допомагав. Козака навіть обдарував взувачкою зі своїх ніг. Тепер тут посвячують учнів у козачата.
Заходимо до шкільного історико-краєзнавчого музею. У порівняно невеликому кабінеті зібрано чимало археологічних знахідок. У центрі — макет куренів Запорозької Січі.
— Учні самі виготовили, — випередив моє запитання. — Звісно, не без підказок просвітян.
Мою увагу привернула на стелажі сучасна чашка-бляшанка, пробита навиліт.
— Це вже пам’ятка з російсько-української війни. Один наш земляк із друзями лише поїв і відійшов від столу, як осколок мінометного “сюрпризу” продірявив чашку, — обумовив Чайківський місце експонату.
— Чи не ти заохотив до створення музею?
— Я підоспів дещо пізніше. І лише консультував. А ініціював наш просвітянин — покійний учитель історії Костянтин Кашперук, переселенець із Лемківщини. При значній допомозі Тараса Прокопечка — директора коледжу імені В’ячеслава Чорновола.
Іще я був вельми втішений оформленням класу, що його курує пані Леся — донька Олеся. Вона наповнила його рідкісними виданнями творів Тараса Шевченка та книжками про нього. Вочевидь, не без допомоги батька-книголюба. На видному місці, біля класної дошки — промовистий витяг із листа поета, коли повертався із заслання, до Іраклія Ускова, коменданта Новопетрівського укріплення: “Якщо не дозволять мені жити у столицях, поїду до Харкова, в Київ, до Одеси… 17.02.1858 р.”
Насамкінець вийшли на шкільне подвір’я, до пам’ятника Т. Шевченку. Він не з бронзи, а з каменя-піщаника, одначе приємно вражає.
— Це все — лише частина наглядних здобутків нашої “Просвіти”, яку тепер, після мене, очолює художниця Лариса Дем’янишина, — повідомив Чайківський.
— Судячи з її творчого доробку, оформлення нею твоїх збірок, розробки проєкту пам’ятника жертвам голодомору 30-х років у райцентрі, а також пам’ятного знаку Героям Небесної Сотні в Південному, можна не сумніватися і в її патріотичній налаштованості.
Співрозмовник розвів руками, мовляв,
судитимемо не за сподіваннями, а за справами.
— Наша “Просвіта” багата на творчі особистості, а це — значний інтелектуальний потенціал. І разом робимо те, що можемо. А можемо стільки, на скільки знаємо, як писав один філософ.
За твердженням Чайківського, у місті досить активна молодь. Зокрема завдяки їй функціонує патріотична скаутська організація “Пласт”. Це складова просвітян, які домовляються про зустрічі з письменниками в школах, запрошують українських співаків, ініціюють художні виставки, виступають на міському телебаченні, організовують масові акції.
Коли зайшла мова про творчість, я пригадав поетичну версію приятеля про перебування гетьмана І. Мазепи в с. Сичавка. Чи є для неї історична підстава?
— За деякими даними на той час тут існувало невелике поселення, щоправда, під іншою назвою — Олександрівка. Мешканці його — переважно збіглі селяни од польських магнатів на Поділлі — піддані турецького султана, займалися рибальством і виноградарством. І можна таки висловити припущення, що натомлений Мазепа справді міг зупинитися тут по дорозі на Волощину.
— А що тепер вважають головним просвітяни тут, на цих чудових незасмічених берегах? “Де магія моря і степу”, — за рядком того ж вірша про Мазепу.
— Ця магія мінливо-ілюзорна. І береги засмічені… суржиком. Отож мовна проблема була й залишається пріоритетною. Навіть на прикладі візитки нашого міста. Наприкінці 70-х років компартійці спотворили його назву, іменуючи Южним. Хто, як не ми, просвітяни, повинні протистояти російщенню. Сподіватися на це за рішенням малоукраїнського уряду чи за указом такого ж президента держави не доводиться. І ми, просвітяни, почуваємось, як у невидимім заслоні. Поки піде в контрнаступ національно свідоме молоде українство.
Повернувшись додому, я у вранішній молитві подякував Всевишньому за надану можливість ще раз зустрітися з О. Чайківським, най… принаймні найпівденнішим приятелем-однодумцем. Не статистично опосередкованим українцем на морському узбережжі, а рішучим, справжнім патріотом за будь-яких обставин.
Він — най… принаймні найпівденніший поет України. Для амбітних віршувальників-опонентів беру визначальним аргументом не римовану любов до чорноморських берегів.
Олесь Якович Чайківський (1938 р. н.) своєю просвітницькою діяльністю — часто у поетичній формі — став своєрідним форпостом українства в містечку біля порту Южний (Південний!), що за 30 км з гаком від Одеси.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
