Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Разом до перемоги! · “Очікувати широких, проривних визвольних операцій нашим військом до початку літа не варто”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Обережність у сміливості, зваженість у креативі

Слово Просвіти, №16 за 2023 рік

Віктор СКОРИК, оглядач “СП” Минув ще один тиждень війни. А Бахмут стоїть, лінія фронту не зрушила в той чи інший бік на всій своїй довжині у 1300 км. Тобто Збройні Сили України вправно виконують свою роботу! Наші війська роблять те, що зараз необхідно, доцільно і можливо: поки ресурси для контрнаступу не досягли оптимальних розмірів, поки від наших партнерів не надійшли в повній мірі боєприпаси та важка техніка, поки весна не увійшла в період твердого ґрунту, доти міцно боронити лінію фронту, завдаючи максимального ураження ворогу, виснажуючи його сили. Плоди й докази ефективності такої тактики попереду – тоді, коли настане слушний час, коли все буде готове для успіху нашого наступу. Звісно, наше суспільство, виснажене війною, зимою, коли ворог намагався задушити Україну тотальним військовим і енергетичним терором, втомилось чекати на успішні наступи ЗСУ, яких не було за останні 5 місяців; але на війні як на війні. Тому треба мати витримку і зберігати холодним розум, щоб гаряче серце визвольного запалу не вигоріло, а ритмічно працювало задля здоров’я суспільного організму, що і є запорукою успішної боротьби за своє життя, нашої перемоги над лютим ворогом. Ми вистояли зиму, і нас не зламали. Зараз сіємо наш майбутній врожай перемог. Тож дочекаємось і жнив. Кожній порі свій час. Агрономія і військономія мають схожі закони: все треба робити у відповідний час, коли є найсприятливіші умови для посіву, догляду за майбутнім врожаєм і добрих жнив. ЗСУ успішно застосовують стратегію економії сил – і живої сили, і озброєння та боєприпасів. На всіх ділянках фронту – від Херсонщини до Харківщини. Особливою точкою в цій стратегії є Бахмутська битва. Я ще в січні звертав увагу на те, що наше військо змінює стратегію і тактику боїв у Бахмуті: головним завданням стали не утримання тих чи інших кварталів і вулиць міста, а, згідно зі стратегією економії сил, зв’язувати максимальну кількість ворожих сил мінімальною кількістю своїх, завдаючи величезних втрат ворожій живій силі та техніці. Це абсолютно правильна стратегія саме зараз. Тоді ж, у січні, я наголошував, що це дає, зокрема, можливість скоротити чисельність наших військ (живої сили і техніки) у місті поступово, з великими втратами для ворога; відступати, тим самим зменшуючи територію оборони, а отже, створюючи умови для високої щільності вогню по ворогу в умовах браку боєприпасів. Таким чином, економити свої сили, техніку, частково, поступово і сплановано виводячи її за місто. Крім того, важкі бої за центральну частину міста велись в умовах все більшого підйому рельєфу місцевості, що надає перевагу тим, хто веде оборону, тобто нашим військам, і спричиняє додаткові втрати ворога. Але і це ще не все, бо пройшовши (за довгий час і з колосальними втратами) центр міста, ворог вийшов на рубіж залізниці, за якою рельєф вже не поступово, а різко йде вгору, і це головна та оптимальна лінія оборони – вся окупована частина як на долоні і ворогу потрібні ще більші надзусилля і власні великі втрати для продовження наступу. Ось це і є стратегія економії сил, яка з розумом прив’язана до рельєфу та умов цього міста. А ще в січні я звертав увагу на кричущу необхідність ротації наших досвідчених, майстерних, але вкрай виснажених воїнів у тривалій Бахмутській битві. Так, ті, хто приходить на ротацію, можуть бути не такими досвідченими, але виснажені війська – це гірше, ніж менш досвідчені, але свіжі військові підрозділи. Чи дослухались командувачі моїх порад, чи самі відчули необхідність цього – неважливо, важливо те, що саме це вони почали робити наступного місяця, в лютому. У соціальних мережах численні самодіяльні і несамодіяльні аналітики чомусь цього не помітили, тому чомусь досі вважають, що наших військ там сила-силенна, а наші хлопці виснажені і беззмінно, місяцями, воюють там і досі. Це зовсім не так. Чисельність наших військ у місті значно скоротилась, натомість резерви живої сили регулярно приходять у місто, причому перебуваючи там недовго – від двох до семи днів. В умовах надважких, інтенсивних боїв і в умовах весняної погоди з окопами в багнюці саме така ротація є правильним і оптимальним рішенням. Понад те, наше командування останнім часом застосовує в місті ще й тактику заманювання. Перед відходом наших підрозділів з великих та високих будівель вони мінуються, а коли ворожі підрозділи у великій кількості заходять у ці будівлі, їх підривають. Мабуть, ви бачили відео таких величезних вибухів у Бахмуті. Ба більше, якщо ворог не заходить у ці будівлі великим числом, то наші воїни контратакою знову її захоплюють і дошкуляють звідти ворогу, змушуючи його таким чином, рано чи пізно, атакувати і вже значним числом там же таборитися – і тоді спланований вибух і десятки, сотні нових “200-х” – новопреставлених хористів Кобзона. Так, ми жертвуємо своїми будівлями. Так, це ласа картинка для ординських пропагандистів, які верещать про “варварів-українців, що нищать місто”. Але це ті комунальні жертви, які різко зменшують чисельність живих ординських вояків, що прийшли чинити геноцид на нашій землі. Таким чином, у Бахмуті за мінімальної кількості наших військ, техніки та боєприпасів завдаються максимальні втрати ворогу. Все свідчить про те, що це не просто місто-фортеця, БАХМУТ – це велика ПАСТКА для ворога. Пастка, якої вони не можуть уникнути, навіть якщо зрозуміли, що це пастка. Бо треба виконувати наказ фюрера вийти бодай на межі адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей. А ще й насувається дєнь побєдобєсія – “9 мая”, коли їм треба верещати про “побєди”, а їх катма. Тут ще й час весняного ґрунту спливає, настає час атаки українських військ. Такий собі цуґцванґ для противника – ситуація, коли будь-який хід призводить до ще більшого погіршення його становища. Така розумна і майстерна тактика безпосередньо змінює результат партії з перемоги на поразку (теорія ігор знає про це). Тобто ворог прийшов сюди за легкою перемогою (з парадними мундирами у своїх валізах), натомість неухильно і невідворотно прямує до поразки. Подібна ж стратегія й тактика, тією чи іншою мірою, застосовується нашим командуванням на всіх ділянках та напрямках фронтів, насамперед, – в Авдіївці та Мар’їнці. Все це свідчить про те, що Генеральний штаб ЗСУ чітко усвідомив: без масових втрат ординських військ перемоги не здобути і колосальні втрати примусять Кремль і все ординське населення імперії відмовитись від своїх планів. Саме для цього була знайдена правильна стратегія, яка ефективна саме зараз, у цих обставинах і умовах часу. У підсумку маємо: збройні сили орди, які не так регулярно змінюють свої частини (як це гнучко роблять ЗСУ), а тому постійно змушені битися своїм виснаженим і зношеним складом у боях із більш свіжими підрозділами з ротації ЗСУ. Тим часом, коли ворог виснажується фізично і морально, несе значні і болючі втрати, основні сили ЗСУ навіть не беруть участь в бойових діях: вони в тилу перебудовуються, навчаються, відпочивають, знаходяться в резерві задля маневру, застосування у потрібному місці й у слушний час. Так, уже 4-5 місяців немає широких і глибоких визвольних наступів нашого війська. Так, це болить українському суспільству. Тож поговоримо про це, коли та як воно буде. Отже, по порядку. Чи можливий наступ ЗСУ у Бахмуті? Так, можливий. Але якщо це й так, то не обов’язково він буде саме тут. Такі умови наступу – не гласні і не помітні – успішні, якщо готуються з розумом і з усіма правилами секретності. І це добре, що такі напрямки визвольного ходу множинні і тому передбачити їх неможливо. Так краще саме для такого наступу. Той, хто про це пише, – або невіглас, або порожній безвідповідальний хайпер, або ж просто дурень, а як правило – усе разом. Є ще опція гри в дезінформацію, аби заплутати противника. Сумнівна, як на мене, така гра, але й вона є. Я можу прогнозувати напрямки наступу – основні й допоміжні, але не робитиму цього, бо чому маю допомагати ворогу? Крім того, я вірю у майстерність і колективний розум командування ЗСУ, їхню здатність розробляти ефективні плани, що вони вже доводили не раз у ході цієї фази війни. Щодо термінів, то очікувати широких, проривних визвольних операцій нашим військом до початку літа не варто. Так, зараз у ЗСУ достатня кількість військ. У ЗСУ кількості військовиків у ході цього масштабної фази війни завжди не бракувало. До речі, про це в листопаді відверто і прямо казав Головнокомандувач Валерій Залужний. А чого бракувало – так це навченості військ, важкої техніки і боєприпасів. Хід військових дій показав, що структура основних діючих військових одиниць з часом потребує змін. До осені в ЗСУ основними діючими особами (юнітами) були бригади, які, згідно з практикою ведення боїв, почали підсилювати додатковими одним-двома стрілецькими батальйонами, що було ефективною відповіддю на тактику дій БТГр (батальйонних тактичних груп) окупантів. Восени, після низки відчутних поразок, ворог відмовився від дій силами БТГр і перейшов до своєї класичної формули дивізій та армій. Нашою відповіддю, гнучкою і креативною, на таку зміну ворожих основних діючих формувань противника, стало створення “урізаних” бригад, менших за величиною, умовно кажучи, які за фактом є підсиленими полками, у складі трьох-чотирьох батальйонів, роти танків та вагомої, але невеликої артилерійської групи. Таке переформатування почалось у січні і, звісно, це є і наслідком досягнутої більшої злагодженості і комплексності дій наших формувань. Чому саме така структура? Вона дає більшу маневреність і універсальність у бойових діях проти дивізій та армій противника, який діє менш маневреними формуваннями і згідно зі своїми кондовими регламентами – суворо у вертикальному впорядкуванні, без ініціативи горизонтального строю військ. Це ще одне ноу-хау командування ЗСУ, яке особисто мені дуже до вподоби, на мою думку, така новинка має гарні перспективи у веденні подальших боїв. Крім того, така структура є наближенням до структур НАТО, тобто необхідністю для інтеграції з ним (з урахуванням того, що нам надалі все більше доведеться воювати зброєю саме НАТО). Ще один вагомий чинник, який значуще визначає терміни початку визвольного наступу, – це погода, а цього року весняні ґрунти можуть підсохнути до кондиції, яка уможливить наступ, лише десь у середині травня. Погано це для нас чи добре, саме така волога і затяжна весна? Маю сміливість стверджувати, що добре! Тому що головний чинник початку успішного наступу – це повноформатне постачання зброї і боєприпасів від наших партнерів, згідно планів, накреслених під час зимових Рамштайнів, і навчання наших воїнів користування цією зброєю. Назву реальні терміни, а не ті, що хочеться: зброя і боєприпаси та навчені воїни у більш-менш оптимальному об’ємі надійдуть не раніше кінця травня-червня. Тож нам наша земля, наші розкислі у паводках та дощах чорноземи, наша погода допомагають унеможливити наступальні операції ворога до того часу, коли ми будемо готові піти у свій наступ. На своїй землі нам все допомагає – і стіни (на жаль, зруйнованих міст і сіл), і місцеві, що інформують про дислокації окупантів, і наша погода, і сама наша годувальниця родюча земля, яка не хоче того, щоб ворог ґвалтував її своїм ординським чоботом. Але у термін кінець травня-червень навряд чи зможуть бути забезпечені великі, проривні наступи. Бо головна проблема – брак боєприпасів. Подолати цю проблему швидко, а тим більше нахрапом, неможливо. Для цього потрібний час, не менше 6 місяців, щоб досягти виробництва боєприпасів в такій кількості, яка зможе забезпечити широкий, глибокий визвольний хід нашого війська. Постачання в часі йтиме по зростаючій, тобто це станеться не раніше осені. Треба дивитися правді в очі. Це не означає, що жодні прориви до того часу неможливі, бо майстерність і креативність командування та всіх наших воїнів вже не раз робили те, що здавалось зовсім неможливим. Але варто й зважати на те, що ворог, хай і важко, але теж вчиться, і ті операції, що стали можливими для нас у минулому, зараз будуть значно важче здійсненими. Потрібні обережність у сміливості, зваженість у креативі та багато напруженої роботи всіх тилів, всього суспільства, а також наших партнерів. У цьому річищі, мені здається, що варто б нашим можновладцям відійти від критики західних партнерів, які “зволікають” з наданням нам допомоги. І не апелювати до того, що кожний день зволікання з постачанням – це додаткові смерті наших воїнів. Бо три роки зволікання і навіть зупинки програм озброєння – це саме те, чим займалась чинна влада до початку війни. Тож про зволікання та жертви краще помовчати – і це як мінімум. Зараз треба не шукати, кому каналізувати свою вину, а знаходити неординарні, креативні рішення проблем. Ось, наприклад: зараз на українській території ризиковано і небезпечно розгорнути воєнне виробництво, але розгорнути таке виробництво на території суміжних з нами держав, на мою думку, цілком можливо. Кошти для цього, я впевнений в

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин