Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ятаємо · “Правдива журналістика повинна звучати в Україні на повний голос”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Прощальне слово до Лесі Самійленко

Слово Просвіти, №16 за 2024 рік

Любов ГОЛОТА Про Лесю я спершу почула від її батька, мого старшого друга, поета Миколи Самійленка, земляка і багаторічного політичного в’язня. Цей мужній і стриманий чоловік говорив про єдину доньку притишено і ніжно, бо мав постійну за неї тривогу: Леся (Лариса), народивши дочку, пережила післяпологову клінічну смерть, тому підстави для тривогу батьків були. Час від часу зустрічаючись з Миколою Омеляновичем, я не оминала нагоди цілком щиро хвалити Лесині публікації в чорноволівській газеті “Час/Ті- me” – від репортажів з ВР до культурологічних оглядів. Батько реагував стримано і втішено: “Так, з журналістикою в дочки склалося”... На долю родини Самійленків випало чимало випробувань – від життя на поселенні до важких хвороб у старості – Лесині мама й батько пережили важкі інсульти, були лежачими хворими. Після їхньої смерті Лесиною утіхою й опорою стали донька Святослава і внучка Даринка. У редакції “Слова Просвіти” Лариса Миколаївна з’явилася дещо несподівано і... ефектно: “Ви дружили з моїм батьком, чи не розповідав він вам про ..., а якщо ні, то порадьте, куди мені звернутися”. Леся дивилася на мене так вимогливо і впевнено, що я на автоматі порадила і... порада виявилася слушною та допомогла. Відтоді Леся Самійленко бувала в нашій редакції, а потім стала дописувати в газету, іна просвітянських шпальтах впевнено прижилися розповіді про лідерів та гурти сучасної музики, всілякі молодіжні і дитячі фестивалі, інтерв’ю з носіями тепер відомих імен. Так у нас з’явилася розмова з тоді майже невідомим Кузьмою (Скрябіним), ще україноспіваючою Іриною Білик, учасниками дитячого Євробачення, композиторкою Іриною Кириліною, лавреатами “Червоної Рути”. Леся не любила, коли їй давали редакторські завдання, та й не було в цьому потреби, бо в своїх темах почувалася, наче риба в воді, найкраще писати в неї виходило те, що вона сама собі намислювала і чим цікавилася, що їй подобалося. А якщо не подобалося, то й не писалося. Леся була зі “Словом Просвіти” в час становлення тижневика, до нас приходило багато різних авторів, хтось – “на номер-два”, хтось – надовго, зі своєю тематикою і стилем. Леся привела до газети чудового Сашка Євтушенка і його своєрідний літопис сучасної музики (в багатьох подачах) вперше з’явився на сторінках тижневика “СП”. Нас тоді працювало в тижневику аж 16 чоловік – набірники, верстальники, коректори-літредактори, журналісти. Леся була всім нам цікавою. Теплою, відкритою, модною, відвертою. З купою історій. Зі своїми версіями у їхніх трактуваннях. Але – завжди на боці добра. Я не знаю, чи були добрими і вдячними та пам’ятливими до Лесі герої її публікацій, – вона ні на кого не нарікала. Іноді просто відходила від тих, ким раніше захоплювалася. І це зрозуміло, з журналістами таке буває. Пам’ятаю, як Леся навідріз відмовилася писати про дуже успішну співачку, і мені не вдалося її ні переконати, ні вмовити. Так і не знаю, звідки і чому виникла така затятість, але це була Лесина особливість, і ми її сприймали. Згодом Леся працювала в тижневику “Культура і життя”, але заходила до нас у редакцію, разом із нею ми зробили кілька радіопередач і публікацій про поета Миколу Самійленка і його родину. Востаннє Леся до мене молодості, про те, як він спілкувався зі старенькою бабусею в покинутому всіма селі і жахи, які він дізнався про голодомор, про його дружбу з Тютюнником та зустріч із Гагаріним, про те, як за ніч посивіла його мати, – але я не буду цього робити. Текст не може зворушити так, як спілкування віч-на-віч, тому я просто скажу, що завдяки цій скромній великій людині мій день був прожитий не дарма. Нехай кожен хоч раз переживе те, що відчула я сьогодні”. Кілька добірок із такими враженнями розмістив свого часу автор цих рядків на своїй сторінці у Фейсбуці. Під однією з них Степан Павлович написав: “Приємно читати прекрасні коментарі. Всім Вам велике спасибі за гарні слова сказані про мене. Хай нам усім завжди щастить!!! Хай до Вашого Творчого Клубу в КНУКіМ “Віч-на-віч з Особистістю” ніколи не заростає стежина, а гостями будуть всі ті особистості, які залишатимуть слід у душах молодого покоління журналістів і сіятимуть зерно розумного та нетлінного”. *** Чому й за що звільнили Степана Колесника з головної республіканської газети? Є в моєму газетному архіві

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин