Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ятаємо · “Правдива журналістика повинна звучати в Україні на повний голос”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Легенда української журналістики Замість вінка надмогильного на пам’ять Степана Колесника

Слово Просвіти, №16 за 2024 рік

Микола ТИМОШИК Це – нестандартний текст гіркого прощання із Степаном Колесником – моїм старшим побратимом за духом і працею, за “групою крові” (вислів Анатолія Москаленка) і за давньою дружбою в житті і професії. Ставлю до цього тексту сумну рубрику “Замість вінка надмогильного”, яка свого часу була поширеною на шпальтах діаспорної періодики між двома світовими війнами. У ту пору на чужині активно відходили в засвіти знані в нашій свідомій громаді, але зневажені на Батьківщині, не пізнані сповна й не поціновані достойно чолові діячі українського національного відродження. Таке явище має стосунок і до долі Степана Павловича. Гадаю, буде правильним порушити в журналістській громаді питання про запізніле повернення цього імені, його чину і змісту буття в професії, його принципів і засад сповідування справжнього журналізму до підручників з основ нашого фаху. Доцільно б видати книгу споминів про Журналіста з великої літери та добірку найкращих його публікацій, що за актуальністю, гостротою постановки проблем, публіцистичним рівнем виконання надовго залишатимуться суголосними сьогоденню. А поки що – гарячими слідами емоцій – кілька квіток-штрихів із цього “вінка надмогильного”. *** Його звільняли з редакцій, виключали з партії, “персоналку” розглядали в ЦК, заборонили переступати поріг “Сільських вістей”. Йому методично обпалювали крила, витісняли, принижували, не помічали. Його осібно написаних текстів, де нуртувала поганьблена українська правда, де розкошували неповторні прототипи сільських трудяг, де криком кричали хронічно задавнені проблеми української глибинки, слухняні редактори не друкували. А він уперто й послідовно продовжував своє: любив, писав, захищав, публіцистично осмислював, увічнював Село – колиску української нації, її генетичну скриню. Залишався вірним своєму житейському вибору. Як за рятівну соломинку вхопився всередині 90-х років минулого століття за пропозицію першого директора Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка професора А. З. Москаленка викладати журналістику на колишній Мельникова. Студенти рвалися на його лекції, а він, серцем відчуваючи той зворотній зв’язок, відкрив у собі ще одну грань Богом даного таланту – влюбляти в журналістику юну зміну, відкривати й захищати людське та національне обличчя в ЗМІ. Втім, викладав недовго: нове керівництво Інституту журналістики на початку 2000-х не продовжило з ним угоди (для справжнього Метра реальної, а не “комунікаційно-каналізаційної”, журналістики не знайшлося... годин). Опісля він радо відгукувався на будь-яку пропозицію прочитати цикл чи й разові лекції. *** Мої студенти-журналісти в КНУКіМ до деталей можуть згадати кожну з кількох лекцій, які він читав у цьому виші в рамках мого творчого клубу “Віч-на-віч з особистістю” двічі – 2017 і 2023 рр. Перша лекція Степана Колесника так і називалася – “Художня деталь у журналістиці”. Бо обриси Юхрема й Антосі таки цементувалися в глибинах юних душ майстерно виписаними деталями. Бо слова Метра у дивний спосіб розворушували навіть первинно байдужого слухача. Він навчав одержимих захищати правду в журналістиці, бачити зорі в калюжах, не входити до нашого цеху у “брудних чоботях” і “з нечесною душею”, бути порядним й патріотичним. Це все те, що з нашої журналістики методично й цілеспрямовано витравлювалося. Під час тих лекцій студенти отримували від мене завдання занотовувати те, що схвилювало, спонукало думати. Вони виділяли з фраз Метра влучні висловили, що ставали заголовками до їхніх перших творчих робіт на тему “Мої перші кроки в журналістиці”. Зі збережених в особистому архіві таких робіт вишукую справжні перлинки з таких лекцій. Наведу для прикладу кілька: “Думка для журналіста не головне. Головне – позиція, характер, вміння відстояти цю позицію. Якщо її нема – нема чого йти в журналістику”. “Влучна фраза може вплинути на свідомість, особливо коли вона в руках досвідченого журналіста”. “Що більше переконливих і влучних деталей, то більша цінність вашого матеріалу”. “Правдива журналістика повинна звучати в Україні на повний голос”. “...Якщо журналіст не має власних тем, а просить тему в редактора, то він жебрак у нашій професії”. А ось – згусток емоцій журналістки-першокурсниці Марії Малко після його лекції: “Він – більше, ніж просто журналіст, він – сама щирість, мужність і натхнення. Те, з якою скромністю цей чоловік говорив про свої досягнення, зачепило щось у мені і не відпускає досі. Я нотувала кожне його слово і могла б написати тут про історії його

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин