Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Позиція · “Український націоналізм не має нічого спільного з московським шовінізмом, нацизмом, фашизмом, расизмом”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Як навернути до української ідентичності “какаяразніц” і “ждунів”

Слово Просвіти, №16 за 2024 рік

Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету ім. І. Франка Нинішня, 28-ма, геноцидна, терористична війна Московії проти України – це війна цивілізацій, світоглядів, ідентичностей, війна за українські та загальнолюдські демократичні, морально-духовні цінності. Адже вся історія загарбницького творення московсько-царської та російсько-комуністичної імперії зла – це водночас драматично-трагічна історія переплавлення різних ідентичностей, насамперед української, в одну російсько-імперську, російсько-азійську, російсько-шовіністичну, а за комуністичного режиму – в російсько-радянську, тобто творення нової спільності – радянський народ – на засадах російської загарбницької ідеї, російської мови, культури, аморальних звичаїв і традицій. Впродовж усієї української історії московські загарбники прагнуть будь-що перервати національне коріння між поколіннями українців, переінакшити, отруїти їхні душі, тобто психологічно і духовно підкорити. Російський шовінізм спрямований проти п’ятьох вимірів національної ідентичності, які схарактеризувала Монтсеррат Гібернау. Це такі виміри-складові: психологічний, мовно-культурний, територіальний, історичний і політичний. На цих принципових вимірах=засадах формується ідентичність кожної особи. Поєднання індивідуальних ідентичностей на засадах однієї мови, культури, історії, звичаїв, традицій, психологічних особливостей, політико-- ідеологічних прагнень творить колективну національну ідентичність, зіперту на віру в належність до однієї нації і в спільність більшості атрибутів, які роблять її відмінною від інших націй. Метою потужної маніпулятивної інформаційно-психологічної агресії “русского міра”, яка переросла у повномасштабну війну проти України, є якраз знищення усіх п’ятьох вимірів української національної ідентичності: психологічного, мовно-культурного, територіального, історичного і політичного. Нині московські політико-- ідеологічні узурпатори безцеремонно наповнюють російський, український, європейський і світовий інформаційно-гуманітарний простір брехливими наративами, що українці та росіяни – один народ: а в одного народу – одна мова, культура, віра, історія, одна територія. Але в Києві, мовляв, захопили владу вороги росіян, заважають їм владарювати, щасливо жити. Тому московити надають своїм братам допомогу і визволяють їх, на думку кремлівських ординців, від нацистів, фашистів, мазепинців, петлюрівців, бандерівців. До речі, психолог Карл Юнг ще у 1945 р. сказав, що росіяни все те, що їм не подобається, називатимуть нацизмом. Він прогнозував, що росіяни займуть місце німецьких нацистів. Неонацист Путін, спираючись на так звану “погодінську теорію”, навіть опублікував статтю “Про історичну єдність росіян і українців”. Цей опус, як і теорія академіка Погодіна, наскрізь маніпулятивний, імперсько-зловісний. Він за наративами подібний до “Майн кампф” Гітлера. У середині XIX ст. Погодін стверджував, що Київ і прилеглі до нього землі Середнього Наддніпров’я до татаро-монгольської навали заселяли “великороси”, котрі були частково винищені, а частково переселилися на північне Залісся, тобто на терени сучасної Росії. “Етнічний вакуум”, що утворився таким чином у Середньому Наддніпров’ї, згодом заповнили вихідці з басейну Карпат – малороси. Цю фальшиву “теорію” Погодіна підтримував у статтях шовініст Катков і академік Соболєвський, який стверджував, що українська мова на Наддніпрянщині виявилася “прийшлою”, тому вона, мовляв, не має права на існування. Відчуваєте відгомін цієї московської гібридної, імперської маніпуляції? Адже сьогодні, як не прикро, в Україні живе досить багато “какаяразніц, на каком язике гаваріть”. Їм байдуже, до якої ідентичності належати, бо, мовляв, “живйом однім дньом”. Цим людям, як і школярам, ліцеїстам, студентам, курсантам, треба наполегливо пояснювати, що давньоукраїнська держава “Русь” уже існувала у 838 році, як повноцінна, високорозвинена на той час європейська держава. Московія, як Улус Золотої Орди, відома лише з 1277 р., тобто на 439 років пізніше давньоукраїнської держави “Русь”. Засновником Москви і Московського Улусу був хан Золотої Орди Менгу Тимур. Запам’ятаймо, що князь Довгорукий ніякого стосунку до заснування Москви не мав. Князівством Московія стала тільки у 1328 р. при Івані Калиті, а до XVI ст. була у складі Орди Чингізидів на правах звичайного Улусу. Сформувалися моксельці=московити=росіяни на основі угро-фінських і татаро-монгольських племен, які, звісно, не є слов’янами. Слов’яни – це роси=русини=українці – історичний етнонім одного народу, предками якого є слов’янські племена – поляни, деревляни, сіверяни, дуліби. Українська мова відома ще з VІ століття. У нинішній українській мові є понад 13 тисяч слів, які збереглися ще з VІ століття. Московська=російська мова почала формуватися значно пізніше української – тільки у XII–XIII століттях – на основі македонського діалекту давньоболгарської (церковнослов’янської) мови під час християнізації угро-фінських і татаро-монгольських племен. Досліджено, що синонімічний ряд української мови уп’ятеро довший від російського. Наприклад, у російській мові є одне слово “понял”. “Понял” – так “понял”. На жаль, досить часто від юнаків і дівчат можна почути: “карочє”, “понял”, “да, тіпа, понял”, “шо ти, блін, не понял”? А по-українському можна сказати – зрозумів, утямив, збагнув, допетрав, зметикував, уторопав, розшолопав, утнув, змикитив, докумекав. Відчуваєте, яке лексичне багатство української мови без “понял”, “тіпа”, “карочє” та матюгальних “блінів”. Безперечно, нинішній драматичний стан функціонування української мови і культури – основи національної ідентичності – є наслідком багатовікового переслідування, цькування, нищення. Уже відомі 480 різних постанов, ухвал, циркулярів, указів, розпоряджень про заборону української мови і культури, переслідування і знищення носіїв українськості. За недавнього комуністичного режиму для насильної зміни мовного коду українців застосовували і такий метод, як переінакшення українських прізвищ на московський лад, перейменовували населені пункти на російський манір, крали мелодії українських пісень і видавали за свої – російські. Було заборонено навіть називати імена видатних національно свідомих діячів української культури, літератури, мистецтва, науки. Натомість по всій Україні бовваніли пам’ятники Леніну, Сталіну, Дзержинському, Петровському, Кагановичу, Жукову, багатьом іншим московсько-комуністичним вбивцям української еліти і організаторам Голодомору-геноциду. Безцеремонно фальшували навіть Тараса Шевченка. Вірш “Чигрине, Чигрине” друкували зі словами, що козаки скородили списами татарські ребра. А нині, слава Богові і національно свідомим українцям, читаємо справжнього Шевченка: “За що ж боролись ми з ляхами, // За що ж ми різались з ордами, // За що скородили списами // московські ребра?” Наголошую: не татарські, а московські ребра скородили списами, тобто найлютіших ворогів України. Ці слова Шевченко написав у тридцятирічному віці, перебуваючи у Москві 1844 року, алей нині Кобзар одухотворено, як код української нації, закликає скородити “московські ребра” до повної психологічної і військової Перемоги над віковічними нищителями українськості. У кореспонденції “Деколонізація топонімів як ланцюг єднання з Кримом”, яка опублікована у газеті “Слово Просвіти” (1–7 лютого 2024 р.), зазначено, що у Криму за радянських часів було перейменовано 1444 кримськотатарські населені пункти. Тисячі топонімів по всій неозорій Україні було переінакшено на російсько-комуністичний лад. Досі, наприклад, не переіменовано Кіровоградську і Дніпропетровську області, а Дніпро офіційно не названо Січеславом. Невже у цьому славному місті так багато людей у полоні опіумного “русского міра”, що вони заважають національно свідомим українцям перейменувати Дніпро на Січеслав?! Адже найбільша кількість козацьких нащадків мешкає саме на Дніпропетровщині. Найпродуктивніші паланки Війська Запорізького були на території нинішньої Дніпропетровської області. П’ять із семи Січей! Які ще потрібні аргументи, щоби на цій козацькій землі повсюдно відродилася і запанувала українська мова, національна культура?! Наголошую, що так зване російсько-українське двомовництво, відступництво багатьох українців від рідної мови за прикладом таких нищителів українськості, як Щербицький, Білодід та інших, призвело до трагедії, бо зросійщення – одна з причин, що призвела до нинішньої повномасштабної війни Російської Федерації проти України. Водночас московські ідеологи і політики, рашистські маніпулятори із ЗМК потужно використовують тезу російського історика і філософа Г. Федотова, який писав, що ми, тобто росіяни, присутні під час бурхливого і надзвичайно небезпечного процесу: зародження нової української національної свідомості, по суті, нової нації. Вона ще остаточно не народилася, доля її ще не визначена. Убити її неможливо, але потрібно працювати над тим, щоб її самосвідомість утверджувала себе як особлива форма російської свідомості й ментальності. Цей інформаційно-психологічний, тематично-змістовий сенс – найстрашніший, найнебезпечніший, бо спрямований на розтління українських морально-духовних цінностей, державницького переконання, громадянської позиції, знищення національної ідентичності та заміну її російською, що призводить до витворення різного штибу “какаяразніц”, “ждунів” московських визволителів, сепаратистів, зрадників. За таких умов по-справжньому ефективним способом оздоровлення української нації, подолання московської гібридної війни проти українців є підвищення природного імунітету нації за життєстверджуючою формулою Г. Сковороди – “пізнай себе”. Самопізнання – основа психологічного та ідеологічного лікування людей, відкриття для дітей, підлітків, юнацтва і молоді історичного життєдайного українського коріння національної ідентичності та особливості ідеї національного державотворення в сучасних умовах. 15 грудня 2023 р. Кабінет Міністрів України своєю Постановою схвалив “Стратегію утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року”. Надзвичайно важливий документ. Але в ньому, на жаль, не окреслені такі поняття, як україноцентризм, націоцентризм, націотворення, без яких неможливо формувати і утверджувати українську національну та громадянську ідентичність. Написано багато, але не розкрито, не означено, як повернути українців у природний морально-психологічний стан власного політичного, економічного, культурного та духовного націоналізму (В. Монастирський). Мабуть, творці Стратегії бояться націоналізму, як чорт ладану. Іван Франко стверджував: “Не може при добрі той жить, // Хто хоче злу й добру служить. // Бо, хтівши догодить обом, // Він швидко стане зла рабом”. Потрібно розгорнути потужну просвітницьку пропаганду, щоби кожна людина не тільки в Україні, а й в державах земної планети усвідомила, що український націоналізм не має нічого спільного з московським шовінізмом, нацизмом, фашизмом, расизмом. Український націоналізм ґрунтується на переконанні, що людина є частка своєї Батьківщини і від морально-духовної сутності цієї людини залежить честь, гідність, свобода Батьківщини. Називаю два відомих прізвища: Портников і Табачник. Віталій Портников, не цураючись єврейського коріння, сумлінно спрямовує свій інтелект служінню Україні. Він таким чином є творцем і носієм української ідентичності. Уся діяльність Дмитра Табачника була спрямована на формування в українських школярів, ліцеїстів, студентів російської імперської ідентичності. Прикро, але різні табачники, медведчуки, бойки, бужанські, шуфричі та інші україноненависники є ще й нині в законодавчій, виконавчий і судовій владі України. Долаючи їхню приховану і відверту ворожість, маємо допомогти кожному зросійщеному українцю повернутись із ворожого “русского міра” у лоно свого національного роду, до україноцентризму, духовного націоналізму, бути творцем української України. У кожній клітині суспіль-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин