Ювілеї · “Поезія з музикою сильніші за будь-яку зброю, бо вони пробивають серце і душу”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Будьмо українцями!
Слово Просвіти, №16 за 2025 рік
Інтерв’ю з письменником Степаном Пушиком, 2007 р.
лої академії наук України. Мене залучив світлої пам’яті Петро Ількович Осадчук. Потім до нашого гурту з Петром Петровичем Засенком він приєднав молодого поета, перекладача і науковця Дмитра Чистяка. Ми з ним відтоді пліч-о-пліч не лише у цій секції, а багатьох інших проєктах, де працювати цікаво. Тепер він уже професор Шевченкового університету, заступник очільника голови Комітету з Шевченківської премії. Але роботу з учнями у МАН, з молоддю у Комітеті згаданої вами Гончарівської премії не полишає, як і я. Ознайомлення з творами майбутнього української літератури збагачує і надихає. Як і творче об’єднання прозаїків. Як можна забути роботу над сценаріями і ведення літературних вечорів, присвячених 100-річчю від дня народження Павла Загребельного і 90-річчю – Раїси Іванченко? У переповненій залі Національного музею літератури ми радо і уклінно вітали любу Раїсу Петрівну, яка колись мені викладала в університеті історію України... – Де найкраще пишеться? – Хотів відповісти, що там, де ніщо не відволікає – ні Інтернет, ні телевізор, ні квіти чи плоди у нашій садибі, ні прекрасна погода... Але, мабуть, це не так. Письменник може годинами сидіти в тиші, але не писати... А коли вже пишеться, то не звертаєш уваги ні на що. Байдуже, що там за вікном чи навколо тебе. Навіть дружині відповідаєш короткими репліками. А літери все шикуються й шикуються у рядки на екрані ноутбука... – Звісно, ми не можемо обійти значної частини твоєї творчості – поета©пісняра. Скільки пісень вже написано? – Пісень більш як тридцять. Це не надто багато. Вірші пишу зрідка. Не всі вони стають піснями. Ось позаторік раптом мене пройняла історія першої рашистської катівні, про яку дізнався весь світ – у Ягідному на нашій Чернігівщині. Постав дідусь, який того дня купив онучці чобітки. І ось ця страшна орда загнала їх у шкільний підвал. Більш як триста... Коли цей вірш прочитав по телефону Льоні й Люді Нечипорукам, то вони плакали. Ія з ними. Звісно, ніхто, окрім самого маестро, не міг краще виконати цю пісню. Вона стала останньою у нашій багатолітній співпраці... – Що стимулює твою твор© чість, допомагає не опускати рук, а писати під час Великої війни? – Власне, мабуть, усе те, про що йшлося у цьому інтерв’ю. І, передовсім – вірні друзі. Серед яких – і ти, люба Галино, бо ж від студентських років ми на “ти”. Ти редакторка другого мого роману про Крушельницьку, долучаєшся до літературно-музичних прочитань-презентацій твору. Як і народна артистка України Світлана Мирвода, заслужена артистка України Каріна Карасьова. Пам’ятаєш, під час вечора “Десятикнижжя Олександра Балабка” у сценах з роману були задіяні аж три Крушельницькі? А головне – молитва... У всі роки за часів незалежності я на різних посадах і в різних виданнях відстоював право мати в Україні помісну церкву, не пов’язану з московією. У “Вечірньому Києві” ми вміщували чимало публікацій на підтримку Київського патріархату, маю від патріарха Філарета кілька орденів. Але тільки дев’ять років тому, відтоді, як у Бахмачі почала утверджуватися ПЦУ, ми з дружиною стали вірянами, які практикують. Відвідуємо літургії, сповідаємося, причащаємося, підтримуємо рідну церкву матеріально. Настоятель нашого храму Успіння Пресвятої Богородиці протоієрей Володимир Павлина приїхав з родиною з Галичини, але за ці роки став шанованою людиною у місті й усій Чернігівській єпархії. Наша церква, яка поки у приміщенні старої школи, – найбільш відвідувана, хоча в місті ще жевріють два московські храми. Але зате невдовзі у самому центрі буде освячено ошатну каплицю на честь Героїв України, кошти на зведення якої ми збирали всією громадою. І я пишаюся, що у ці Великодні дні у нашій церкві мені вручили одну з найвищих нагород ПЦУ – орден Архистратига Михаїла. У Грамоті, підписаній митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм, такі слова: “за заслуги перед Помісною Українською Православною Церквою та побожним народом”. – Як і де будеш відзначати юві© лей? – Дуже скромно, не гучно, у колі найближчих друзів, у Києві. Бо до кінця весни треба здати роман до видавництва. А презентації, зустрічі з читачами із залученням героїв моїх творів будуть потім. Вони неодмінно будуть! Бо вони, як і конкурси, фестивалі, книжкові ярмарки, прем’єри фільмів і вистав – це наш опір лютому ворогові, який хоче знищити нашу націю й Україну як державу. Не прогнемося, не зламаємося, не впадемо на коліна! – Дякую, шановний Олексан© дре, за щирі відповіді. Редакція тижневика “Слово Просвіти” ві© тає тебе з днем народження! Дя© куємо за плідну співпрацю і зичимо многих благих літ. Нехай вихо© дять нові книжки і розростається читацька авдиторія шанувальни© ків твоєї прецікавої творчості.
Спілкувалася Галина ДАЦЮК
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото зі сторінки Національного палацу мистецтв “Україна” у Фейсбуці
Його вірші вже багато років у найкращих музичних творах. Його поезії стали піснями, а пісні – історією. Творчість Вадима Крищенка є невід’ємною частиною нашої культури. Вони перелетіли далеко за океан і завоювали право називатися народними. А цього вечора у Палаці “Україна” був справжній аншлаг. Сюди за покликанням серця прийшли тисячі людей. Саме завдяки нашим захисникам та захисницям вони змогли насолодитися українською культурою, українською піснею, українським словом. – Дорогі мої відвідувачі Палацу “Україна”, я сердечно дякую, що ви прийшли на мою пісню, на моє слово, – наголосив Вадим Крищенко. – Я не пам’ятаю, щоб поет зустрічав на сцені такий високий ювілей. Хай це починання пошириться. Хай наші митці зустрічають ювілеї і в дев’яносто, і в сто років. Я запросив до виступу своїх друзів. Дуже хочу, щоб вони наповнили пісні позитивом. Тримаймо цей позитив у своєму серці. Треба вірити собі, треба вірити Україні і тоді ми переможемо! Будьмо українцями! Це моя заповідь. Вадим Крищенко прочитав свої нові вірші, а ведучий Володимир Рабчун сторінка за сторінкою гортав життєпис поета. Присутні у залі почули спогади, поради, бачення світу ювіляра. Ось кілька вдячних цитат з вуст учасників концерту. Надія Шестак, народна ар© тистка України: “Хочу подякува© ти вам за ваше цілюще слово. Пісні “Я починаю все спочатку” вже тридцять років. Вона лікува© ла душі ще на початку 90-х. І сьо© годні багатьом українцям дово© диться починати своє життя спо© чатку. Ми ніколи не боялися цьо© го робити. Низько Вам вклоняю© ся!” Олена Мозгова: “Дякую Вам за таку прекрасну, таку щиру пое© зію, якої так мало у нас час. Мно© гая літа, живіть довго-довго!” Тетяна Піскарьова, заслужена артистка України: “На кожен ваш ювілей я приношу вам троянду в зубах. Перша була біла, друга – рожева, а ще залишилася черво© ненька. Чекаємо, любимо, кохає© мо!” Олександр Злотник, компози© тор, народний артист України: “Дорогий Вадиме, ти є, ти будеш. Твоє слово, твоя пісня – це душа українського народу. А душа віч© на!” Дмитро та Назарій Яремчуки, народні артисти України: “Ваша творчість дивовижна, а сьогод© ні – дивовижний ювілей. Піс© ня “Родина” запалила серця багатьом українцям!” Оксана Пекун, народна ар© тистка України: “У залі сидить гетьман українського поетич© ного слова. Вадим Крищенко – наш корифей, людина, яка прославляє нашу націю, наш український народ!” Оксана Білозір, народна ар© тистка України: “Шановний Ва© диме Дмитровичу, сьогодні диво© вижний день, дивовижний вечір. Я думаю, що сьогодні ваше серце може сповна відчути любов ва© шого народу. У цьому залі цвіт ук© раїнської нації, який шанує вашу творчість, ваше гостре слово. А поезія з музикою сильніші за будь-яку зброю, бо вони проби© вають серце і душу. Ми дякуємо вам за фантастичні образи нашої української душі”. Також цього вечора пісні на слова Вадима Крищенка подарували народні артисти України Ауріка Ротару, Алла Кудлай, Віктор Павлік, який співав разом із шестирічною Надійкою Лебедєвою, Іван Попович, Павло Зібров, квартет “Гетьман”; молоді виконавці Дмитро Волканов та Ілона Савицька. А поетичні рядки пристрасно звучали у виконанні Героя України Анатолія Паламаренка. Також було танцювальне привітання від Національного заслуженого академічного ансамблю танцю імені Павла Вірського. Згадали і тих, хто творив українську пісенну культуру, оспівуючи поезію автора. Це легенди, яких вже немає серед нас. Але їхні голоси і досі звучать у наших серцях. Це Назарій Яремчук, Раїса Кириченко, Іван Мацялко, Микола Мозговий, Віктор Шпортько, Дмитро Гнатюк, Ніна Кірсо, Мар’ян Гаденко, Андрій Верес, Ніна Матвієнко, Віталій Білоножко, Богдан Сташків. На великому екрані можна було побачити ювіляра, який поділився своїми роздумами. Ось деякі з них. “За українське слово, за українську пісню треба боротися. Свою діяльність і вихід на сцену завжди присвячую українській пісні, українському слову. Ніколи не написав жодної пісні російською мовою, хоча мені пропонували. Мені не треба було, щоб мене знали у Москві. Я хочу залишатися українцем. З часом я можу пробачити. Якщо ви вмієте пробачати, це ваша мудрість. Але є такі речі, які не можна пробачити. Це про тих, хто зараз вбиває, руйнує мою рідну Україну. Перекреслюю тих людей, які щось ганебне сказали про Україну. Для мене українство понад усе. У мене немає друзів поза Україною. Всі, хто підтримує Україну, для мене друзі. А хто не підтримує, які б не мали регалії, для мене недруги. Пам’ятаю війну з нацистами, а тепер війна з москалями. Росія завжди була агресивною по відношенню до України. Коли прийшли німці, то вони не ставилися так жорстоко до населення. Вони не ґвалтували жінок, не крали дітей, як це роблять ті, які називалися нашими братами. За що? За те, що ми живемо краще, ніж вони? Вони хочуть, щоб ми були їхньою частиною, їхніми рабами. Такого не буде! Я хочу зловити перше слово і це слово, яке має мене схвилювати. А тоді вже до нього доточую. Іноді просто писав вірші, а потім бачив, що вони співаються, і хочу, щоб ці вірші народили мелодію. Так народилася пісня “Родина”. Не треба сто пісень, які звучать один раз, треба одну пісню, яка звучатиме сто разів! Глибоко переконаний, що справжнє, глибоке кохання йде від неба. І, на жаль, воно торкається не кожного. Чи було у мене таке кохання? Так, було. Той, хто відчув справжнє кохання, – поцілований Богом! У свої дев’яносто років я мрію про мир, про оновлення рідної України. Хочу побачити хоча б одним оком, як підіймається з руїни моя країна, як повертаються люди. Україна є і буде! Ми обов’язково залишимося великою європейською державою”. Під завісу концерту прозвучала пісня “Героям слава!”, яка була написана вже під час повномасштабного вторгнення. Це наш уклін тим, хто боронить рідну землю, хто щодня доводить, що українці нездоланні, непереможні. Виконали цю пісню народний артист України Павло Дворський разом зі своїми синами В’ячеславом і Павлом. За вдалий концерт подякуймо також режисерці-постановниці і сценаристці Марині Коломієць. Завершальним акордом стали слова ювіляра, який закликав не витрачати час на пусті балачки. Адже час – це найдорожче, що нам дало життя.
У Національному палаці мистецтв “Україна” відбувся ювілейний концерт поета-пісняра, народного артиста України Вадима Крищенка. Цю подію можна назвати історичною, адже патріарху українського поетичного слова виповнилося 90 років.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
