Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” “Не об’єднатися – означає програти”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Коли душа повниться Україною

Слово Просвіти, №16 за 2025 рік

Аделя ГРИГОРУК, просвітянка, Івано-Франківська обл. Не так багато людей, які, сягнувши дев’яностолітнього рубежу і зберігши в серці палкий вогонь патріотичного чуття до рідної землі, свого народу, рідної мови та пісні, щодня підтверджують це своїм громадянським чином – участю в різних заходах “Руху”, Клубу ім. І. Пелипейка, “Просвіти”, виступами на публічних зібраннях, презентаціях книг, виставках, зустрічах… До таких рідкісних особистостей належить Роман Васильович Кабин, про якого ведемо мову в переддень його 90-ліття, яке ювілянт відзначатиме 26 квітня. Знаю його давно – із серпня 1974-го, 50 літ минуло відтоді, від першої зустрічі й дотепер не перестаю подивляти його кипучій енергії, різносторонній обдарованості, таланту робити кожну справу вже і тут, не відкладаючи на потім. Його експресії та емоційності міг би позаздрити не один професійний актор, глибоким знанням – фахівці різних галузей, а принциповість і несхит- Раїса ПЛОТНИКОВА, поетеса, прозаїк, членкиня НСПУ, м. Лубни, Полтавська обл. Питається в задачі: що я читаю? Відповідаю: “Від Дена Сіммонса до Михайла Наєнка…” Чи просто писати про найближчу людину, коли вона вже помандрувала в засвіти і ніколи не повернеться в родинне гніздо, яке вимостили вдвох? У їхньому домі відбулося так багато подій, що, може, всього й не згадати, та завжди є незабутнє, і про нього можна написати так, ніби все відбулося ось-ось, і час та факти стиснулися й попросилися в текст. Звісно, це тільки здається, адже прожите ніколи не вміститься в жодну книжку. Михайло Кузьмович Наєнко у книжці “Наші випускники” (К., ФОП Анастасія Самченко, 2025) згадав багатьох відомих нам усім і тільки його близькому колу людей, не оминув теплим словом і своїх дочок, зятів, онуків… Слава Богу, надбали з дружиною, і є про кого розповісти. А ось про Зою Андріївну Осадчу (Наєнко) на сторінках книжки – цілий розділ. Там – про одруження, про народження донечок, про педагогічну кар’єру… Читач, який знається на мемуарній літературі, оцінить не тільки особистісні розповіді, а й вловить епохальне тло. А мені припали до душі розповіді про захоплення Зої Андріївни. Перше, як переконує автор, – це літературні вподобання: ність моральної позиції мала б слугувати за взірець політикам, які легко обіцяють будь-що, зовсім не утруднюючи себе виконанням сказаного. Кілька штрихів до портрета цієї непересічної людини. Роман Кабин народився 26 квітня 1935 року в сім’ї відомого різьбяра, організатора художнього виробництва на Гуцульщині Василя Івановича та Параски Федорівни з дому Кошак. Дитинство його припало на тяжкі роки Другої світової війни – зі страхом, руїнами, голодом, евакуацією в 1944-му. Але, незважаючи на обставини, завжди був із книжкою в руках, а маючи добру пам’ять, з малих літ багато знав віршів, самотужки вичитаних з різних видань, і охоче декламував їх у школі, перед ровесниками чи дорослим, що збиралися в їх домівці для поважних бесід. Роман легко, без труднощів, на відмінно засвоював шкільну програму і після закінчення Косівської середньої школи вступив на хімічний факультет Чернівецького державного університету. Завершивши навчання, працював інженером Станіславської обласної лабораторії будівельних матеріалів, технічним керівником Косівського харчового комбінату, інженером газової лабораторії Центральної науково-дослідної лабораторії нафти і газу. Працював викладачем технології кераміки в Косівському технікумі народних художніх промислів ім. В. І. Касіяна. Без відриву від викладацької праці із відзнакою закінчив відділення англійської мови факультету іноземних мов Чернівецького університету й разом із технологією став викладати студентам ще один предмет – англійську мову. Роман Васильович має чудовий голос, співав у різних хорах – спочатку в чоловічому хорі навчального закладу й капелі “Гуцульщина” Косівського районного будинку культури, церковному хорі. Коли в тодішньому СРСР розпочалися демократичні процеси й відбулося відродження українських суспільно-культурних організацій, Р. Кабин разом із однодумцями об’єдналися навколо товариства “Просвіта” імені Т. Шевченка і створили чоловічий хор “Гомін”, названий так за пропозицією Р. Кабина, керівником якого був Мирослав Дзьоба. Хор “Гомін” перший на Косівщині 25 лютого 1991 року, ще до проголошення незалежності нашої держави, на ювілейному святкуванні 120-річчя від дня народження Лесі Українки, виконав заборонений тоді національний славень “Ще не вмерла Україна”. Р. Кабин – активний учасник культурно-патріотичних заходів, на яких виступає із пристрасною декламацією творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Симоненка, Василя Стуса, Ліни Костенко. Із перших днів створення Народного Руху України “За перебудову” (так тоді називалася ця громадська організація) Р. Кабин – активний її учасник. А після реорганізації Руху в партію стає її активним членом і є ним по сьогодні. Крім цього, Роман Кабин – член правління Косівської районної організації “Просвіта”, довгі роки був головою осередку “Просвіти” в технікумі, пізніше – зі зміною статусу навчального закладу – коледжі та інституті декоративно-прикладного мистецтва, де організовував різноманітні заходи з виховання української національної ментальності в студентському колективі. Р. Кабин уже 19 років постійний член Клубу інтелігенції імені І. Пелипейка та Косівського відділення Наукового товариства імені Шевченка, в роботі яких бере діяльну участь. Розуміння, підтримку і допомогу Роман Васильович завжди знаходить у сім’ї. Його дружина – Оксана Юліанівна, лікар за фахом. Вона закінчила санітарно-на презентацію своєї мемуарної книжки “Вечірні світанки...”, де він сказав, що прийшов не так на цю презентацію, як на зустріч із Зоєю”. У родині Наєнків було безліч зустрічей, у них і свята були з віршами та піснями. А співали, а співали.. “Вода в сінях у кадушці, піди та й напийся, гей… // Сидить дівка у світлиці, піди подивися, гей...” Немає її… Не побачити уже. Сумно… І мимоволі замислюєшся: чи напише про нас хтось після відльоту? Чи буде кому? Щоб без зайвого пафосу, щоб не некролог чи епітафію, а життя життям… Я не можу оприлюднити наше листування з Михайлом Кузьмовичем без його згоди, але один свій лист таки наважуся, бо він про його книжки і про роздуми, які вони навіяли. “Читаю про випускників Київського університету… Які тільки люди, імена! А вступ до книжки відішлю своєму онукові. Хай знає, що професор Наєнко даремно на вітер слів не пускає, і головний в університеті імені Шевченка таки студент, а значить на цей момент і він, мій онук Ігор, теж студент цього університету. У вас, Михайле Кузьмовичу, і застілля були творчі”. А оце відкрила лист, щоб подивитися “Світанки Третьої Світової” (К., ФОП Анастасія Самченко, 2024), – і вже не можу відірватися. Як же чесно ви кажете своє слово! У нас і досі вистачає плакальників за Союзом. А далі

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин