Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 16 (1344), 23—29 квітня 2026 Екоцидні дзвони Чорнобиля
Слово Просвіти, №16 за 2026 рік
Ігор ЗОЦ Фото Сергія ПРИСУХІНА
Днями в Національному музеї літератури України відбувся захід до 40-річчя подолання Чорнобильської трагедії. Конференція “Чорнобиль – незагоєна рана України: проєкція на російсько-українську війну” зібрала ліквідаторів аварії і авторів Чорнобильського законодавства. У своєму вступному слові народний депутат України багатьох скликань, голова ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка Павло Мовчан наголосив, що нищення атомними реакторами на найдревніших українських землях не було випадковістю. За словами промовця, будівництво Дніпрогесу, створення Київського водосховища, внаслідок чого відбулося затоплення сотень історичних сіл у минулому столітті і підрив Каховської греблі під час російсько-української війни, – ланки одного ланцюга, це цілеспрямована політика московитів на знищення України. “Чорнобильська трагедія призвела до величезних втрат, але чому досі українська влада так і не виставила рахунок урядам путіна?” – запитує Павло Мовчан. Далі очільник “Просвіти” надав слово Володимиру Шовкошитному, з яким разом працювали в одній комісії Верховної Ради з питань Чорнобильської катастрофи. Свого побратима Павло Мовчан назвав людиною легендарною, адже Володимир Шовкошитний з першого дня включився в ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, оскільки кілька років був її працівником. Він поділився спогадами про перші години після вибуху, про те, якою була реакція співробітників. Власне, з часом відкриваються якісь невідомі раніше деталі, і пан Володимир пише про це книгу “Чорнобиль: я бачив”, видання п’яте, перероблене й доповнене. “Вся книжка – це очі з різних сторін, свідчення багатьох людей, які потрапили у вир подій”, – каже автор. За
Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України
Дзвони Чорнобиля. 40 років Чорнобильській трагедії. Цій даті приурочений концерт-реквієм “Чорнобиль – молодь буде пам’ятати”, що відбувся в Патріаршому Соборі Воскресіння Христового УГКЦ за участі Блаженнійшого Святослава. Ця високоетична подія зібрала звідусіль повний храм людей різного віку, сану і стану. На щастя, серед присутніх і активних учасників найбільше було молоді.
Майже кожен у виступах, музиці і слові звертався з повагою і надією до молодіжної авдиторії, вважаючи її найбільш обнадійливим чинником нашої будущини і хранителем нашої пам’яті. Такий вектор уваги був достатньо природним, адже в храмі домінувала студентська спільнота. Однак усі, передусім молодь, упродовж цього дуже емоційного, морального і високопрофесійного дійства віддавали заслужену шану головним дійовим особам – Героям Чорнобиля, які в ті доленосні для України і Світу часи, багато чого не відаючи, мужньо й жертовно віддавали своє здоров’я, життя заради сущого і майбутнього мільйонів людей. Серед численної храмової громади, більшість якої значно молодші тих катастрофічних років, місяців, тижнів, були присутніми найбільш високодостойні – президент Всеукраїнської громадської організації інвалідів “Союз Чорнобиль України” Іван Яценко. голова Правління ВГО “Асоціація „Афганці“ Чорнобиля” Олександр Рябека, голова Національної спілки кінематографістів, режисер Сергій Борденюк та ін. Саме до них, а в їх особі до сотень тисяч учасників живих і мертвих, часто безіменних героїв, була прикута увага у велелюдному Соборі. Вона проявлялася в привітальному слові Блаженнійшого Святослава і ректора Драгоманівського університету Віктора Андрющенка, в особливо щемному привітанні натхненного організатора цього заходу Олександра Рябеки, який безперервно (чверть століття) на всеукраїнському рівні з міжнародною участю творить цей “Реквієм Пам’яті”, коли Мистецтво, Музика й Поезія “говорять” із нині сущими, “мертвими й ненарожденними”. Про тих, хто повернувся на “чорнобильському щиті” з атомного пекла, хто продовжує жити, борячись із тепер уже видимою недугою, хто з гідністю береже пам’ять про своїх побратимів, цих “ненагороджених” Героїв, які віддали своє життя і здоров’я заради спасіння людей, рідної землі, світу. У живопросторі цього величного храму відчувалося биття їхнього єдиного серця, наповненого силою духу, відваги, людського сумління і благоговінням перед життям. Диво, проте воно (Серце) таки вижило, вистояло, перемогло зловісне атомне ядро, виплоджене московською
Продовження на стор. 2
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
