Про-читання · “Роман про причини і наслідки, про те, що для народів нічого не минає безслідно, і за все треба платити”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Біль не проминає
Слово Просвіти, №16 за 2026 рік
Входження у холодну ріку часу Сидоржевський Михайло. Земля гніву. Роман-есей. — Київ: видавництво Ліра-К, 2026. — 168 с.
Михайло ЖАЙВОРОН
У кожного талановитого письменника, на відміну від графомана, є свій почерк, індивідуальний стиль, свій арсенал художньо-виражальних засобів, що вирізняє його з-поміж інших, власне, робить його оргінальним. У багатоголоссі сучасної української літератури навряд чи можна сплутати з кимось неповторну манеру письма, медитивну тональність голосу блискучого публіциста, редактора і поета Михайла Сидоржевського. Його тексти, зазвичай, емоційно напружені, експресивні, кожна фраза максимально ущільнена, де словам, як кажуть, тісно, а думкам просторо. Погортайте його книги – і переконаєтеся у цьому. Скажімо, своєрідну медитативну поезію у прозі “Візерунки на пергаменті часу” (2021), наповнену екзистенційною грою світла і тіні, де миттєвість загорнута у сувій пергаменту часу. Або ж книжку публіцистики “На межі світла і пітьми” (2024), під обкладинкою якої зібрані публіцистичні статті автора та інтерв’ю з ним, написані й опубліковані впродовж останніх років, і розраховану на мислячих українців, які шукають відповіді на складні запитання нашої драматичної дійсності та вірять у незаперечну перемогу Світла над пітьмою. Упізнаваний почерк Михайла Сидоржевського і в поетичній збірці “Навпіл між обома світами” (2004), книгах “Здвиг” (2005), “Туга за свободою” (2007), “Пам’ять нашого роду” (2013), “Час фарисеїв і героїв” (2015), “Запрошення до подорожі” (2021) та інших. Психологічно напруженим та стилістично виразним є новий роман-есей письменника “Земля гніву”, що вийшов цьогоріч у київському видавництві “Ліра-К”. Ця книга, як зауважує сам автор, “досить важка для сприйняття”. Навіть не тому, що текст від початку до кінця написаний по суті на одному диханні, дефакто одним реченням, розділеним хіба що комами, тире чи середниками (цією манерою письма Михайло Сидоржевський володіє бездоганно); і не тому, що у книзі забагато чорних фарб; не тому, що у часово-просторовому вимірі не згадано по імені жодного персонажа твору; і навіть не тому, що збиває з пантелику густий потік лексичного ряду. Ця важкість сприйняття – авторське застереження для непідготовленого читача, який звик споживати дешевий продукт, де не треба особливо розмірковувати, аналі-
Завідувачка бібліотеки Тетяна Кравченко нагадала про трагічні події, що відбулись 26 квітня 1986 року, та звернула увагу присутніх на книжкову виставку “Чорний біль над білим світом”, провела огляд літератури та ознайомила користувачів бібліотеки з книгами Валентина Михайлюка “Біль” та “Багряне намисто”. Народна артистка України Тетяна Негрій та кінорежисер Дмитро Ломачук, які були близькими друзями поета, розповіли про їхні спільні проєкти та цікаві моменти з його життя. Тетяна Негрій виконала аказувати, напружувати звивини мозку і без того зраненого інформаційно-психологічними війнами нашого часу. “Входити” у текст – це як входити у холодну ріку часу, попервах перехоплює подих, а потім звикаєш, пірнаєш у глибінь оповіді, зливаєшся з течією і відчуваєш ту правдиву до самого дна реальність мислення всеосяжного авторського “Я”. Бо ж сказано: пізнайте правду, і правда вас вільними зробить… Особливою цінністю у книзі є особистісне сприйняття, вільна інтерпретація теми, увага до внутрішнього світу індивідів, невимушена асоціація як прийом, орієнтація на освіченого, вдумливого читача. Роман-есей Михайла Сидоржевського “Земля гніву” – емоційно оголена, щира сповідальна розповідь письменника, громадянина і відданого патріота, про відносно недавній драматичний час (кінець 80-х – початок 90-х років минулого століття), коли рушилася сатанинська імперія зла і на її руїнах нам, українцям, довелося обирати майбутній шлях. Цей роман про причини і наслідки, про те, що для народів, як і для кожного з нас, нічого не минає безслідно, і за все треба платити – якщо не нам, то нашим дітям і внукам. Іноді, на жаль, платити великою кров’ю і великою бідою. Безпосереднім свідком описаних у романі подій, почасти і їх учасником, був сам автор, художня інтерпретація яких захоплює читацьку увагу оригінальністю світобачення, густиною образів та художньо-виражальних засобів; виразно оприявнює пельно пісню на вірш В. Михайлюка та декламувала його поезію. Дмитро Ломачук продемонстрував короткометражний документальний фільм “Ймення зірки – Чорнобиль”, де глядачі почули пісні у виконанні не такі вже й далекі та зникомі часи, розчинені у густому тумані людської пам’яті; зрештою крок за кроком, слово за словом переконує беззаперечною аргументацією, позаяк час лихих дев’яностих випав іна мою долю, на долю моїх ровесників. Тож мені особисто читалося, як дихалося; без особливих труднощів вгадувалися реальні персонажі твору, до дрібниць яскраво описані факти і події. Час від часу ловив себе на думці: силою свого таланту письменник віднайшов якийсь особливий, не схожий ні на який інший, спосіб задокументувати певний відрізок історії на перетині часів і народів, торуючи свій неповторний шляху жанрі есеїстики, яку умовно можна назвати психологічною документалістикою. Як на мене, суть її полягає у тому, що думка й образ нероздільні, образ буквально твориться із думки; звідси виникає така особливість есеїстичної форми, як гранична концентрація, згущення семантики за рахунок концептуальної навантаженості образного ряду. Письменник не дає прямої оцінки переломному характеру епохи, перманетним драматичним змінам соціально-філософських підвалин життя, а спонукає до індивідуального осмислення історичних істин, до самостійного пошуку причин і наслідків, до воскресіння генетичної пам’яті поколінь. “Земля гніву”, зрештою, – це метафізичне занурення у природу свідомості, пам’яті та духовного шляху людини. “…отож коли ми, після юдолі нескінченних поневірянь, нарешті ступили на туманний і непривіт' ний берег хисткої надії, перед на' ми був лишень сірий безпросвітний морок трепетної, без жодних оз' начених контурів, невизначенос' ті; десь позаду лишились пройдені дороги, витоптані босими ногами поколінь; гули вітри, нас завівало попелом часу, і десь там, у сивому безгомінні, за каламутною течією життя, зосталися виснажені не' щадною селекцією і майже стерті з пам’яті діди'прадіди; вони, зда' ється, гукали нам навздогін із по' тойбіччя, застерігаючи від май' бутніх бід і поневірянь; ми ще, ма' буть, чули їхні стишені, подалені' лі в часі, голоси, бачили їхні мерех' тливі, згасаючі, зникомі силуети в дуету “Чорнобиляни”, що складався із Зінаїди Салатової- Михайлюк та Валентина Михайлюка. На завершення хвилюючої зустрічі Дмитро Ломачук як гоосяйному мареві світляних стов' пів; попереду нас уже чекала три' вожна невідомість; нове стрімко вторгалося в наше життя, не' щадно ламаючи заіржавілі карка' си, руйнуючи прогнилі рудименти моторошних років і драматичних століть…”. У романі Михайла Сидоржевського органічно поєднуються епоха і людські долі, філософські судження про події і факти, підпорядковані коментарійному рухові думки. Серед учасників романного дійства – конкретні і вигадані особи, які, творячи свої біографії і достовірні історії, стали жертвами і героями епохи. Тут нічого не мовиться “просто так”, немає “випадкових” сентенцій, усе має реальний і філософський сенс: “…якогось тихого серпневого ранку сонну столицю імперії роз' будили напхані невидимою смер' тоносною агресією похмурі на' їжачені танки, котрі, натужно ревучи, стрімко, з різних боків трьома колонами увірвалися в пе' реддосвітню столицю імперії, в цей гігантський мегаполіс, щоб давити паршивих непокірних бун' тівників, безжально намотуючи їхні паруючі сизі кишки на сталеві гусениці і з лунким хрускотом ла' маючи хребти…”. Факти автор добирає ретельно, розглядає їх з різних ракурсів, але цікавлять вони його не самі собою, не як роздрібнені й поодинокі, а як причина і наслідок, як нашарування ґрунтових пластів від низу до верху, до самого дерну, де залягає чорнозем філософськи-узагальнених одкровень. До того ж роман-есей Михайла Сидоржевського “Земля гніву” є своєрідним пророцтвом, застереженням до трагічних реалій нашого часу”, як от: “…нова епоха принесе нові криваві випробування, досі непізнані нами, але це буде інший час, інші солісти; інші, більш талановиті в злодійстві і брехні учні'пройдисвіти…”. Такий особистісний медитативний, ґрунтований на спогадах, стиль – з одного боку та сповідальна манера письма – з іншого, є риторичною, особливо емоційно насиченою. Гортаючи сторінки роману, де кожний рядок – глибока борозна болючих спогадів про її недавню історію та роздумів про місце України у сучасному світі, її одвічну боротьбу за незалежність, можна було здогадатися: автор не випадково обрав саме лова президії Асоціації працівників культури та мистецтв України привітав Тетяну Кравченко з присвоєнням звання “По-
Напередодні 40-річчя Чорнобильської катастрофи бібліотека “Джерело” провела вечір пам’яті “Багряне намисто Валентина Михайлюка”, українського поета-чорнобильця, який народився і мешкав до трагічних подій у Чорнобилі. Він усе своє життя підтримував і допомагав людям, які залишились у зоні відчуження.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
