Культура без провінції · “Медицина та поезія – це не антагоністи, а дві частини єдиного цілого, що перебувають у динамічному балансі”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Як дух Лесі Українки гартує нову генерацію українських лікарів
Слово Просвіти, №16 за 2026 рік
Зоряна ДЕРКАЧ, м. Тернопіль
Проте творчість Лесі залишається незмінним орієнтиром, особливо нині, коли наша країна проходить крізь горнило війни. Лесині слова “Щоб не плакать, я сміялась” стали не просто цитатою з підручника, а справжньою формулою національного виживання. Але чи замислювалися ми колись, як цей код незламності сприймають ті, хто присвятив своє життя боротьбі за людське здоров’я? Медицина та поезія завжди йшли пліч-о-пліч у світовій культурі, проте в постаті Лесі Українки вони переплелися трагічно й водночас велично. Вона була “вічною пацієнткою”, яка завдяки силі духу знала про межі людських можливостей більше за тогочасних світил медицини. Нині студенти Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського (ТНМУ) переосмислюють спадщину поетки, знаходячи в ній рецепти професійної стійкості та людяності. Ми поспілкувалися з майбутніми лікарями, які поєднують складне навчання з тонким світом рими. Їхні роздуми – це міст між класикою та сучасністю.
Чому майбутні лікарі обирають шлях поезії? Уявіть собі будні студента-медика: анатомічні атласи, тисячі латинських термінів, складні клінічні випадки та постійний інтелектуальний штурм. Здавалося б, де в цій раціональній структурі місце для метафори? Проте саме тут народжується найглибша творчість. Мар’яна Дзюбук, студентка 5 курсу ТНМУ, родом з міста Костопіль на Рівненщині, очоD лює відділ поезії університету. Її шлях у літературу почався ще в підлітковому віці, коли світ емоD цій став занадто тісним для звиD чайної прози. “Писати вірші я почала, коли відчула, що деякі емоції складно передати звичайD ними словами. Завжди хотілося прикрасити їх римою та метафоD рами”, – ділиться Мар’яна. Для неї медицина та поезія – це не антагоністи, а дві частини єдиноD го цілого, що перебувають у диD намічному балансі. Студентка переконана: медицина вчить лоD гіці, але саме поезія не дає цій лоD гіці перетворитися на холодну байдужість. Творчість для неї – це “перезавантаження”, метод збереження чутливості, який чаD сом діє краще за сон чи спорт.
Олена ЛОГІНОВА, наукова співробітниця Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка
Нещодавно в Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка відбулася сердечна зустріч із військовим капеланом 10-ї окремої гірськоштурмової бригади, протоієреєм ПЦУ Назарієм Гагалюком у проєкті національно-патріотичного виховання “За волю і правду нових поколінь”. Військовий капелан – це священнослужитель у Збройних Силах, який забезпечує духовну та морально-психологічну підтримку військових, проводить богослужіння, мотивує, допомагає долати стрес і освячує зброю. Капелани постійно перебувають поруч із воїнами, у тому числі на фронті, піклуючись про їхній внутрішній стан
З нею погоджується й першокурсник Дем’ян Ящишин, який прийшов до ТНМУ із села Великий Ходачків Підгороднянської громади, що на Тернопільщині. Його перші кроки у віршуванні були натхненні саме постаттю Лесі Українки. Дем’яна вразив факт її ранньої творчості, і це спонукало його теж спробувати сили в римуванні. Хоча він скромно називає свої перші спроби “дитячою зацікавленістю”, його розуміння ролі слова в медицині вражає своєю зрілістю. “Медицина – це не лише про раціональність, а й про чуттєву сторону людини. Для лікаря важливо підтримувати не тільки фізіологічний гомеостаз пацієнта, а й його психоемоційний стан”, – розмірковує Дем’ян. На його погляд, загальна ерудованість і зацікавленість поезією допомагають лікарю стати справжнім цілителем, а не просто механічним виконавцем протоколів. Ці молоді люди доводять: сучасний лікар ХХІ століття – це інтелектуал, який розуміє, що людина складається не лише з органів і систем, а й з думок, болю й надій, які іноді потребують лікування словом.
“Contra spem spero!”: клінічна стійкість як філософський вибір Постать Лесі Українки для кожного українця є знаковою,
але для медика вона набуває особливого, майже професійного забарвлення. Леся — це людина, яка все життя боролася з туберкульозом кісток, переживала нестерпний фізичний біль, але при цьому створювала світи, повні світла та волі. Для Дем’яна Ящишина “свідоме” знайомство з поеткою відбулося через її маніфест – “Con- tra spem spero!”. “Мені запам’ятався і сам вислів, і його посил. Емоційне забарвлення цього твору надзвичайно вплинуло на мене. У важкі моменти зринає думка, що й без надії потрібно сподіватися, що для суму буде ще час, а зараз потрібно докладати максимум зусиль”, – каже студент. Ця філософія стає для майбутнього лікаря професійним кредо: боротися за життя пацієнта навіть тоді, коли медичні прогнози невтішні. Приклад Лесі вчить, що кожен прожитий день людини з важкою хворобою – це подвиг, а творчість у такому стані – це титанічна перемога волі над обставинами. Мар’яна Дзюбук вбачає у Лесі приклад інтелектуальної мужності жінки. Вона не просто писала, вона мислила категоріями вічності. Особливо близькою для Мар’яни є “Лісова пісня” – твір, де людина та природа зливаються в одне ціле. Студентка навіть грала роль Мавки в шкільні роки, і цей образ назавжди залишився в її серці. Мар’янине життєве кредо – слова Лесі: “А я в очах маю небо блакитне, в душі моїй сонце, в серці моїм любов…”. Мар’яна дає цим рядкам надзвичайно влучну медичну інтерпретацію: “В серці любов” — бо медицина неможлива без любові до людей. “В душі сонце” – бо оптимізм є єдиним захистом від професійного вигорання. “В очах небо блакитне” – це ясність розуму, необхідна для точної діагностики. Сила духу Лесі Українки надихає майбутніх лікарів не здаватися. Коли майбутній медик бачить, як поетка, попри власний біль, залишалася світлом для інших, розуміє: він теж повинен бути цим світлом для своїх майбутніх пацієнтів.
подь Бог почув наші молитви, зглянувся на наш народ. Наші захисники – це звичайні люди, різних професій, з різними характерами, віросповіданням, освітою, характерами, особливостями. Але саме вони, воїни, витрачають своє здоров’я, свій час на те, щоб захищати незнайому людину і свою державу. Це сильний вчинок, і це багато говорить про цю людину. Так, не завжди бійці запитують про Бога, але Бог завжди є посеред нас. Військовий капелан повинен бути другом, тим, з ким можна поговорити не тільки про Бога, про все на світі: про родину, про життя, про книги…” Військовий з відкритим серцем та душею оповідав молодим і завзятим, що “у кожного україн-
Поетичний код європейськості та соціальна відповідальність Творчість Лесі Українки – це не лише про інтимну лірику чи боротьбу з хворобою. Це про глибинні філософські пласти, які нині, в часи боротьби за нашу незалежність, стають надважливими. Дем’ян Ящишин звертає увагу на політичний та культурний аспект спадщини Косач. Для нього Леся – це провісниця європейських цінностей в українській літературі. “У поезії Лесі Українки мене захоплює ідея непримиренності, повстання й боротьби особистості супроти світу, його несправедливості. Це утвердження чесноти пасіонарності, що є доказом нашої приналежності до європейської родини народів”, – зазначає Дем’ян. Він бачить у творах поетки, зокрема в поемі “Давня казка”, вічну боротьбу Ідеї проти жадоби влади та багатства. Для лікаря це надзвичайно важливий урок: служіння вищій меті, гуманізм і справедливість мають стояти вище за особисту вигоду чи ефективність системи. Мар’яна також помічає вплив Лесі на власну творчість. Це проявляється у прагненні до глибини, у виборі філософських тем про волю та покликання. Коли пишеш чесно, від щирого серця, у віршах мимоволі з’являється та сама “Лесина” драматичність – не депресивна, а сповнена внутрішньої енергії та готовності до викликів. Мистецьке життя в ТНМУ не стоїть на місці. Як керівниця відділу поезії Мар’яна Дзюбук активно займається популяризацією творчості Лесі Українки серед студентства. Це не просто формальні заходи, а живі літературні вечори, де майбутні хірурги, терапевти та педіатри обговорюють вірші, шукають у них відповіді на запитання сьогодення. Такі події створюють простір, де медицина зустрічається з мистецтвом, допомагаючи студентам зберігати свою цілісність як особистостей.
Діалог крізь століття Якби сьогодні Леся Українка раптом з’явилася в коридорах Тернопільського національного медичного університету, про що б вона запитала сучасну молодь? І що ця має бути любов, щоб захистити свою землю та народ”. Вагоме, натхненне слово та музичний образок – авторську пісню на вірші Василя Стуса “Тільки тобою” подарувала присутнім Лариса Бережан-Маркуляк, доцентка кафедри української літератури фі-
Ми відзначили 155-ту річницю від дня народження Лариси Косач, відомої світу як Леся Українка. Понад півтора століття – це величезний відрізок часу, за який змінювалися кордони, політичні режими та медичні технології.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
