Український шлях · “Сьогодні ми є свідками й учасниками повернення нашої історичної пам’яті в деталях”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Літописець Медвинського повстання Іван Дубинець
Слово Просвіти, №17 за 2023 рік
У Медвинському будинку культури презентували книжку “Медвинське повстання у фак# тах, постатях, спогадах”, брошу# ру “Лицар правди Іван Дуби# нець” та однойменну вуличну виставку, розташовану на коло# наді клубу. Один із упорядників книжки Петро Гогуля розповів про родину Дубин та медвинські сторінки життя видатного діяча: “Іван Ду# бина народився у багатодітній родині Варфоломія й Ожени Ду# бин. Закінчив чотирирічну шко# лу в Медвині, яка виховала бага# тьох майбутніх учасників Мед# винського повстання, згодом – вчительську гімназію в Богуславі. Любив природничі науки, тому між землею і людиною, як він ка# зав, вибрав землю. Став геоло# гом, але все життя захоплювався археологією. Проводив археоло# гічні розкопки у Медвині, але по# тім йому заборонили і він розу# мів, що всі ці знахідки повинні належати незалежній Україні. Наш історичний досвід показує, що кістки всіх наших князів, гетьманів забирали і надійно хо# вали в москві, в петербурзі”. Київський період життя Івана Дубинця висвітлила історикиня Катерина Сіроштан: “У 1926 році Іван Варфоломійович потрапляє в Київ, вступає до вищого нав# чального закладу, але вже не в Київський університет, а як він тоді звався, Київський інститут народної освіти. Вже робилися перші кроки до знищення його викладацько#професорського складу. Адже з усіх університетів колишньої російської імперії цей був найукраїнськіший... У 1926 році ще не до кінця його знищи# ли, але Іван Дубина зустрів у ньо# му змарнілих, голодних людей, які втратили вже віру, які мали за спиною поразку України, але во# ни дійсно хотіли вчитися. Тоді там ще працювали найвідоміші
У просторі Інформаційно# виставкового центру Музею Майдану відбулася презентація книжки “Медвинське повстання у фактах, постатях, спогадах”, впорядкованої та виданої Мари# ною Гогулею і Петром Гогулею. Книжка містить раніше не публіковані матеріали про Мед# винське антибільшовицьке пов# стання (1919–1922), що відбува# лося на Київщині, відкриває чи# тачам нові постаті українського визвольного руху, проводить ти# ми місцями в Медвині та за його межами, де понад століття тому точилися бої з російськими оку# пантами, розповідає про бороть# бу з більшовиками через малові# домі спогади очевидців. Ці мате# ріали освітня ініціатива “Мед# вин. Повстання”, до якої нале# жать упорядники книжки, збира# ла впродовж трьох років. Під час заходу упорядник книжки, краєзнавець Петро Гогу# ля розповів, як у 1980#х роках по# чав збирати факти про Медвин# ське повстання: “Я виріс у Мед# вині і змалку слухав розповіді своїх родичів. Люди говорили про численні жертви медвинців, які загинули за Україну, але роз# повідали про це пошепки. У кінці 80#х я мандрував Полтавщиною і, повертаючись до Медвина, зупи# нився в готелі у Смілі. Саме туди на допити відводили медвинців чекісти, і звідти ніхто не повер# тався. І ось трапилася мені там бабця, яка розповідала почуте від родичів, що справді за Смілою під лісом закопували цих “банди# тів”, замучених уже, і хтось там бачив, що вітер по полю розвівав їхні козацькі чуби. Це так мене зворушило, що захотілося дізна# тися більше. Основою для ство# рення цієї книжки були спогади наших земляків, зокрема Івана Дубинця, від якого ця тема поча# ла розгортатися, і я бачу, що її не розкрито повністю”. Про те, ким були учасники професори, які в 1930#х загинули. Згодом Іван Дубинець, вже пра# цюючи в університеті, вивчав графітові родовища, мав три де# сятки наукових праць (і це лише опубліковане)”. Літературознавець і журналіст Сергій Козак розповів про середо# вище Івана Дубинця за кордо# ном, куди він переїхав 1944 року: “В руках я тримаю примірник га# зети “Українські вісті” за 1948 рік – це час, коли в її редакції в Бава# рії працював Іван Дубинець. Ця газета об’єднувала середовище Івана Варфоломійовича, яке ро# зуміло, що потрібно видавати свою газету, бо українцям потрі# бен свій голос за кордоном. Іван Дубинець був одним із тих, хто врятував видання від закриття. Він публікував і праці з педагогі# ки, й огляд публікацій про “Сад Гетсиманський” Івана Багряного, і дослідження про Голодомор, які ввійшли потім до “Білої книги про чорні справи Кремля”. Укра# їнська еміграція усвідомлювала, що ця правда про злочини крем# ля дуже і дуже потрібна світові… За цю правду Івана Дубинця, як переконані його друзі, було отру# єно газом і знищено 1954 року в Нью#Йорку”. Під час заходу йшлося і про Медвинське повстання, якому присвятив свою книжку Іван Ду# бинець. Петро Гогуля поділився тим, як ще у 1980#х збирав факти про повстання: “У дитинстві я чув від сусідів, як вони розповідали, що когось у Богуславі чи у Смілі, вбили, замучили. І коли я вже ви#
ріс, воно в пам’яті закарбувалося. Ще в 1960#х до Медвина потрапи# ла книжка Івана Дубинця “Горить Медвин”, яка коштом української діаспори розсилалася по куточках світу. Я перефотографував собі примірник, зробив фотографії йо# го сторінок. Якось я зупинився в готелі у місті Сміла і розговорився там з бабусею, яка переповіла по# чуте від родичів, що дійсно, за Смілою, під лісом закопували цих “бандитів”, і хтось бачив, як вітер по полі розвіває козацькі чуби. Є спогад Афанася Приліпка, що йо# го сусідка ходила у Смілу шукати свого затриманого чоловіка, й во# на прийшли на центральну площу, а там стояв кордон червоноармій# ців з багнетами, які нікого не пус# кали до тюрми, де він був, тільки з#за ґратованих вікон лунала пісня “А вже років двісті, як козак в не# волі”… Про важливість збереження історичної пам’яті мовила спів# засновниця освітньої ініціативи “Медвин. Повстання” Марина Гогуля: “Багато з нас пам’ятає про Другу світову і про рідних, які були її учасниками, але мало хто знає про рідних, які 100 років тому воювали за Українську На# родну Республіку – не за СССР, аза українську державу. У 2018 ро# ці я познайомилася з Віталієм Ні# щименком і ми створили освітню ініціативу “Медвин. Повстання”, бажаючи популяризувати патріо# тичну історію Медвина. І виник# ла потреба упорядкувати знання про Медвинське повстання, роз’яснити, ким були люди, які його очолили. А очолили його цвіт нації – вчителі, офіцери, ве# терани Першої світової війни, за# можні селяни, майстри. У нас є фото з грудня 1918 ро# ку, на якому учасники Вільного козацтва Медвина, майбутні ке# рівники Медвинського повстан# ня. Зліва сидить Іван Плаксун, який шив чоботи, – заможний селянин, офіцер. Далі – Тимофій Хижняк, вчитель. Потім Омелько Радчук, який ледь досяг повно# ліття, коли будьонівці захопили Медвин, і його вони стратили вже як цивільного. Отаман Ле# бідь (Хома Сидоренко) – офіцер, ветеран Першої світової війни. Він емігрував і прожив довге життя, а от молодший брат Ми# кита Сидоренко – вчитель – по# вірив у совєтську амністію, а в 1938 році був репресований і страчений. Далі – Семен Глазко, який загинув під час Другої світо#
вої війни, і сотник Дніпровий, який її, очевидно, пережив. Та# кож серед лідерів повстання був бандурист Антін Митяй, який підтримував армію УНР, не під# дався під амністію і загинув у бою з більшовиками, отаман Цвітков# ський – офіцер армії УНР, який “амністувався”, а після того був ув’язнений совєтами і зник без# вісти у харківській тюрмі. Важли# во пам’ятати, що перед цим вже кілька років тривала війна з росі# єю. І Медвинське повстання було сторінкою цієї війни, його учас# ники боролися на цій війні на бо# ці УНР”. 30 березня, у день народження Івана Дубинця, відбулося покла# дання квітів до його пам’ятної таб# лиці на фасаді школи, де він нав# чався і викладав, а також на моги# ли його батька Варфоломія Дуби# ни й одного з лідерів Медвинсько# го повстання Івана Плаксуна.
У Медвині, де народився і виріс Іван Дубинець (Іван Варфоломійович Дубина, 1903–1954) – громадсько-політичний діяч, учасник українського визвольного руху, вчений-геолог, автор книжки про Медвинське повстання “Горить Медвин”, відбувся пам’ятний захід, присвячений його 120-річчю.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
