Обговоримо? · “Є підстави думати, що нинішня влада може взагалі ліквідувати премію як таку”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Лікбез для анальфабетів і шкідників
Слово Просвіти, №17 за 2023 рік
Марія МАТІОС, лавреат Шевченків# ської премії 2005 р. (у 45#річному віці)
Не маю жодного бажання вступати в полеміку щодо цьо# горічної “шевчен# ківки”. Це такий огром свідомого держав# ного шкідництва, помноженого на аналь# фабетство, що доводити очевидні речі – означає поповнювати лави тих, хто волає в космосі без зв’язку. У цьому випадку можу оперувати тіль# ки фактами, оскільки я вісім років працю# вала в апараті Шевченківського комітету – дорадчому органі Президента і шість ро# ків була заступником голови комітету – керівником секретаріату (під головуван# ням Івана Михайловича Дзюби, Романа Мар’яновича Лубківського і Миколи Гри# горовича Жулинського). Це державна служба, яка передбачає не лише дотри# мання чітко визначених законів, але й певні правила. Одне слово, крім культур# ного контексту, діяльність Шевченків# ського комітету – це ще й регламентована бюрократія, яку “державники” 2019 роз# ливу” відкинули як непотріб. І як показа# ли події 2023 року – безповоротно і назав# жди. Переказувати елементарне не бачу сенсу. Вчити неуків запізно. Зупинюся на прикладах. Комітет під головуванням Ю. Макаро# ва (а особливо працівники секретаріату, які є державними службовцями) за нор# мального функціонування держапарату підпав би під кримінальне переслідування, оскільки комітет з перших днів роботи по# рушив Закон, точніше Положення про Шевченківську премію, яка і є Законом для комітету. Комітет галопом і без жодних законних підстав анулював претендентів, висунення яких відбулося в законний спо# сіб і у чітко визначені терміни. Без зміни Положення про Комітет. Це кримінальна стаття (юристи назвуть статтю КК). Коли би претенденти на премію, яких “аборту# вав” тоді комітет, мали елементарні юри# дичні знання, вони подали б комітет до су# ду за порушення Закону. (Що означає судо# вий процес в Україні, знаю на власній шкурі, оскільки в часи Януковича я пройшла крізь 9 судових засідань, заперечуючи своє незакон# не звільнення з державної служби в коміте# ті. Я дійшла до Вищого адміністративного суду і виграла процес. Але таке коштує не# людського терпіння, наполегливості і усві# домлення своєї правоти). 2019 року комітет “вичистив” список законних претендентів і з “голосу” (хай навіть формально задіявши громадські ор# ганізації і електронне голосування), до списку потенційних лавреатів уніс більш гідних (на їхню думку), не таких “нафталі# нових” і не такого поважного віку. Комітет забаг омолодити майбутніх лавреатів. З то# го і почався злочинний ланцюг порушення Закону, кінець якого припав на воєнний 2023, коли разом з анульованими претен# дентами, адміністрація Президента Зелен# ського руками безхребетного Макарова анулювала найвищу національну нагороду в галузі культури і мистецтва і Шевченка заодно. Так само, коли би претенденти на пре# мію 2021#2023 р. були юридично наполег# ливими, вони би звернулися до суду за фальсифікацію результатів дистанційних голосувань комітету, що також є грубим порушенням Закону, який передбачає та# ємне голосування 2/3 складу комітету. Ні# який ковід, і навіть війна не могли і не мо# жуть стати причиною не особистого голо# сування в таємному режимі! Війна у Бах# муті, Мар’їнці, Авдіївці і скрізь, де трива# ють бої. Війни нема у Києві на вулиці Про# різній. І навіть якщо два#три члени коміте# ту перебувають поза межами України, ко# мітет був зобов’язаний зібратися на засі# дання у визначеному приміщенні і визна# чити лавреатів 2/3 голосів від присутніх. Президент України залюбки ходить вули# цями Києва, американський президент пробує на міцність столичну бруківку, а двадцятеро членів Шевченківського комі# тету так дорожать собою, що їм боязко пе#
рейти з Хрещатика на Прорізну! Отже, по# рушена процедура таємного голосування також є підставою для оскарження резуль# татів. Всі новації, якими Ю. Макаров хотів “начинити” Шевченківську премію, мож# на і треба робити, але у законний спосіб. Для цього міняють Закон/Положення про премію. Для цього йдуть у офіс Президен# та і несуть підписані головою комітету пропозиції про зміну положення про пре# мію, чи заяви про складання повноважень члена комітету, чи пропонують якісь бзду# ри, яких, на думку комітету, ще бракує премії. Президент їх підписує або ні і по# чинається робота вже за новими правила# ми. Прецеденту, коли голова комітету з го# лосу вносить Президентові нові правила премії 9 березня – у день нагородження лавреатів, в історії премії за 65 років НЕ БУЛО! З цього можна робити висновок, що Макаров і керований ним апарат/сек# ретаріат Шевченківського комітету не по# дали в офіс Президента проєкт Указу про лавреатів (такий проєкт Указу подають після третього туру голосування, і найпіз# ніше, коли оприлюднюється Указ, є 4#5 березня, щоб встигнути до 9 березня виго# товити дипломи лавреатів і пронумерувати нагрудні знаки). Це альфа і омега бюро# кратичної роботи комітету. Але це все за умови, що за всією цією огидною історією премії 2023 року не приховуються інші мо# тиви і політичні причини. Та навіть якщо й так – у Президента залишається одноосіб# не право не погодитися з рішенням комі# тету і не підписати Указ на всіх поданих лавреатів. Якщо цьогоріч причина в неба# жанні присудити премію Віталію Портни# кову, то для цього не треба було скасовува# ти премію загалом. 9 березня в Офісі Президента Макаров не прошепотів нічого нового, гідного ува# ги і поваги до Закону. Якщо він не знав, тоя нагадаю. І до Макарова (лише на моїй пам’яті) комітет змінював Положення/За# кон про премію: була зміна номінацій, їх скорочення/збільшення, було збільшення кількості премій з 5 до 10, було збільшення кількості учасників однієї премії, як#то “Піккардійська терція”, була ротація чле# нів комітету, вихід членів комітету зі скла# ду комітету через незгоду з його рішення# ми, була кооптація нових членів (Кирило
Стеценко, Іван Марчук і інші). Однак, на# гадаю: все це відбувалося за умови безу# мовного АВТОРИТЕТУ голови комітету і авторитету його таки іменитих членів: Іва# на Драча, Мирослава Скорика, Бориса Возницького, Андрія Чебикіна, Богдана Ступки (подивіться принагідно склад Шевченківського комітету різних років). Думаю, не варто нагадувати, що працюва# ти з такими іменитими, темпераментними людьми – це дещо інше, ніж брати до складу комітету своїх підлеглих і фінансо# во залежних мало не в повному складі, як це запропонував свого часу Офісу Прези# дента Юрій Макаров. Бо відомо, що склад комітету пропонує саме голова, оскільки йому повинно бути комфортно працюва# ти. Не піддаю сумніву кваліфікацію жод# ного нинішнього (відставленого чи ще ні?) члена комітету, але над двічі підлеглими завжди висить дамоклів меч залежності. І ще одне. Щодо “нафталіновості” і ні# бито занадто поважного віку претендентів на премію. Люди! Анальфабети! Невігласи! Профани! Прокиньтеся! Навіть на моїй пам’яті актор Андрій Водичев свого часу Шевченківську премію отримав у 31 рік! Художник Кость Лавро – у 49, літературо# знавець Дмитро Стус – у 41, лавреатський середній вік “Піккардійської терції” був 38 років, Тарас Федюк – 53, Наталка Поло# винка – 41, Галина Пагутяк – 52. Андрій Шкурган отримав премію у 39, як і Євген Пашковський. Але якщо Юрій Макаров має намір найвищою Національною премією наго# роджувати старшу ясельну групу і авторів одноразових перформансів, як то гойдан# ня спідницею з демонстрацією фасону і кольору трусів перед Главою держави і всі# єю Україною, як то було на день Незалеж# ності, – то прошу дуже: запроваджуйте премію свого імені. Бо від того, що відбу# лося з “шевченківкою” у час цієї лютої війни, у совісної людини може зупинитися серце. От слово честі, так і хочеться про# цитувати Павла Гірника (до речі, премію він отримав у 53 роки): “У зимну днину, в лиху годину Летіли гуси над білим ставом. А ватаг крикнув, що Україна – І серце стало”. Бо не знаю, де і в якій країні так потопта# лися би по національному Генієві, як це зробили “в лиху годину” для України її очільники на пропозицію Юрія Макаро# ва?!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
