Читацьке віче · “Як прийде мирний час до України, поглянь на небеса, мій друже, у вечірній час”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Спомин про подвижника Микола Олександрович Василенко (1 травня 1924 року – 8 вересня 2018 року)
Слово Просвіти, №17 за 2024 рік
Олег ОЛЕКСЮК, голова Херсонського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, заслужений працівник культури України
Хтось його знав як письменника, лавреата міжнародних літературних премій імені Василя Мисика та імені Яра Славутича, хтось – як ветерана Другої світової війни, хтось вшановує як почесного громадянина міста Херсон, хтось як політв’язня, а хтось як Просвітянина. Цьогоріч йому мало б виповнитися 100 років, проте восени 2018 року письменник і просвітянин Микола Олександрович Василенко пішов у засвіти. Автор поетичних книг “Небовий ключ” (1990), “Очна ставка” (1990), “Жменя дощу” (1999), “Архітектура планиди” (2004), “Тавровані зоряниці”, “Транзит самоцвітів” (2012), “Катреновий телескоп” (2014), “Відлуння неспокою” (2017); книг для дітей: “На горі стояла хата” (2001), “Жариста шабля” (1996), “Ключ від королівства” (1997), “Усе царство – за коня!” (2003); прозових творів: “Уламки імперії” (2002), “Курай для пожежі” (2007), “Довга дорога з тунелю” (2009), автор понад 50 статей з питань літератури в періодиці та літературно-художніх збірниках – Микола Василенко завжди залишається в наших серцях як українець, який все своє життя присвятив боротьбі за утвердження української мови на українських землях. Можливо, саме за прискіпливу допитливість обдарованого молодого поета, який пережив лихоліття Голодомору 1932–1933 років і не з книжок пізнав Другу світову війну, у 1947 року було ув’язнено. Але відбувши покарання в сталінських таборах, у 1955 році тридцятилітній краянин вийшов на бережину Дніпра вже загартованим до боротьби з тоталітарним режимом. З вовчим білетом “ворога народу” йому все ж таки вдалося закінчити Горлівський індустріальний технікум (1960 р.) і продовжувати самоосвіту, щоб залучити до визвольної боротьби нових молодих особистостей. Саме незламна принциповість Миколи Олександровича і наснажувала молодих краян смаглявої Таврії іти пліч-опліч первопутками відродження української державності з такою поважною особистістю. Він завжди був на передовій у боротьбі за утвердження української мови
Петро ГАЙВОРОНСЬКИЙ
У мами й батька народився син. Дали йому ім’я звичайне, чоловіче. Так сталось, що ніхто давно не пам’ятає того ймення,
Микола Василенко за робочим столом в усіх галузях суспільства, відродження національної духовності та розвитку української культури. Коли наприкінці 1980-х рр. на Херсонщині створювалися перші осередки Народного Руху України і Товариства української мови, яке у 1992 році переросло в Товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка, Микола Олександрович Василенко був завжди у вирі подій. Він організовував Шевченківські читання біля пам’ятника Великому Кобзареві, своїми яскравими патріотичними творами запалював серця українського студентства, яке потім складало основу патріотичних формувань “Молодої Просвіти”, Суспільної служби України, Херсонського коша Українського козацтва, літературних студій “Кулішева криниця” і “Таврійський первоцвіт”. З книгою поезій Миколи Василенка “Очна ставка” патріотично налаштована молодь не розлучалася. Я з приємністю згадую наше знайомство з Миколою Олександровичем під час поїздки до Києва у грудні 1993 року на святкування 125-річчя Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, тоді я і мав нагоду отримати в дарунок уже згадану маленьку поетичну збірку, яка на довгі роки залишалась компасом на шляху збереження етнокоду нації. Наприкінці 1990-х він був одним із натхненників проведення науково-практичної конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження Степана Бандери, на якій мені судилося виступати з промовою. Саме завдяки йому запрацювали на Херсонщині Товариство “Меморіал” та Спілка політв’язнів і репресованих. Він був одним із тих лицарів українського духу, хто сприяв відновленню служби Божої у Храмі святої Олександри Української автокефальної церкви на вулиці Перекопській у Херсоні. Чимало своїх поетичних та прозових книг Микола Василенко видрукував саме у Херсонській філії Видавничого центру “Просвіта”. Згадуються наші спільні виступи на Херсонському майдані 2004 року. Коли щодня ми наснажували земляків не здаватися, а спромогтися перемогти корупційну гідру. І мені, тоді ще молодому лідеру обласної “Просвіти”, було приємно відчувати підтримку з боку заслуженої художниці України Марії Шнайдер-Сенюк, відомого українського вченого Івана Немченка і незламного політв’язня, поета Миколи Василенка. Ще згадується один із моментів під час виставки українських видавництв у Москві в 2002 році, коли делегація правлячої верхівки держдуми росії дефілювала поруч із книжковими полицями українських видавництв і як володимир жириновський аж підскочив, мов ошпарений, коли побачив на виставкових полицях
ВЦ “Просвіта” новий історичний роман у трьох частинах Миколи Василенка “Уламки імперії” й у своїй епатажній манері з вигуками запитав: “Об уламках какой Империи здесь написано?”. А я йому відповідаю: “Про уламки імперії Олександра Македонського…”. Хоча жах в очах російського політика ще майорів, проте агресивних дій щодо нашої виставки від нього ми уникнули, адже він, певно, теж інтуїтивно зрозумів, з яким прицілом “Просвіта” Херсонщини презентує в Росії таку книгу. Микола Василенко завжди був цілеспрямованим і послідовним борцем за відродження історичної правди на теренах Соборної України, що наснажувало і молодих просвітян. Це спричинило появу цілої низки краєзнавчих книг серед активу обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Згадаймо хоча б десяток книг з історії Бериславщини від Сергія Гейка, чи то книгу Федора Морозюка “Келегейський мор”, а чи книгу Олега Тимкова “Махновський рух на Херсонщині”, чи поему-драму Валентини Наумич “Блаженна Ольга-Олена”, чи цілу низку драматичних поем Миколи Братана: “Туга”, “Їде батько Махно”, “Махно в Парижі”, “Шоста заповідь”, “Сердитий Бог”, “Колюча нива” тощо. Микола Василенко завжди надавав свою вагому підтримку сміливим патріотичним ідеям молоді.
Після Помаранчевої революції у Правління обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка виникла ідея зібрати всі твори поетів Херсонщини, написані під час революційних подій, тож Микола Олександрович одразу надав свої поезії до друку, чим надихнув і молодих літераторів. Так розпочав свій поступ тематичний альманах “Голос Батьківщини”. На сьогодні вже п’ять випусків зазначеного альманаху вийшло друком у Херсонській філії Видавничого центру “Просвіта”. Він також підтримав ідею кандидата філологічних наук, доцента Херсонського державного університету, просвітянина Івана Немченка щодо створення 2005 року своєрідної Таврійської фундації як осередку вивчення української діаспори. Ідея допомогти молодим науковцям, молодим літераторам України реалізувати свої творчі задуми об’єднала навколо Миколи Олександровича плеяду філологів-патріотів, які й дотепер працюють над тим, щоб і надалі виходив друком у Херсонській філії ВЦ “Просвіта” унікальний альманах “Вісник Таврійської фундації”, в роботі вже 19-й випуск. Він до останнього подиху працював на майбуття нашого народу. Його численні виступи на радіо й телебаченні, у студентській та учнівській аудиторії, його твори завжди запалювали і продовжують запалювати серця молодих краян життєдайною силою відродженої України. За ініціативи заступника голови Правління Херсонського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, кандидата філологічних наук Івана Немченка у приміщенні Херсонської обласної книгозбірні імені Олеся Гончара щороку у травні, починаючи від 2019 року, проходила велелюдна науково-практична конференція, присвячена життю і творчості Миколи Олександровича Василенка. За участю науковців та студентів українських вишів, громадських та політичних діячів ми відкривали для українців наново надзвичайно цікаву і неординарну постать письменника і просвітянина. Вірю, що після Перемоги ми ще зберемося у світлій залі обласної книгозбірні і на належному рівні вшануємо великого трударя та послідовного борця за утвердження української Незалежності!
новили згубити Сокола за будьяку ціну. Лихі годинники відбили смертний час. В той чорний день, коли герой підняв у небо свій літак, злетіли з того боку, з-за могили, два брудних крила – чотири ескадрильї. Він бився, як загнаний в глуху безвихідь лев, як птаха за своє гніздо, як сивий вовк за вовченят. Збив три, п’ять, сім ворожих літаків, сконала ескадрилья. Але ворожа сила взяла літак утри кільця – не видно порятунку. Зенітки знизу б’ють ПЗРК. І став герой наш набирати висоту, а небо рятівне розкинуло свої обійми перед ним. А він летів все вище й вище, поки його літак не обернувся в сяючу сріблясту зірку, що розчинилась серед своїх небесних побратимів. Як прийде мирний час до України, поглянь на небеса, мій друже, у вечірній час, і ти побачиш серед тисячі зірок літак і Сокола, не привида, а льотчика-героя.
Херсонська делегація Всесвітнього Форуму українців, 2001 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
