Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Слово публіциста часом приводить до неочікуваних, але приємних результатів”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Смак кави під вибухи мін

Слово Просвіти, №17 за 2024 рік

Сергій МАРТИНЮК, м. Ірпінь, Київська обл. 6 березня 2022 року. Я сидів у дерев’яній альтанці на Ірпінському водоканалі з чашкою кави водній руці і сигарою – в іншій. “Дегустував” свист ворожих мін, снарядів і не мав бажання їм кланятися. Втомився падати на землю, прикриваючи голову руками, щоб уберегтися від вибухової хвилі й осколків. Хрін вам, москаляки, а не Мартинюк. Від мертвого путіна вуха, а не Україну. Міна свистить і вибухає, а я встигаю зробити ковток кави і одну велику затяжку. Каву не пив цілу вічність. Каву ми заварили самі, а сигару приніс Сергій Орел. Діставши нотатник, я робив записи за минулий день війни. Сергій підійшов із сигарою: – Письменнику, пасуватиме до кави? – і протягує сигару, а очі усміхаються. – Пасуватиме, Сергію, звичайно, – відповів. – Звідки такий дефіцит? – Знайшов на підвіконні в гаражі, – сідає поруч зі мною, з чашкою кави в руці. – Проведімо цей ритуальний процес споживання кави. Вважаймо, що у нас в Ірпені прекрасний ранок і нам потрібна ранкова доза кофеїну. Нікуди не поспішаємо, вихідний, і ми з тобою обговорюємо сюжет книги про нашу перемогу над орками, – кажу йому урочисто. – Згода. Але з однією умовою, що всі москалі виздихали, як колорадські жуки на городі. Ми разом засміялися і не почули свисту міни, яка розірвалася близько-близенько. Осколки гучно загамселили по стінах і дахах. – Приймається про москалів. А вчора ми приїхали з москви, де станцювали гопака на руїнах кремля. Знову протяжний свист міни, але ми не “кланяємося” і не реагуємо. І знову осколки гучно посипають землю поруч із нами. Рівно добу тому ми дали бій на “Ластівці” і відійшли на водоканал. Йшли лісом, і нас постійно переслідували вибухи мін, які розривались у 200 метрах попереду і трохи збоку. Інколи міна розривалась зовсім близько, за 60-70 метрів, тоді ми з розгону вгризалися в землю і, прикриваючи голову руками, завмирали. Пересувний міномет вправно виконував свою роботу. Що ще діставало? Постійний гул квадрокоптера над головами. Тоді ми обгорталися в землю під деревами і не рухалися. Якщо корегувальник помічав хоч якийсь рух, тут же прилітало по кілька мін. Дійшовши до ЖК “Центральний”, ми лежали під деревами зо тридцять хвилин. Намагалися позбутися цього літаючого корегувальника. Потім ми вислали розвідку, і вона повернулася з добровольцями, які провели нас на наш блокпост біля Ірпінського водоканалу. Так ми вийшли без втрат на групу Сармата. Легке поранення від осколка міни не рахувалося. Вже підбігаючи до опорного пункту, побачили два спалених рашистських танки. Серце заспівало від радості. Цифра втрат і перетворення орків на гній зростає. А спочатку як гарно співали: “Возьмем Киев за три дня”, “Ахмат сила”, “Нет такой страны, как Украина” і везли з собою парадну форму для параду на Хрещатику. І що? І де? Вільних духом неможливо перемогти. Блокпост (ВОП чи опорник) – як багато в цьому слові. Забігши за горбок сарматівського опорника, ми попадали на землю, відчуваючи себе, як свої серед своїх. Хвилин з десять я лежав нерухомо і слухав тишу, відчував смак дерев, гладив землю. На душі затишно і головне – спокійно. Вже на водоканалі заварили каву і перегрупували сили. Каву заварювали в червоному пожежному відрі, туди ж засипали заварну каву. Боженьку, яка ж ця кава вийшла смачнюща! З нами на водоканалі в одноповерховому будиночку був штаб 72-ї бригади, через дорогу в кафе базувалась 80-ка, а ліворуч – опорник наших сарматівців. Щоправда, ЗСУшників було по одному підсиленому взводу, але ж були нарешті. Нашої кави вистачило на всіх, ще й залишилася. Ось що значить велике пожежне відро. Наступного дня ми знову даємо бій. На території водоканалу збоку блокпоста Сармата чути гуркіт танків, лунає постріл з “Джавеліна”, за мить – радісний вигук: “Є ще один!” і “Слава Україні!”. З боку Романівки полем підійшли кацапські БТРи, почали вести вогонь по наших позиціях. Ось тут запрацювали наші автомати – “тук-тук-тук”. Звичайно, задум рашистів був зрозумілий: зламати тильний паркан водоканалу і вдарити з тилу по позиціях групи Сармата і ЗСУ. Але не вийшло і не вийде, кацапня клята. Ми тут і готові за Україну вбивати. І 15 автоматів весело “заговорили” і підтвердили нашу рішучість. Москальня відповіла чергами з крупнокаліберних кулеметів. Ми розуміли, що орків не злякав вогонь із наших автоматів, але вони не знали, скільки нас, – це по-перше, по-друге, вони не знали, чи є у нас ПЗРК і гранатомети. Тому сиділи тихо. За цей час наші хлопці підірвали декілька їхніх бронемашин із гранатометів, а ми достріляли піхоту. Потім була евакуація через річку і зруйнований міст, ночівля в лісі і блокпост у Києві. І всю трасу від Ірпеня ми пройшли пішки. Моя друга контузія і мій порятунок бійцями-добровольцями. Як зараз пам’ятаю, сильний вибух, мене підіймає в повітря і відкидає вбік метрів на вісім. Не втопився тому, що голова потрапила на кущ очерету. Ми не втікали, не панікували, не ховалися, не жалілися – ми збиралися дати бій і гризти зубами клятих окупантів. Потім гуртожиток на Новобіличах і знову бої, виїзди, чергування. Але смак кави і аромат сигари під падаючими мінами відчуваю дотепер. Ми москалів відірпінили так, що танки горіли, а мертва піхота валялася по всіх вулицях нашого міста. Не кажіть мені про слов’ян-братів… Маску скинуто... Війна... Україна переможе!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин