Про-читання · “Кожне есе – це маленька філософічна історія, що має глибокі сенси й легку іронію, овіяну болем і світлом, жагою перемоги”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Про війну з тильного боку
Слово Просвіти, №17 за 2024 рік
Ірина ГОЛОВАЙ, викладачка Коледжу, керівниця гуртка юних журналістів в ІТА-ЮНПРЕС Київського палацу дітей та юнацтва Фото з інтернету, автор Данило Павлов
Коли я хочу зацікавити студентів сучасною українською літературою, я зачитую їм фрагменти есеїв Андрія Любки – чи-то з книги “Спати з жінками”, чи “Кімната для печалі”, чи “Саудаде”, чи “Щось зі мною не так”, або ж фрагменти роману “Твій погляд, Чіо-Чіо-Сан”, чи фрагменти нон-фікшн прози “У пошуках варварів: подорож до країв, де починаються й не закінчуються Балкани”. Коли ж бажаю зацікавити сучасною поезією, то пропоную послухати поезії Андрія Любки “Жінко прекрасна”, “Ти прокинешся зранку і скажеш: знаєш ти, типу, письменник…”. І саме його твори зворушують молодих людей. Сьогодні Андрій Любка – поет, прозаїк, перекладач з польської, сербської, хорватської та інших мов, колумніст, балканіст, учасник багатьох українських та міжнародних культурних заходів, а з початку повномасштабної війни в Україні відомий широкому загалу як активний волонтер, який протягом війни передав для ЗСУ 267 автомобілів, за що нагороджений медалями Головнокомандувача ЗСУ та міністра оборони України. Саме Андрій Любка у 2023 році ввійшов до списку “100 лідерів України” за версією “Української правди”. Приємною подією в літературному житті столиці стала презентація нової книги есеїв Андрія Любки “Війна з тильного боку”, що відбулася в Молодому театрі 24 квітня за участі й модерування Світлани Стретович. “Моя нова книжка “Війна з тильного боку” – фактично про третій рік життя в часи повномасштабного вторгнення. Як людина цивільна, яка живе на заході країни, далеко від зони бойових дій, але часто буває на прифронтових територіях та займається волонтерством, я хотів зібрати найцікавіші сюжети, всі цікаві історії, колізії, які траплялися зі мною, або моїм колом під час волонтерської роботи. Починаючи від Ужгорода та закінчуючи Бахмутом, у якому ми були у 2022 році вперше. Розповісти про людей, які допомагають, розповісти про людей, які мобілізувалися в армію, розповісти їх біографії, взагалі показати людське обличчя спротиву в Україні”, – говорить письменник Андрій Любка. Жива і щира розмова з поетом, прозаїком і волонтером, а головне – цікавою і унікальною Людиною залишила світлий післясмак, незважаючи на дощову погоду й постійні тривоги у Києві. Літературний вечір виявився теплим і щирим, у залі Молодого театру був аншлаг. Що закарбувалося в пам’яті після зустрічі з Андрієм Любкою?
Броніслав СОХАЦЬКИЙ, м. Львів
Живи в гармонії з природою. Антична мудрість
У черговому здобутку талановитої та невтомної Любови Сердунич “До врат Острозьких (Історична трипоемія)” вагоме місце займають її глибокі роздуми про річку Ікву. В сиву давнину вона мала, на думку поетки, велику повагу серед численних родів трипільців. На її плесах, на Ярила, на Купала, вечорами свічки горіли з вербових вінків. Вона тоді чула веселі, життєрадісні пісні про кохання, молодість, славлення сонця, землі, природи, чоловічої сили, розквіту. Поетка з любов’ю, ніжністю називає її річечкою, ненькою, бабусею, росинкою, світанковою, джерелинкою. У згаданої річки, як і в матері-Вітчизни, наголошується у книжці, були “злети і падіння”. Нині ж вона перебуває у “знеславленому дні” – стані занепаду, зміління, змаління. Про це, бодай лаконічно, і піде мова. Як ми знаємо, наші предки благовійно ставилися до води, вважаючи її однією з необхідних умов існування. Вона, за їхніми баченнями – первинна матерія жіночої статі. Поєднавшись із первісною матерією чоловічої статі, утворила ріки, трави, ліси. У давній скарбниці духовної мудрості українства – прислів’ях про значення води є такі глибокодумні вислови: без води –
Письменник поділився своїм досвідом волонтерської діяльності, відверто розповів про різні стани і відчуття, емоції й роздуми під час повномасштабної війни. Він зауважив, що наше суспільство сьогодні, як ніколи, відчуває запит на справедливість і людяність, тепло людських стосунків. Сьогодні ми живемо філософією малих кроків і коротких термінів. Зараз важливо зберегти спокій і гармонію в собі – собою вгамовувати хаос і паніку. Важливо знайомити із ситуацією в Україні інші країни і не лише європейські. Андрія Любку приємно вражає попит на українську книгу, адже культура – це місток у відновленні й відродженні національної спільноти. У час повномасштабної війни Андрій став займатися тим, у чому зовсім, як він висловився, “не петрав” – купівлею, підготовкою й доставкою машин для фронту. Адже разом із командою небайдужих українців він здійснив понад 40 поїздок на фронт – Бахмут, Слов’янск, Краматорськ, Херсон, Запоріжжя… А це не лише добра справа, гостинці й смаколики для воїнів, моральна й психологічна підтримка бійців, а й великий ризик. “Я, з одного боку, дуже досвідчений водій – люблю подорожувати і дуже багато проїхав за кермом. Але з іншого боку – я зовсім не розуміюся на машинах, на їх ремонті. Умовно: все, що під капотом, для мене – ієрогліфи. Я виконую те, що добре знаю і вмію. У мене така суто письменницька функція, яка сприяє покупці автівок. Тобто моя справа – розказати про потребу в авто і про підрозділ, який його потребує. Моя робота – у взаємодії з аудиторією. Я маю будь-що спонукати людей не бути байдужими і долучитися до збору коштів на машину просто зараз. А решту робить команда. Моє завдання усіх скоординувати і отримати результат. Але найважливіше в цій справі – таки зібрати гроші на машину. Це те, що не могли зробити мої друзі або жінки військових, які також починали збір коштів на авта для своїх чоловіків в різних підрозділах. Вони не мають широкої аудиторії у соцмережах і тому не завжди можуть зібрати потрібну суму, до того ж зробити це швидко. Адже завжди йдеться про досить великі гроші: в середньому така машина для армії вартує 5 тисяч євро, якщо це пікап, а якщо просто джип – то 3-4 тисячі євро. Плюс треба враховувати іще кошти на ремонт, а також на пальне: аби на схід України із Закарпаття перегнати один джип, який “їсть” до 15 л на 100 км, потрібно 10 тисяч гривень”. Андрій поділився, що тривалий час не міг писати і не мріяв про появу нової книги під час війни, навіть перебував у депресивному стані. Але складна палітра досвідів і реалії повсякденного життя дали поштовх до написання нотаток, що стали основою нової книги. “Війна з тильного боку”, що вийшла у видавництві “Meridian Czernowitz” – це щоденник автора, його роздуми і спостереження, це проза про війну з тильного боку, про поїдки на фронт, волонтерство і щоденні виклики цивільного життя. Ця книга про божевілля і уроки війни, про силу людей з найпрекраснішими поривами у цей страшний час. Ця книжка створює панорамну картину життя України під час війни. Нон-фікшн про письменника, який раптово для себе стає волонтером і постачає джипи для армії. До речі, цю книгу автор присвячує “своїй дружині Юлії, яка самовіддано взяла на себе сімейні справи і дозволила поринути у волонтерство”. “Творчість – головний антидепресант, що допомагає зберегти ментальне здоров’я, – зауважив письменник. – За цей час я навчився дивуватися і поважати силу духу і справи простих людей. Неймовірно ціную в людях уміння ділитися…” Письменник зачитав фрагменти з нової книги. Перед нами поставали портрети цивільних і військових людей, картини життя захисників, волонтерів і навіть частини українців, що стали біженцями. Кожне есе – це маленька філософічна історія, що має глибокі сенси й легку іронію, овіяну болем і світлом, жагою перемоги. Наведу кілька цитат з нової книги Андрія Любки: “З усіх речей, які я возив українським військовим на фронт, найважливішою була пачка кави. Кілограмовий згорток свіжообсмаженої кави з однієї гіпстерської кав’ярніростерії в центрі Ужгорода…Та кава допомагала захистити психіку, бо створювала відчуття, що ти не шматок м’яса, ціль для снайперів і бомб, а людина. Людина – з її смаками, вподобаннями і звичками…” (“Ro- asted Uganda”). “Коли на сонні мирні міста впали перші ракети, виявилося, що слова безсилі й пусті, що настав час гармат. Тому в перші місяці війни я мав не просто апатію, а справжню огиду до писання: воно мені здавалося егоїстичним і безсенсовним…У ці страшні часи писання й творчість відійшли для мене на
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
