На часі · “Війну проти України московія неодмінно програє – політично, стратегічно, ідеологічно, дипломатично”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Агресія московії – пролог краху імперії зла
Слово Просвіти, №17 за 2024 рік
Анатолій КОВАЛЬЧУК, учасник боротьби за Незалежність України
За останні півтораста років світ і політична мораль міждержавних відносин докорінно змінилися. Усі імперії, крім московської, розпалися. Колишні колонії здобули державну незалежність. Хоча нинішні кордони між деякими країнами, зокрема африканськими, не завжди їх влаштовують (землі деяких племен поділені між сусідніми державами), але це не спричинює збройних конфліктів між ними. Війни і загарбництво як спосіб розв’язання міждержавних суперечок, у тому числі територіальних, засуджується міжнародним правом і безпековими організаціями. Тому демократичні, миролюбні держави повинні зупинити (політично, дипломатично, економічно, технологічно, військово) московську недоімперію на її шляху до силового повернення територій, втрачених після 1991 року. Запобігти остаточному перетворенню її у світового бандита й терориста, в один із центрів глобального зла. Потрібно назавжди покласти край її агресивній зовнішній політиці й відповідно до Статуту ООН покарати за скоєні в Україні злочини проти миру й людяності, за геноцид і намір підірвати глобальний правопорядок. Бездіяльність міжнародних безпекових організацій як і їхнє потурання загарбнику, безглузді спроби умиротворення агресора – неприйнятні. Дальше потурання злочинам московії проти України – неприпустиме. Недалекоглядна політика деяких великих країн, спрямована на задобрювання імперських апетитів кремля, може призвести до трагедій ще більших масштабів. Ми впевнені, що нинішню війну проти України московія неодмінно програє – політично, стратегічно, ідеологічно, дипломатично. Як уже програла репутаційно. В жодному разі кремлівські недоумки не досягнуть злочинних цілей бандитської “спец-
Вадим ПЕПА, лавреат літературно-мистецьких премій імені І. С. Нечуя-Левицького та імені Олеся Гончара, Фундації Українського вільного університету імені Воляників- Швабінських (США)
Стародавнім грекам у мудрості не відмовиш. Для чого ж вони заснували ще до нової ери в місті Олімпія так звані Олімпійські ігри? Мабуть же, для збереження людського роду. Та ще й провістили, що під час Олімпійських ігор повинен панувати мир. Ніхто не сміє воювати. Освятили елехерію – “олімпійське перемир’я”. Змагалися в п’ятиборстві – стрибки, метання диска і списа, боротьба, кулачні бої. А чого варті перегони колісниць? На лихо, владу і вплив у Греції завоювали римляни. Імператор Феодосій І, звичайно ж Великий (що більшого лиха завдав землянам, то більше славослов’я, що Великий. – В. П.). 393-го року проголосив, що всі язичницькі культи і відправи будуть ліквідовані. Його наступник Феодосій ІІ наказав знищити всі, без жодного винятку, язичницькі грецькі пам’ятники. Повернувся язик віддати наказ спалити античну скарбницю знань – знамениту Олександрійську бібліотеку. Та хай там що, життєствердне Давньоантичне воскресло. 2024
1904 року московія програла війну Японії. Одним із наслідків ганебної поразки гігантської за площею імперії від невеликої острівної далекосхідної країни стала революція, що вибухнула в січні 1905 р. З метою самозбереження переляканий царизм пішов на великі політичні поступки прогресивним колам суспільства, зокрема українським патріотичним силам. Було створено державну думу як представницький орган влади. Запроваджено деякі демократичні свободи: слова, друку, дозволено багатопартійність. Був послаблений культурно-гуманітарний тиск шовіністичного імперського центру на Україну, скасовано дикунські акти про заборону вживання української мови у публічній сфері. Примітивні, малоосвічені путіністські пропагандисти у брудних потоках брехні, що ллється з їхніх смердячих горлянок, ніколи не згадують двох відомих істориків минулого століття – академіків, марксистів Тарле і Покровського. Останній, до речі, більшовик, приятель леніна. Історичні події обидва вони аналізували з погляду теорії класової боротьби, а не з позицій великодержавного московського шовінізму, як це робили історики-сталіністи. Тарле в описах війни Наполеона проти московії справедливо стверджував, що було б добре, якби Бонапарт 1812 р. розгромив відсталу дикунську країну. Ліквідував у ній монархію, ганебне кріпосне право, запровадив демократичні свободи й республіканську форму правління. Саме так чинив цей французький полководець, державний діяч і великий реформатор у всіх переможених ним державах. Через невдачу французів у війні проти московії в ній ще понад сторіччя панував царський абсолютизм. Через відсутність радикальних реформ вона залишалася політично й економічно відсталою, деспотичною, феодальною країною. Через деспотизм влади в дикій країні виникли і діяли радикально-терористичні організації. Найвідоміша, найжорстокіша, найбільш кривава серед них була підпільна РСДРП – більшовицька партія. Історик М. Покровський, деякі наукові праці якого у 1930-х були заборонені, а сам він зазнав гонінь, трактував історичні події з погляду марксового класового аналізу. Справжніми героїчними постатями світової історії, в тому числі московської він вважав повстанців, дисидентів, усіх борців проти монархічно-деспотичного ладу. А негативними персонажами, заклятими ворогами трудового народу як творця історії називав усіх московських царів та їхніх прислужників: міністрів, воєвод, генералів. Зокрема, Суворова й Кутузова. Перший – вірний прислужник розпусної цариці катерини другої – жорстоко придушив антифеодальне повстання Пугачова, збройний виступ поляків проти московської окупації, брав участь у війні проти республіканської Франції в Європі. Другий, якби відстоював інтереси народу, а не царської камарильї, то воював би 1812 р. не проти армії Наполеона, а разом із французами виступив проти кріпосницької імперії. Після захоплення Петербурга і знищення в московії царизму до влади міг прийти республіканський уряд, який швидко провів би всі політичні й соціально-економічні реформи на кшталт і французьких. Через те, що цього не сталося, московія ще понад сто років перебувала у стані глибокої стагнації. Замість стати вільною і демократичною республікою у ній збереглася абсолютна монархія. Налякана збройним виступом офіцерів-декабристів, вона посилила репресії проти інакодумців (згадаймо Тараса Шевченка і його однодумців) і перетворилася на жандарма Європи.
Промовчую вже про тих матерів, що гинуть разом з малечею і їх накриває сира земля в одній труні. Чи ж не доцільно невпинно колоти очі путінським звірам, не чекаючи оприлюднення загальних цифр? Заступниця генсека ООН з політичних питань Розмарі ді Карло закликає розплющити очі на нечувані жахіття: “З лютого 2022 року в Україні загинуло 10 703 цивільних осіб, включно з 594 дітьми, зазнали поранень 20 146 мирних людей, включно з 1316 дітьми”. При цьому високоповажна висловлює сумнів: “кількість жертв, найімовірніше, значно більша”. Хто ж порахує безжально вбитих дітей нестямними кремлівськими загарбниками?.. Які ж перспективи заповіданого з античності “олімпійського перемир’я”? Ліна Костенко запитує: “Скажи, для чого людству розум, щоб світ цей так занапастить”? Абсолютно протилежне виривається з ненаситного горла кремлівського узурпатора самовладдя: “Чи готові ми до переговорів? Так, готові, але тільки на переговори, не засновані на якихось хотєлках… а засновані на тих реаліях, які склалися, як у таких випадках кажуть, на землі”. Зазіхає ненажерливий на загарбані, окуповані території предковічної
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
