З роси й води! · “Життя завжди пашіло працею, творчістю, наукою, спілкуванням і любов’ю”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Світле 70-ліття Олександра Балабка
Слово Просвіти, №17 за 2025 рік
“до Шевченка”. На постать у валянках 40-го розміру на “одну ногу”, бушлаті, обшитому латками, шапці 60-го розміру, обв’язаній хусткою, з торбиною за плечами озиралися перехожі! Опудало! Біля пам’ятника Тарасові вона стала навколішки, піднесла очі: “Я повернулася!”. І раптом побачила, як Шевченко виріс до велетня, навіть почула, як сказав: “Ніно, будь завжди дочкою України!” Це був якийсь екстаз! Вона поклялася, що повернеться до рідних університетських стін і ніколи не залишить математики і України! Життя після амністії – це життя “на великій зоні” під прицілом “органів”. Рідні тато з мамою попередили: “Ніно, щоб за тобою – ні пилинки”. Хотіла відновитися на навчання, але відчувала, що за нею тягнеться хвіст неблагонадійної біографії. При вступі до Харківського університету її почали допитувати, чому вступає не в Київ, що вона там накоїла. Зібралася силами і чітко сказала, що “напевно, готується друге слідство, але вона буде вчитися наперекір усім”. “Розпекла” їх. “Недарма тебе посадили, дивно, що випустили”. “Не пиши ніде про ув’язнення, але добивайся мети!” – сердечно порадив харківський професор, своя людина. Спробувала вступити до сільськогосподарського інституту, але “сексоти” спрацювали й тут. “Засипали” на іспиті з російської літератури, бо не змогла відповісти, ювілей якого великого письменника відзначила родіна. Звідки їй було знати, що Толстого, коли в таборі шість років вона не бачила газет і не чула радіо! З двома закінченими перед ув’язнен-
Біля пам’ятника видатному математику Михайлу Кравчуку на території КПІ ім. І. Сікорського ням курсами Ніна вчителює у школах Житомирщини та Київщини (Янушпіль, Улянівка, Томашівка) і незабаром стає однією з кращих вчительок! Вступає на заочне відділення мехмату КДУ, у 1958-му переводиться на стаціонар. З табірних “мандрів” через Київ повертаються її дівчата, зустрічаються, радіють за Ніну, як за себе! Закінчує аспірантуру, достроково захищає кандидатську дисертацію, стає доцентом кафедри математичної фізики КДУ. Викладає, наполегливо опановує науку, а тим часом за нею пильно стежить недремне око держбезпеки. У квартирі встановлено кілька жучків. І вони з чоловіком Ростиславом Доценком (прекрасним перекладачем, теж колишнім політв’язнем, на жаль, нині покійним) не раз спостерігають, як за вікном стоїть автомобіль, прослуховуючи їхні розмови. Окремі бесіди проводять персонально, майже щомісяця! І так тривало понад тридцять років! У 1972 році, коли в Україні пронесеться новий шквал наступу на все українське і прокотяться сотні арештів, почнеться тиск на Ніну. Під погрозами у 1973 р. її змусять написати заяву на звільнення, “щоб очистити університет від викладачів-націоналістів”. Маленькі діти, безробітний чоловік, літні батьки – як важко витримати цькування, безгрошів’я і життя
Дмитро ЧИСТЯК
Неймовірно, але правда – славне 70-ліття неповторного Олександра Балабка відсвітліло в Київському будинку вчених, згуртувавши численних-численних шанувальників його розмаїтих талантів. “Немає загадки таланту – є вічна загадка любові”, – слушно зауважив Григір Тютюнник. І ось, маючи втіху спілкування з Олександром Васильовичем ледь не зо два десятиліття, спостеріг, що таємниця цього мудрого чоловіка – у дивовижній симпатії з довкіллям: попри всі випробування, він долає опір матерії івона стає в його товаристві злагіднішою. Тому й те вагоме десятикнижжя, де світами мандрують славні українці (Соломія Крушельницька поряд із Миколою Гоголем, Серж Лифар – із Михайлом Коцюбинським, а Марія Башкирцева – з Володимиром Винниченком), і його рясний доробок у пісенній творчості (скільки талановитих виконавців і композиторів товаришує з ним!), і неоціненний журналістський досвід (головред “Вечірнього Києва” – це ж які обрії!), і багатолітнє керівництво журі секції “Літературна творчість” в Малій академії наук України, і головування у Творчому об’єднанні прозаїків та спільнодія у правлінні Київської організації Національної спілки письменників України, і сумлінна робота в журі міжнародної німецько-української премії імені Олеся Гончара, і надійне плече у редакції журналу “Київ”, і зарубіжні гастролі від Парижа в Українському літературному клубі до хорватського Ловрана на фестивалі “Франкові зорі” – це лише видимі грані айсбергів Олександра Васильовича, де знаходиться місце і дачній садибі, і романістиці, і журналістиці, і поезії (що мандрує в антологіях української поезії французькою, італійською, албанською та румунською), і музиці, і співам, і наставництву молоді, і Асоціації діячів естрадного мистецтва України, і ще, і ще... Ювіляра вітали численні друзі та колеги – голова творчого об’єднання “Світлина” при Національній спілці письменників України Лариса Петрова; заслужена артистка України Каріна Карасьова зі знаковими піснями “Моя осінь”, “Капрі” та “Українська ніч” на музику Олександра Швидкого; народний артист України Олег Дзюба з перекладом Олександра Балабка з Олександра Вертинського “Києве, батьківщино ніжна…” та твором “Жінки старіють вранці…” на музику незабутнього Леоніда Нечипорука; заслужена артистка України Ірина Персанова з піснями “Актриса” та “Дощ над Парижем” на музику Ле-
Квіти ювіляру вручає голова КО НСПУ Тетяна Фольварочна оніда Нечипорука; народні артисти України Світлана Мирвода (з улюбленою піснею родини Крушельницьких “Нащо мені чорні брови?..”, перекладеною “Бідою” Висоцького – під бандуру, а також “Папороттю Растреллі” на музику Ксенії Нікольської, піснями “Ярославна” та “Молодий тюльпан” на музику Леоніда Нечипорука) й Олександр Василенко (“Я в рідному домі” на музику Леоніда Нечипорука). Пісня “Зелена субота” прозвучала на відео у виконанні Василя Касенича, співака і воїна ЗСУ, а я мав честь представити громаді французький та італійський переклади цього твору, спільно з головою Київської організації НСПУ Тетяною Фольварочною наголосивши на такому важливому системному творчому осмисленні українців у світовій культурі з-під пера Олександра Васильовича. Зворушливим було виконання незабутнім Леонідом Нечипоруком у відеозапису однієї з останніх його пісень на вірші Олександра Балабка – “Чобітки з Ягідного”, зболене осмислення геноциду рашистського концтабору на Чернігівщині. Вітав ювіляра й голова Національної всеукраїнської музичної спілки Петро Андрійчук, а голова Спілки жінок міста Києва Лідія Москаленко, дякуючи за багатолітню спільну роботу, озвучила грамоту митрополита Київського і всієї України, предстоятеля Православної церкви України Блаженнійшого Епіфанія про нагородження Олександра Балабка орденом святого Архістратига Михаїла “за заслуги перед помісною церквою та побожним народом”. Побажаймо ж нашому perpetuum mobi- le Олександру Васильовичу – стрічання весен за веснами у найлюбішому нашому Києві, мандрів за мандрами і теплих повернень додому, де його чекає чарівна пані Любов. А нам – світлих літ спілкування з цією дивовижною творчою особистістю. З роси й води!
Світлина на згадку про славний ювілей у Будинку вчених
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
