Спадщина · “Слова Сковороди актуальні завжди, бо вони про вічні цінності, любов, добро, духовність, Бога”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Сковородинівські дороги
Слово Просвіти, №17 за 2025 рік
му селі, де була церква, він знав когось із священників чи церковників, дітей яких навчав. Його радо вітали й у безлічі маєт4 ків козацької старшини. Дехто з його учнів та їхніх батьків залишилися для нього доб4 рими знайомими, приятелями, але багато було й тих, що стали йому друзями до кін4 ця життя. Його учні зробили успішну кар’єру в різних галузях знань, були серед них військові й чиновники, архітектори, художники, аптекарі і, звісно, вчителі”. Кураторка проєкту “Сковородинівський путівник українськими маєтками” Оксана Герій наголошує на значенні духовної спадщини Григорія Сковороди: “Слова Сковороди актуальні завжди, бо вони про вічні цінності, любов, добро, духовність, Бога. Тому ми можемо називати його не лише так, як у давнину: мудрець, філософ, учитель, але й так, як звикли тепер називати порадників нашої душі – психолог, коуч, наставник. Хіба ж втратило сьогодні, у вік шалених швидкостей, Сковородинівське застереження від марнотратства часу? Навпаки, воно стало ще злободенніше!” Андрій Парамонов зазначає: “Саме у дворянських маєтках найчастіше проживав Григорій Сковорода на Слобідській Україні. Тут він творив, писав листи друзям, перекладав, навчав дітей, спілкувався з безліччю родин, які відвідували той чи здійснив І. Пулюй. Від важкої праці в холодному приміщенні захворів запаленням легенів і 2 лютого 1897 р. помер. Переклад кількох книг завершив І. Нечуй-Левицький. Українська Біблія була надрукована у Відні 1903 р. заходами української спільноти за сприяння Біблійного товариства. Іван Пулюй, даючи оцінку їхній співпраці над перекладом Біблії, прирівняв цю подію до перевороту в релігійному житті німецького народу, який стався внаслідок перекладу німецькою Святого Письма Мартином Лютером. Видання Біблії українською мовою було вагомим внеском у піднесення масової національної і духовно-моральної самосвідомості, найкращим засобом у боротьбі проти полонізації та русифікації українського народу. Творча діяльність П. Куліша мала глибокий вплив на суспільно-політичне життя українського народу, на подальший розвиток національної ідеї, як державницької політичної програми життя нації. Великий інтелектуал, людина енциклопедичних знань, знавець європейської і світової культури, “піонер культури на Україні”, як назвав його М. Зеров, вважав, що шляхами відродження України мають стати збереження національних традицій, розвиток української мови й культури, утвердження почуття національної гідності й самосвідомості, наповнення духовного арсеналу нації здобутками культурними світової цивілізації. Пантелеймон Куліш одним із перших розробляє свою філософію нації й історії, філософію боротьби за “воскресіння України” за умов втрати українською інтелігенцією національної самобутності. Митець свідомо й об’єктивно ідеалізує громадсько-побутове життя українського народу, 95% якого становило селянство, яке залишалося носієм моральних норм, національних ідеалів і цінностей. Економічний і суспільно-політичний стан українського народу спонукав його до таких висновків. Разом в Російській та Австро-Угорській імперіях проживало, за неповними й нерідко необ’єктивними даними, відповідно 22,4 млн і 3,8 млн українців. Це була найчисельніша нація в Європі, яка не мала своєї держави. У містах України переважали росіяни – 34% і євреї – 27%, українці становили лише 30%. Рівень урбанізації українців сягав ледве 5,5% тоді, як московитів – 38% і євреїв – 44%. У 1917 р. частка українців серед міського населення збільшилася до 16,4%. Лише 0,3% (47 тис.) українського населення мало середню чи вищу освіту. За даними загальноросійського перепису населення 1897 р. кількість неграмотних в інший маєток під час його перебування там. Саме тому вивчення біографій його знайомих, приятелів і друзів, історії їхніх маєтностей і володінь дозволяє відкрити нові сторінки життя Григорія Сковороди”. Путівник розповідає передусім про два важливі маєтки родини Ковалевських, де провів свої останні дні і місяці Григорій Савич. Це – Іванівка (згодом Пан-Іванівка, а з 1922 року Сковородинівка), де й похований Сковорода, та Кадниця, оскільки там стояла церква, що її відвідував Григорій Сковорода. Другий розділ путівника присвячено життєписам людей, які тим чи іншим чином пов’язані з іменем Григорія Савича. Третя частина путівника присвячена сучасним екскурсійним маршрутам, які розпочинаються зі Сковородинівки. Піші, кінні та велосипедні туристичні маршрути дозволять мандрівникам прогулятися дорогами Григорія Сковороди, помилуватися краєвидами, які ненабагато змінилися з тих часів, відвідати греблі і ставки, балки і ліси, місця колишніх хуторів, маєтків, залишки яких існують поруч із Сковородинівкою. На презентації кандидат архітектури, доцент Державного біотехнологічного університету у Харкові Інна Акмен розповіла про роботу над створенням путівника. На основі експедицій у села та містечка
Україні становила 83,6%, а в Росії – 76,7%. Українці за походженням – дворяни, поміщики, чиновники, офіцери становили у національному русі невелику групу. Відомий діяч громадського руху з дворян Євген Чикаленко зауважував, що “наше дворянство практично не дало українських патріотів, оскільки на цьому терені неможна заслужити милості царя. Українське селянство практично не брало участі в суспільно-політичному русі, тому П. Куліш і спрямовує свою філософію національно-визвольної боротьби в селянське середовище, тому що національної еліти, як і національно свідомої буржуазії, в Україні майже не було. Митець рішуче виступав проти насильницьких дій у розв’язанні соціально-економічних і політичних проблем, ратував за еволюційний розвиток суспільства. Боровся проти кріпацтва, а майбутнє економічного розвитку селян бачив у фермерських господарствах. П. Куліш своє життя присвятив національно-культурному відродженню й визволенню нашого народу з колоніального рабства Російської імперії. Куліш був першопрохідником у багатьох ділянках творчості: написання першого українського історичного роману “Чорна рада”, першого українського букваря і читанки (“Граматка”), першого українського правопису (т. зв. “кулішівка”), першим переклав українською 15 п’єс Шекспіра, твори Байрона та інших видатних письменників, спільно з І. Пулюєм переклав Біблію сучасною мовою, разом з Т. Шевченком та Кирило-Мефодіївськими братчиками започаткував осмислення в нові часи української державницької ідеї, а також незліченний кількісно мартиролог діячів українського й культурного відродження, які зазнали жорстоких переслідувань з боку чужоземних окупаційних режимів. Українська проблема завдяки суспільно-політичній діяльності П. Куліша і його соратників стала в ХІХ ст. найуразливішою у внутрішній політиці Російської імперії. Сьогодні, коли українці ведуть боротьбу за виживання проти споконвічного ворога – московської орди, настав час опублікувати всю 20-томну творчу спадщину видатного митця, який зробив вагомий внесок у формування і розвиток національної ідеї та відродження української державності. Необхідно розпочати широке й комплексне вивчення і популяризацію його спадщини, так потрібної для культурного розвитку нашого народу на шляху європейської інтеграції. Необхідно очистити ім’я П. Куліша від псевдонаукової скверни, реабілітувати в очах наукової істини й українства, задля захисту національної ідентичності й суверенітету України.
вздовж старого Муравського шляху, архітектурних обмірів та ретельних архівних досліджень команда проєкту, а насамперед автор тексту, харківський краєзнавець Андрій Парамонов розкривають перед читачем раніше невідомі факти з історії маєтків і життя родин їхніх власників. “Сковородинівський путівник українськими маєтками” багато ілюстрований архівними і сучасними світлинами. Всі учасники презентації отримали в подарунок по примірнику путівника.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
