На перехрестях історії · “Тактика застосування у військових діях возів, яка прийшла від гуситів, була взята на озброєння українськими козаками”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Руські (українські) вояки в армії гуситів
Слово Просвіти, №17 за 2026 рік
Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук, письменник, публіцист, просвітянин
У Чехії після собору в Констанці (1414–1418), під час якого стратили чеського реформатора Яна Гуса, ситуація розвивалася вкрай драматично. Чеський король Вацлав IV під впливом свого молодшого брата Сигізмунда Люксембурзького наказав у 1419 році поновити на своїх становищах католицьких священників. Тим часом гуситські проповідники містечка Сезімово-Усті сховалися у печерах на горі, яка з часом отримав назву Табор. Там вони продовжили проповідувати, залучаючи до свого кола все більше людей. Проповіді були все більш різкими щодо римського папи та католицького кліру. Невдовзі на горі Табор з’явилося укріплене поселення прихильників Гуса. Це став головний осередок радикальної течії гуситського руху. А їхніх представників почали іменувати таборитами. Останні, на відміну від поміркованого крила гуситів (чашників), які виступали за певні реформи в Церкві, зокрема за дозвіл здійснювати причастя для мирян під двома видами (хлібом і вином), радикали намагалися побудувати суспільство, в якому не буде “ні володарів, ні підданих”. Табор перетворився на добре укріплене місто. Гусити (таборити передусім) зуміли організувати військо нового типу. Вони здійснили своєрідну революцію у військовій справі. До гуситських війн у Європі основною ударною силою військ були спеціально вишколені й добре озброєні рицарі. Протистояти їм погано озброєним і не навченим військової справи простолюдинам було важко. Однак гусити, армія яких складалася переважно з простолюдинів, знайшли спосіб дати цьому раду. У них з’явилася нова зброя – окутий залізом важкий бойовий ціп, один удар якого збивав з коня лицаря у повному обладунку. Для цього також служили довгі списи з гаками, запозичені у фламанських ополченців. Ефективно використовували гусити й вогнепальну зброю – бомбарди й аркебузи. Важливу роль у армії гуситів відігравали бойові “вагени” (вози). Останні мали бійниці в бокових стінках, через які стріляли з арбалетів або ручниць (ручних гармат). Колеса, а також простір між ними прикривали бокові щити, зроблені з дубових дощок. Вози ж скріплювалися ланцюгами, а простір між ними прикривався шипами й переносними щитами. Власне, ці скріплені вози становили бойовий порядок (тактичну одиницю) – вагенбург (перекласти слово з німецької можна як “укріплення з возів”). Вагенбург міг рухатися, здійснюючи військові маневри. До бойових возів (“вагенів”) входило близько десяти осіб. Серед них – чотири молотникиціпники, які здатні були наносити близько 30 ударів на хвилину, один їздовий і решта – лучники, арбалетники або аркебузники. Гусити також у своїх вагенбургах почали першими використовувати легкі польові гармати. Вагенбурги давали можливість витримувати атаки рицарів, інтенсивний обстріл противника, а також вести вогонь у відповідь. З їхньою допомогою гусити відносно ефективно вели боротьбу з рицарями. З часом цю гуситську тактику із застосуванням возів почали використовувати і в інших арміях. Стосувалося це й русинів (українців). Принаймні вони виявляли інтерес до військових новацій гуситів, які активно ними переймалися й використовувалися. Тому не є дивним те, що чимало з них взяли участь у гуситських війнах. До речі, тактика застосування у військових діях возів, яка прийшла від гуситів, була взята на озброєння пізніше українськими козаками. Цікаво також відзначити, що керівники військових загонів у гуситів іменувалися гетьманами. Це слово німецького походження, яке буквально означало “головний чоловік”. Завдяки гуситам цей термін набув поширення в Королівстві Польському й Великому князівстві Литовському та Руському. Так тут почали іменувати вищих військових очільників. Цей термін поширився й в українських землях, де військових ватажків почали іменувати гетьманами. У 1419 р. неспокійно було в столиці Богемського королівства – Празі. Після указу короля Вацлава IV про повернення парафій пропапськи орієнтованому католицькому кліру почалося повстання. 30 липня гусити взяли штурмом Новоместську ратушу, семеро ратманів були викинуті з вікон і вбиті натовпом. Невдовзі, 16 серпня 1419 року, король Вацлав IV помер. І тоді влада в Празі опинилася в руках гуситів. Жителів Праги підтримали Пльзень і Табор. А невдовзі повстанням була охоплена вся Чехія. Тим часом спадкоємцем померлого чеського короля став його брат, неодноразово згадуваний Сигізмунд Люксембурзький, який відмовлявся йти на порозуміння з гуситами. Війна стала неминучою. У літературі можна зустріти твердження, що уже в 1419 р. на початках гуситських війн вихідці з Великого князівства Литовського й Руського підтримали гуситів і воювали на їхньому боці. Однак, насправді документальних свідчень на користь цього немає. Вони масово приєдналися до гуситів дещо пізніше. Хоча окремі представники з Польського королівства та Великого князівства Литовського й Руського, схоже, брали участь у гуситських війнах на початковому етапі. У 1420 р. проти прихильників Гуса католики провели перший хрестовий похід, очолюваний Сигізмундом Люксембурзьким. 25 березня поблизу міста Судомерж двохтисячний загін хрестоносців зустрівся вперше з гуситським вагенбургом, який складався з близько чотирьохсот осіб. Незважаючи на чисельну перевагу рицарського війська, воно не змогло виграти битву. Гуситська польова артилерія й арбалетники завдали йому втраті рицарі змушені були відступити. Гусити тут продемонстрували ефективність своєї військової тактики. Тим не менше, Сигізмунд Люксембурзький розраховував на перемогу. В травні 1420 р. його війська обложили Прагу. На Вітковій горі, неподалік від столиці Богемії, 14 липня 1420 року відбулася битва гуситів і хрестоносців. Якби армія Сигізмунда Люксембурзького оволоділа цією горою, Прага опинилася б у повній блокаді. Хрестоносці мали чисельну перевагу – їхнє військо становило близько тридцяти тисяч осіб. Їм протистояв чотирьохтисячний загін на чолі з гетьманом Яном Жижкою. Вагенбургу гуситів вдалося витримати всі атаки хрестоносців, частково знекровити їх. А потім гусити атакували з флангів. Хрестоносці змушені були відступити. Хоча для них це не була велика поразка, а лише тактична невдача, між ватажками хрестоносців почалися незгоди. Тому 30 липня 1420 року Сигізмунд Люксембурзький припинив облогу Праги. А в листопаді 1420 р. його військо зазнало поразки під Вишеградом. Тоді майже вся Чехія та сусідня з нею Моравія опинилися в руках гуситів. Тим часом постало питання про короля Богемії (Чехії), яким вважався Сигізмунд Люксембурзький. Чашники й частина таборитів схилялися до того, щоб запросити на чеський престол Владислава Ягайла. Однак проти цього виступив головний гетьман гуситів Мікулаш з Гуси (бл. 1370-1420). Він пересварився з жителями Праги й покинув місто. Невдовзі після цього, 24 грудня 1420 р., помер. Вважається, що упав із коня й розбився. Після цього головним гетьманом гуситів став Ян Жижка. Тим часом улітку 1421 року загострилися суперечності між радикально налаштованими таборитами й чашниками. 30 червня 1421 року радикали на чолі з празьким проповідником Яном Желівським здійснили переворот у Празі, взявши місто під свій контроль, і встановили тут свою владу. Після цих подій Ян Желівський організував військовий похід проти тих міст у північній Чехії, які контролювалися королем Сигізмундом Люксембурзьким. Були захоплені Рудніце, Доксани, Тепліце, Осек. Потім гусити захопили та спалили місто Духцов і 12 липня зайняли Біліну. Але 5 серпня зазнали поразки від військ мейсенського маркграфа Фрідріха під час спроби захопити місто Мост, яке залишилося вірним королю Сигізмунду Люксембурзькому. Скориставшись цим, Сигізмунд Люксембурзький розпочав другий хрестовий похід на чеські терени. У вересні 1421 року хрестоносці обложили місто Жатець, яке знаходилося неподалік від кордону з Саксонією. Лідеру таборитів Яну Жижці вдалося зі своїм загоном прорвати кільце облоги та провести в місто обоз із продовольством. Проте контратака польських та угорських рицарів, які служили Сигізмунду Люксембурзькому, змусила таборитів відступити до Праги. Ян Жижка зайняв оборонну позицію на горі Владар неподалік від міста Жлутець. Таборити побудували вагенбург, у якому установили бомбарди. Протягом трьох днів рицарі атакували таборитів, але були відбиті артилерійським вогнем та бойовими ціпами. Після цього армія Яна Жижки змогла прорватися до Жлутця. Невдовзі війська Сигізмунда Люксембурзького, які мали труднощі з постачанням, полишили Чехію. Хоча, як уже говорилося, війська Сигізмунда Люксембурзького після поразки під Жлутцем змушені були покинути Чехію, однак цей король не полишав сподівань взяти реванш. Знову зібравши значну армію з німців, угорців та італійських найманців, він розпочав вторгнення в цю країну і першою стратегічною ціллю обрав місто Кутна-Гора. Цей населений пункт цікавив Сигізмунда Люксембурзького з кількох причин. Місто мало зручне розташування. Оволодівши ним, можна було взяти під контроль значну частину Чехії, розгорнувши плацдарм для подальших дій. У місті знаходилися срібні копальні й, відповідно, чималі багатства. Зрештою, тут можна було знайти лояльних до короля католиків. В грудні 1421 р. хрестоносці підійшли до Кутної Гори. Місто обороняли гусити-таборити на чолі з Яном Жижкою. Однак його жителі перебили невеликий гуситський гарнізон і відчинили ворота для військ Сигізмунда Люксембурзького. Ян Жижка зі своїм військом опинився в оточенні. І все ж йому вдалося із нього вийти, вдавшись до нових для того часу прийомів військових дій. Артилерія була поставлена на вози. Останні ж, використовуючи артилерійський вогонь, рушили на хрестоносців і прорвали їхні ряди. Після цього ті відступили до міста Колін. Із нового, 1422 року, гусити перейшли в контрнаступ. У січні цього року нанесли жорстоку поразку рицарям-хрестоносцям і зайняли місто Німецький Брід. Тим часом помітні зрушення відбулися в плані політичному. В умовах війни, в 1421 р., чеський сейм позбавив престолу Сигізмунда Люксембурзького. Відповідно, виникло питання про обрання нового короля. Чехам ходило про те, щоб мати такого монарха, який би надав їм допомогу, зокрема військову, в протистоянні з Сигізмундом Люксембурзьким. Такого годі було шукати в Західній чи Центральній Європі, де правителі орієнтувалися на католицький Рим. А Владислав Ягайло, якого значна частина гуситів хотіла бачити своїм королем, не пішов на підтримку гуситів. Якби він це зробив, у Тевтонського ордену був би привід організувати хрестовий похід проти Польського королівства, яке підтримало чеських єретиків. Але в гуситів існували ще
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
