Пишуться вірші · “Я тікаю у весну – У веселу, навісну, Неймовірно голосну”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
На сьомому небі Просвіти
Слово Просвіти, №17 за 2026 рік
Бай Роман КУХАРУК
НАД ВЕСНЯНИМ РІВНОДЕННЯМ ЛЮБОВИ ГОЛОТИ Сміються-плачуть солов’ї. Олександер Олесь 1. З любови скошена трава Переинакшила глибини. О, не бери мене на кпини. Тяжка у мене голова
По учорайшому. Слова Як ліс вирубую. Провини Нема чиєї. Половини Шукав нечуло. Перезва
Промчала горлом перелеза Почерез вулиці і щезла Далеко у перекоти
Моєму полі. Ся аскеза Така глибока як поеза Прауст моєї самоти
2. Коли мене здобудеш ти У сих степах, де зільниками Отворені буремні брами, Де не остромлені кути,
А де-не-де якісь плоти – Бери, кидай на сині плями Річок, окреслених сльозами, Сміються-плачуть три коти
Долини віють горицвітом. Я захлинувся білим літом, А в осінь – овлур? – картоплі.
А над лісами ненаситом Світає сніг. Дереворитом Зима припала до землі
3. І п’є її як молоко Мале телятко при корові. А ми поважно ґонорові При нас і миші, і сірко,
А на столі старе салко І луста хліба. Крапля крови З ножа прокинеться у слово, Що призабуте. Всі на о,
А ми – не ми – ідем громами Своїма – овлур? – голосами Голосим голосно траву.
Трава неложними устами Шепоче вічність понад нами Любови музику живу. Року Божого 2026 Березня 20 дня У княжому Київі. Дома
КИЇВ, ЧИНАР, ДОЩ, ТОПОЛИНА ВІХОЛА …над озером. Озирнувся... Ігор Мисяк 1. Над озером плавні, сніг, Над озером сонце, вітер, Над озером повно снів, Над озером чорних літер Накришений обертас. Куда ти ідеш, Ігорку? Та мушу – на парастас Скурити сиру махорку А думати про любов, А мріяти про колиску.
Успак я не верну знов До вас у студену миску Чекатиму вас усіх У Господа ув Олірні. І мій непродажний сміх Почують не тільки рідні.
2. Ігорко. Квітки. Маруся З Олірни росу несе. Над озером озирнувся... 23 травня 2023
СЛОВИНА Словина – не дивина. Горло терпне од вина. Ти мій голос деревиш. Я лечу – коли ти спиш. Я тікаю у весну – У веселу, навісну, Неймовірно голосну, Знепритомлено тісну. Птахи, губи, сонце, сміх. Слово у губах твоїх Виноградом. Світ — яса Як одкриті небеса. Року Божого 2026 Квітня 3 дня у княжому Київі.
УКРАЇНСЬКИЙ ЛОҐОС УГОЛОС До синьої глини. Павло Мовчан Поет знаходить серцем серце слова. Любов Голота Довкола полум’я. Олександер Копиленко Ми всі пливемо у солоних водах. Папа Бенедикт ХVI До синьої глини душа переходить межу, Лишає посейбіч маєтки І мрії іржу, І пристрасті ярі, І колива кола тремкі. Голосять дерева Корінням у небо. П’янкі Стави, зільники А озер неозорі краї. Окраєне серце сміється. А води твої Солоні як море І шабля твоя гомінка І горла ворожі Рубать утомилась рука. А полум’я в’яже тебе До усих Україн – Праворуч, ліворуч, Посейбіч, потойбіч Руїн. Ти іскру отримав Од Бога І душу спалив І вічність розвіяв Помежи Величних олив. Прарадість велика Поймає Високість гірку – До синьої глини Душа переходить Ріку. Року Божого 2026 Березня 28 дня У княжому Київі. День. Просвіта.
НА СЬОМОМУ НЕБІ ПРОСВІТИ Павлові Мовчану Се дощ іде Чи голубці клюють Зерно твоє Розкидане урозсип? Зерно твоє Не знаєш де паде: На землю, чи на камінь, Чи на згубу А все на твою Україну любу.
І голубці клюють, І дощ іде... Року Божого 2026 Березня 26 дня У княжому Київі.
БЛАГОВІЩЕННЯ Як дощ на руна... Зі Святого Письма Як дощ на руна сонцелив У верби, смокви, сміх олив, У хвилі моря. Океан — Оливний Господу пеан. А берег сповнений піску. А ти окраюєш ріку Омшілим світлим валуном. Душа – не тут. Вона — огром. Оранта радістю кровить У прірвах злих тисячоліть. Повноголосся таїна — Весна. Року Божого 2026 Березня 25 дня У княжому Київі. Тепла Софія.
СРІБНА ПОЕМА БІЛОЇ СОРОЧКИ Поема білої сорочки. Іван Франко 1. Начерни мені Сріберної води. – Де? – У Гільчі. – Хе. А де се? – На Волині. Джерело святого Миколая. Там вірли Воду п’ют. – О. Вірла найшов. – Нє?
2. У Гільчі Світла багато. І води. Срібної.
3. Козаки Прийшли На берег Устя Вози розклали, Плуги – У землю. Ліси – Під поле. Сійси – родиси Жито – пшеницу, Лень по коліна, Коноплі у стелю.
4. – Там яблука добрі. – А мак? – На воді.
5. – А у Київі як? – Що? – Срібна вода є? – Йо. – Де? – У мому плетенику. – Як? – Дві срібні ложки. Вода. – О. Йо. Дві срібні ложки. – Авжеж.
6. Павуки Срібну нитку Сукають. Мокриці тчуть Полотно. Горобці а сороки Сушать го
На березі Данапрової стихії. – А сонце? – Вибілює.
7. – А місяць? – Виболює полотно. Бджоли Пергою отрушують. Зілля Фарбує. – А шиє хто? – Літо . – Добре тобі.
8. Срібна сорочка Зі мною Позавше. Вона Душу Гріє І Холодить Її, І окрилює.
9. – А кілько Вишитих маш? – На щодня. – Але ж Утрачається Св’ято. – Після 50-ти Кожен день, Дарований Господом, Свято.
10. Живу Жериславно Жерислов Жарозмисний.
11. Рано Вода непочата Загоює рани Очі розвиднює Душу Просторить У світ.
12. – Як умреш, Мо, Заповіш ми Срібну сорочку. – Нє. Срібну сорочку Душа Забере Із собою, Бо У чім ожиє Перед Господом? – Гола прийшла, Гола піде.
13. Не плутай Тіло А Душу. Тіло – рам’я, дрантя, непотріб. Душа – вічна.
14. – А сорочки твої Не дрантя? І чи не усе одно, У чому ти – У срібній, вишитій Чи нейлоновій, Чи і просто У простій у клєточку? Усе ж одно Хробачня Зжере Твоє дрантя.
– Ні. Перейду через вогонь У попіл. Попіл Зрине У срібну воду Дніпра.
15. А як же суд Божий? – І ті, що у гробах? – Йо. Ті. – Що? – У гробах. – А гріб Мій – Господній У Єрусалимі Суть. А душа Вічна Безплотна Радісна. – Же скапАла з тюрми? – З Богом пребула. – До семи раз? – Не бій си.
16. – Сорочки тобі Заповім, хлоню, Але тяжко Сорочку вишиту Нести Щодня На своїх Раменах. – А то чо? – Бо кожда Має в узорі Тисячі знаків Нації. І кожен ворог Схоче тебе Обплювати, Знищити, Закопати, І тільки тому, Що ти ворог йому. – А кому ні? – Тобі, Господу, Радости.
17. Сорочка Світла Окрилює Вічність І Кличе За обрій.
18. – Не квапси.
19. Тюрма Спорожніє Без нас.
20. – Віриш?
21. Знаю.
22. Квітом горю У сльозах Твоїх, Господи, Запахах, Звуках, Проживаю Красу Слова Твоєї Істини. Року Божого 2026 Березня 1 дня У княжому Київі. День. Просвіта.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
