Пошта “СП” · “Тільки меткі ластівки втішаються вільним4привільним летом, наче плавають у небесній купелі”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Часоплину течія
Слово Просвіти, №17 за 2026 рік
Віктор ПАЛИНСЬКИЙ, м. Львів
1. Книжка оповідань та есеїв Петра Цеголка “Знайдена сережка” (Харків, “Фоліо”, 2025 р., 253 с.), одразу скажу, зацікавить не лише інтелектуалів-гурманів художньої творчості, а й помітно ширше коло читацького загалу. Власне своєю настроєвою практикою віднайти контекст життєвих моделей та багатогранної уяви, небанальних думок, глибоких переживань. “Знайдена сережка” дає можливість читальнику розпружитись і, разом з тим, збагнути ситуацію, коли життя закінчується не завтра й слід-таки обробляти духовну ниву. І ця щирість автора дає можливість нам бути на короткій нозі з письменником, мати діалогічне спілкування. Приємне та змістовне…
2. Не зволікатиму з тим, що лежить на поверхні тексту. Бо сьогодні саме ця тема засвічує багато воєнних вогнів у книговиданні та презентаційних залах. У Цеголка ця відкрита лінія – на сам початок. Оповідання “А чия-то війна?..” так ніби вітається з читачем і наголошує на дефініції, в яку епоху живемо, яку моральну ношу тягнемо, докладаючи надзусиль. …Молодий чоловік Андрій нібито не належить до заядлих ухилянтів. Проте перебуває на роздоріжжі сумнівів і суперечливих почуттів… Та ще й мати турботливо захищає сина. Звісно, жаліючи рідного, побиваючись та примовляючи. Але син-таки дістався дому, приїхавши з Польщі, де був на заробітках. А міг би?.. Бо ж знав, що уже вдома на нього чекають аж три повістки з військкомату. Напевне, не випадково хлопцю все ж підростати було у патріотичній сім’ї серед упівських традицій та бувальщин. Цеголко тут не притягує підтему за волосся. Вона, нібито самочинно, з’являється в процесі розповіді. І мудрий дід Микита не випадко-
Володимир БЕРЕЗІН, журналіст, громадський діяч, Донеччина – Галичина
Що більше живеш у цьому новому для тебе українському краї, то більше розумієш, наскільки ми однакові та наскільки ми різні. І перше, на що звертаєш увагу, – тут більше збереглося корінних, а це означає, перш за все, сільських народних традицій. Наша урбаністично перенасичена, вся в монстрах-мегаполісах Донеччина, як і в більшості великих українських міст, далеко відійшла від традицій, іноді без-во тут. Це вже суспільна, та й літературна традиція наша: “Тож їдьмо, Андрію, до військкомату самі. Скажеш, що готовий іти воювати, ти не ухилянт і не зрадник! А як не хочеш, боїшся, Андрію, то підемо удвох на ту війну з ворогом клятим московським. Я не боюся!.. То наша війна за Україну!..”
3. Є у книжці й оповідання, які я б назвав новелами, бо експресії в них достатньо. “Ксенин луг” саме така. Що цікаво, образність тут виразно візуальна. Можливо, маємо вплив телевізійництва, що до нього причетний був Цеголко. Бачимо, цілі ряди виструнчились, аби додати один одному колориту. Я назвав би це літературною візуалізацією. “Малий непосида, збиткар”. “Мені років чотири… пригадую, походжав туди-сюди баюрами, щось до себе говорив, а як надокучить – бовтався у них, розбризкував довкіл воду. Якщо день випадав теплий літній, тоді я на босо калабанями не ходжу, а гасаю. Аж болото летить врізнобіч”. І таких картинок в оповіданні вдосталь. Власне дитина змальовує світи відповідно до свого бачення та сприйняття. А читальнику на душі стає святково. Бо жі своє дитинство згадує. “Ксенин луг” – це в якійсь мірі й наш з вами луг, де блискотіли босі ноги. Імама, здається, дозволяла все на цьому клапті землі. Бо дитина-таки хоче набігатись та пізнати геть усе. Автор про це добре знає: пережите і спробуване. “Тільки меткі ластівки втішаються вільним-привільним летом, наче плавають у небесній купелі”. Подібні картинки, своєрідні відеофільми можна знайти й у інших оповіданнях: “Життя найкращий сценарист…”, “Криниця”, “Цвіли сади на кривчицьких пагорбах”, “Магія поцілунку”. Причому читач адаптується до цих текстів, як до своєї дитинної біографії.
4. Окремо, видається, стоїть оповідання “Цегольня”. І якшо порівняти цю назву з прізвищем автора, то можна вловити щось екзистенційне в цьому тексті. Це – мандри “країною дитинства”. І це так припадає до правдивої легенди. Здавалося б, що воно – такий собі заводик з випалення цегли. Виявляється – ні! Адже… Більшість хат і технічних будівель споруджено саме з цього матеріалу. І так добре плине авторська розповідь саме про цей, уже занедбаний, шматок землі на пагорбі край села. По-справжньому можна було тут почувати себе господарем, ватажком, воїном. Беручи до справи руїни цегольні, потрощені обладунки цехів, поснулі рейки вузькоколійок, згаслі випалювальні печі… …Тут не конче докладно виписувати сюжетні лінії, вони наче самі уявляються, вповні готові для розповіді. Випорхуючи з експресії вчинків і гучних розмов підлітків. Хлопчаки тішилися собі, бенкетували, бавились в ігри, тікали від сторожа. Згадували, як то раніше було, коли цегольня ще працювала. …Автор підводить і до того, що у цій оазі й характер хлопчаків різьбився, гартувався. Один із них, від імені якого провадиться розповідь, задумав собі вилізти на самий вершечок труби цегольні. Було страшно. Труба раптом почала хитатися. Одначе її подолано. І “очам відкрився небачений досі краєвид”. І пам’ять на все життя. У душі торжествувало бравурне: “Я зміг, я побачив те ж, що бачать лише птахи!”
5. Новела, що дала назву книжці П. Цеголка. Це, на перший погляд, вир позитивних емоцій, несподіваних скрутів, ексцентричних романів і багато дечого іншого, приємного та дещо забу-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
