Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Тільки меткі ластівки втішаються вільним4привільним летом, наче плавають у небесній купелі”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Моє каяття перед українською піснею

Слово Просвіти, №17 за 2026 рік

надійно. Тим паче, що село та все українське вбивалося голодоморами і репресіями, так званою інтернаціоналізацією, зросійщенням, обмосковленням. Але, на мою думку, все-таки головне, що в цьому є всесвітній незворотній процес поглинання сіл містами. У людей не те щоб українська культура стиралася – взагалі вбивалося та вбивається все людське, зокрема пісня. Це те людське, яке повинно бути всередині людини з дитинства. Не знаю, в кого як, але в мене, який народився і все життя провів у центрі великих міст Бахмутського краю, цього стирання точно не було і немає. Я звернув на це увагу ще в 2014 році, коли при першому захопленні Донеччини чотири місяці провів на Львівщині у селищі Добротвір. Тут співали всі завжди, і ми практично щодня чули за вікнами пісноспіви, молитви, то весільні, то поховальні, то хрещення немовлят. Переселенці з Донеччини, які жили в п’ятиповерховому гуртожитку підприємства, в якому на першому поверсі було кафе, де відзначали християнські та сімейні свята, жартували: скільки тут живемо, проте жодного разу не бачили, щоб побилися, бо що то, мовляв, за свята?! Вони співають! Усе це я написав для того, щоб передати маленький епізод, сценку, яку я побачив, щойно приїхав на Бережанщину навесні 2022 року. Мене це вразило і поставило жирну крапку в пошуку того, чим ми відрізняємося і чим подібні, коли йдеться про пісню. Щоб зрозуміти якийсь населений пункт, треба відвідати чотири місця: засідання сесії місцевої ради, ринок, храми та кладовище. В Бережанах, як і скрізь, ринок – це не просто купівля та продаж, це системний постійно діючий майданчик спілкування, комунікації. Мій перший вихід на місцевий ринок просто “вбив” мене однією сценкою, якої не могло бути в наших краях. Але я впевнений, що раніше таке точно було. Зустрілися два дідугани, які явно приїхали з ближніх сіл на базар. По-простому обтертому одязі ці 80-річні чоловіки, здавалося, щойно злізли з воза, на якому приїхали на ярмарок. Здавалося, що від них пахне конями та землею. Вони стояли один перед одним і дуже жваво спілкувалися, у якійсь ейфорії майже не помічали, де вони та що діється навколо. А вони співали! Співали рядки якоїсь пісні, згадували та сперечалися щодо слів. Один запевняв, що треба співати так, інший заперечував та показував, як треба співати насправді. Ця сценка мене просто “вбила”. Як глибоко це все ще живе тут, і як вже у нас пропало. Далі я бачив, що пісенна культура тут не просто жива, вона розвивається. Головні дитячі та дорослі гуртки в будинках

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин