Театр · “Маємо знаходити в театрі форми, які допоможуть осмислити досвід життя під час війни”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Віра в любов до життя
Слово Просвіти, №17 за 2026 рік
Київський академічний драматичний театр на Подолі імені Віталія Малахова в останні роки неодноразово звертався до сучасної української драматургії. Новим проєктом стала вистава “Колишні” за п’єсою Володимира Голосняка.
Едуард ОВЧАРЕНКО Світлини Едуарда Межула
“У цьому світі щось дуже сумне діється, обірвалося щось важливе, щось таке, що передавалося від старших до молодших і робило нас вічними. Відтак ми стаємо одноразовими людьми, як одноразовий посуд. Цей світ схиблений на одноразових речах, і одноразові люди його точно погублять”, – так міркує Роберт Новак, зустрівши своє колишнє кохання через десятки років. Як і герою цієї історії, нам інколи здається, ніби життя викинуло тебе на узбіччя і ти вже нікому не потрібний. Але щоденна праця, любов і служіння повертають нас до життя і наповнюють сенсом кожен прожитий день. Тому ця драматична історія пекаря стає надихаючою і вселяє віру в любов до життя. – Спочатку я написав новелу “Колишні”, – пригадує Володимир Голосняк, заслужений артист України, автор п’єси. – Дав її почитати людям, які належать до театрального середовища. Вони сказали, що це сценічний матеріал і, можливо, варто написати п’єсу. В основу її лягли події російсько-української війни. Через певний час я звернувся до директора-художнього керівника Київського академічного драматичного театру на Подолі імені Віталія Малахова Богдана Бенюка і запропонував йому декілька своїх п’єс. Минув приблизно тиждень. Дзвінок від Богдана Михайловича, він говорить: “Мене зачепила п’єса “Колишні”. Покажу її одному режисеру, порадимося, подумаємо, чи зможемо ми за це взятися”. Дуже вдячний Богдану Михайловичу, що він звернув увагу на цей матеріал. На певному етапі я брав активнішу участь у створенні вистави. Знову ж таки мені зателефонував пан Бенюк і сказав, що вони хочуть з цим матеріалом “дещо погратися”. Я прийшов на репетицію. Богдан Михайлович познайомив мене з режисером Володимиром Кудлінським. Ми поспілкувалися, і мене попросили дописати декілька сцен. Частина з них увійшла до вистави, а деякі – ні. Для мене це був цікавий досвід. Часу на реалізацію обмаль, сьогодні треба було писати нову сцену на завтра. Не випадково запропонував свої твори саме Театру на Подолі. Ще коли писав п’єсу “Колишні”, то думав над тим, хто з акторів ідеально підійшов би на роль Якуба. І бачив у цій ролі саме Бенюка. Щось мені підказувало, що Богдан Михайлович має відчувати цей матеріал. Але він сприйняв п’єсу дещо інакше – побачив себе в ролі Роберта. І блискуче цю роль зіграв. А роль Якуба довірили акторові Артему Атаманюку, якому, як на мене, вона чудово вдалася.
Також хотілося б згадати про режисера Володимира Кудлінського. Вважаю, що він сповідує інтелігентну режисуру, точно відчуває матеріал. Не женеться за хайпом, ефектом заради ефекту, модерною формою заради модерної форми. Володимир відштовхується від суті, від ідеї. Підібрався прекрасний творчий ансамбль. Було дуже приємно попрацювати з цією командою. Режисер, художниця Софія Пляцко, всі актори підтримували одне одного, щось підказували, радили. Разом хвилювалися, разом раділи, що вистава набирає форму, росте, розвивається. Чудова команда, чудовий театр зі своїм глядачем, який прийняв виставу. Сьогодні у мене багато матеріалу в роботі. Це і п’єси, і новели. Днями закінчив новелу “Win-win” – це англійське словосполучення, яке означає стратегію побудови стосунків, коли обидві сторони мають вигоду, лишаються в плюсі. Вона близька за темою і формою до новели “Колишні”. Оповідь ведеться від імені літньої людини. Значна частина подій пов’язана з Чехією. Задумана ще одна новела, а всі три мають скласти трилогію і вийти під однією обкладинкою. Сподіваюсь, що найближчим часом зможу закінчити нові п’єси і запропонувати їх українським театрам. Частина цих творів буде пов’язана з війною. Вважаю, що ми не можемо ховатися від цієї теми, а маємо знаходити форми, які допоможуть осмислити досвід життя під час війни. – Сьогодні є потреба говорити про актуальні проблеми, про те, що хвилює людей, – переконаний Володимир Кудлінський, режисер-постановник. – І саме сучасні автори намагаються знайти відповіді на болючі питання. Тому по можливості читаю сучасні твори, слідкую за актуальною драматургією, але не так просто знайти свого автора, свій текст. Історія Володимира Голосняка стала радше винятком із правил. Його п’єса, яку дав мені почитати Богдан Бенюк, одразу сподобалася. Перечитав інші твори цього автора – збірку новел, де були і “Колишні”, і зрозумів, що світ героїв Голосняка мені близький. Я відчув теми, які мене хвилюють, і сформулював для себе, про що буде вистава. Оскільки головний герой працює в пекарні, я вирішив вивчити це питання. Тому пішов до пекарні “Good Bread”. Треба було зрозуміти, хто такий пекар, і зсередини відчути технологію виробництва хліба. Адже це не просто технологічний процес, це сакральна історія створення хліба. Потім ми завітали до пекарні з художницею Софією Пляцко. Після цього народилася сценографія вистави, основою якої стали великі двері печі. Згодом до пекарні завітали актори, і побачене справило на всіх незабутнє враження. Головна чеснота цієї пекарні – люди, які там працюють. “Good Bread” займається багатьма проєктами, зокрема волонтерством: випікають хліб для фронту і для цивільних, які перебувають у прифронтових зонах. Тут працюють люди з ментальною інвалідністю. Для них це справжня терапія, певна соціологізація. Усім процесом керує головний технолог пані Галина, яка вчила нас не лише, як замішувати і ліпити хліб. Вона розкривала нам секрети професійної етики, філософії роботи з хлібом, де ключове слово – це любов. Власне, цей досвід допоміг нам в майбутній роботі. Я вже казав, що ознайомився і з іншими творами Володимира Голосняка. Мені подобається, як він пише, як розкриває персонажів. Ми разом працювали і над цим текстом. У процесі репетицій зрозуміли, що деякі сцени потрібно переставити місцями, деякі скоротити, а деякі дописати. Володимир із розумінням ставився до наших пропозицій і був активним учасником процесу. Зрештою, все це було корисно для вистави, за що ми вдячні автору. Якщо говорити про Богдана Бенюка (виконавець ролі Роберта), очільника нашого театру, то в процесі роботи над виставою, він був передусім актором. Ми могли з ним сперечатися по ролі, по композиції вистави, знаходити нові рішення, але це завжди дуже цікаво. Він завжди готується до репетиції, приносить нові ідеї, сумнівається, пробує, шукає. Мені дуже імпонує такий тип актора, який 24/7 працює над роллю. В іншому складі цю роль виконуватиме ще один наш чудовий актор Сергій Бойко. На жаль, він трохи випав із процесу через проблеми зі здоров’ям. Ми
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
