16 Вернісаж · “Для Художника кожен образ важливий і дорогий, бо це частинки великого рідного Всесвіту”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
Золота година з митцем
Слово Просвіти, №17 за 2026 рік
Галина ДАЦЮК, журналістка, м. Київ але тут є увесь світ український з хатами, вітряками, декоративними речами. Україна в моєму баченні – наїв. Я хотів би, щоб ми жили, можливо, більше розумом, ніж почуттями. Але ми внутрішньо багаті і світ наш – внутрішній, казковий. Натюрморти свої я пишу без натури. Є щось, що надихає. От бачу в майстерні гілочку з дачі і з неї роблю натюрморт. Я не хочу, щоб пейзаж чи натюрморт були реалістичним зображенням. З одного боку – тут є реалізм, все вгадується. З іншого – це цілий образ. Ціла пісня. Якщо я беру гілочку фізалісу, то мені важливо
Триває виставка українського художника живописця, графіка, майстра витинанки, члена Національної спілки художників України Василя Корчинського “Світ, в якому я живу”. Проєкт здійснено за підтримки юридичної фірми Астерс. Слава Богу, що є у нас меценати, готові підтримати українське мистецтво. А сьогодні Художник запросив мене в цей чудовий світ, як на планету Україну. Тут різноманіття кольорів, тем і технік. Тут живопис, графіка і витинанки. Тут народні мотиви, історичні сюжети, спогади з дитинства, куточок нічних Карпат, човен посеред місячної ночі, джерело побіля Далеких печер, червоний кущ верболозу, букет фізалісу, собори рідного Міста, сім маминих хлібів, Герої Крут, мандрівний Сковорода і золоті яблучка папірівки. Для Художника кожен образ важливий і дорогий, бо це частинки великого рідного Всесвіту, який він любить, творить і яким щедро ділиться з нами. Кожна картина має власну історію і зміст. Тому розглядаєш їх, ніби гортаєш сторінки барвистої книги українського Буття. А коли слухаєш розповіді художника про кожну, то розумієш, що книжка має бути. Паперова, ошатна, з ілюстраціями і поетичними авторськими текстами. Бо оповідач пан Василь блискучий. Бо кожна його картина – це вишукана історія. – Ось “Ніч на Івана Купала”. Я завжди працюю з етнографією – зі свого дитинства, зі свого життя і України. Таким чином, намагаюсь всі пісні, легенди, перекази побачити у візуальному ряду. Тут нема реалістичності,
проспівати її від і до. Передати все багатство квітки. Так само і в пейзажі. Якось вранці я вийшов на берег Дніпра. Все таке ранкове, чудове. І раптом побачив маленький маленький кущик, який вразив мене контрастом з небом і водою. І це надихнуло на роботу. Реалістичні роботи з натури – то не моє. Може, ви пам’ятаєте нижній вхід у Лавру, там були джерела. І ті джерела були під дашками кованих альтанок. І були симпатичні, хоча старенькі, іржаві. З етюду я зробив роботу, а зараз
ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р.
джерела закували, замурували і підвели крани. Натискуєш – і йде свята вода. А чи свята? Бо коли була криниця, ти крутиш корбою, то відчуваєш якусь містику. Тому цю містику хотілося передати, щоб створити образ джерела, того стану вечірнього, якогось марева, перепустити через душу і захопити отим маревом глядача. У нас на дачі в Морозівці є закинуті водонапірні башти, куди прилітають лелеки і мостять гнізда. На картині – одна з тих башт, яку наповнюють життям птахи, що повернулися до рідного гнізда. У мене багато яблунь. Я люблю їх писати. Картина називається “Білий налив”. Тут село, така собі літня благодать, ці яблука – ранні, достигають найперше. Років 10 ми їздили на пленери до села Поташні. Був такий чудовий чоловік з Поташні, жив у Словаччині, а коли приїжджав до мами, то організовував у селі пленери. Він відновив стару школу, і там ми зупинялися, осіб 7 10. От раз я вийшов вранці і через сливи побачив сонце, яке сходить. Сонця не бачив, але бачив світло. І таку роботу зробив. Тут – Київ, не прив’язаний до певного місця, а просто “Вечірній Київ”. Конкретного місця немає, та Київ проглядається. Тут — картина, присвячена Кам’янцю Подільському. Мій кум живе біля самого Кам’янця, звідки видно замок. І цю старовину я передав з допомогою техніки з піском. Наповнення піском дає певну фактуру. Вона на дотик, як штукатурка. Ось “Скіфський степ”. Я б ніколи цих великих робіт не писав, якби не було проєкту Олександра Мельника “Україна від Трипілля до сьогодення”. На початках він запросив мене долучитися до виставки. І я вже 8 разів брав участь у бієнале. Скіфський степ. Якщо тут минуле, то важливо зобразити рух – за напрямками, сюжетний рух. Якщо йдеться про минуле – то рух має бути справа наліво. Якщо про майбутнє, то так, як ми пишемо, – зліва направо. У мене само собою виникло таке відчуття, але я побачив, що тепер це для мене закономірність. І от рух згори. Тут щось Божественне – соколи, стріли, войовничий стан. Внизу – наскельні зображення, тут олені, вони структуровані, як у розписах. Рух є. І я собі ставлю завдання цей рух сповільнити, а глядача зупинити. Зупиняю на картині одного воїна. І це стає домінантою. Всі рухаються, а один зупиняється… І одразу привертає увагу. Коли забрати цю фігурку, все знову почне йти плином. А так плин зберігається, але в цьому моменті з’являється реальне життя. Кожна робота продумується мною дуже активно. Я, як правило, ескізів не роблю. У повний розмір на папері роблю малюнок, обдумую. Працюю над малюнком місяцями, поки не доведу його до того, що хочу зобразити. Тоді малюнок переводжу на полотно. Але коли на полотні починаєш класти фарбу, то те, що уявляв собі, часом не виходить. Тоді починаєш вже у живопису щось віднімати, щось додавати. Ставити ритми. Тут має бути певна архітектура… …Нинішня виставка – лише
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
