Резонанс · с. 10сторінка оригіналу ↗
Нотатки публіциста
Слово Просвіти, №18 за 2004 рік
на й треба брехати, бо правда у системі державних службовців вважається зрадою; несправедливість і знущання з боку службового начальника треба сприймати як норму, якщо хочеш надалі працювати в системі та вийти на пенсію із солідним стажем і відповідною службовою виплатою. Столиця України переповнена державними службовцями, котрі функціонують у загальнодержавній і численних локальних (галузевих, кланових, місцевих тощо) пірамідах службової залежності та підпорядкованості, в яких не рекомендується сумніватися у справедливос-
СУД І ДІЛО
z
Стефан КОСТКА змінювалося у визначенні моральної шкоди й застосуванні юридичних норм. Справа “крутилася” переважно навколо форми й суті образ, завданих пану Б. 20 квітня суд ствердив факт образи Тараса Шевченка, а отже й відповідно кваліфікував наслідки вчинків тих, котрі стали на його захист. Ось що пише пан Б. у своїй книзі: “А никакой морали, как всегда у Шевченко! Только глубокомысленная констатация — “Така її доля”… И не стоит искать скрытых смыслов. Их нет. Ведь это брєд не вполне нормального человека, помешанного на сценах жестокости”. Отак про Т. Шевченка. А ось як відгукнувся про вищенаведений пасаж журналіст В. Карпенко у своїй статті “Диверсія проти нашої духовності”: “Що можна сказати про людину (ще раз даруйте на слові), яка у творах Шевченка не бачить “нікакой моралі” і “скритих смислов”, бо “іх нєт, вєдь ето брєд нє вполнє нормального чєловєка”. Фу, гидко навіть цитувати цей справді “просто брєд нє вполнє нормального чєловєка”. У своєму зверненні до суду від 7.05.2001 р. Віталій Карпенко зазначав: “У своїй статті я захищав честь українського народу…” І таки захистив. Що підтверджує рішення Апеляційного суду Києва від 20 квітня 2004 р.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
