Абетка відомих імен · с. 11сторінка оригіналу ↗
ПАТРІАРХ ФІЛАРЕТ: «ЦЕРКВИ ПОСПРИЯЛИ ПОЧАТКУ СВІТОВОГО РОЗЗБРОЄННЯ»
Слово Просвіти, №18 за 2004 рік
Зі Святійшим Патріархом Фі> ларетом розмову ми почали про во> йовничий атеїзм і “пролетарський” Донбас, які в сукупності неочікува> но витворили отця Української Православної Церкви. — Нам, віруючим, треба завжди пам’ятати, що Бог існує не десь окремо від нас і світу. Він керує цим світом і життям кожної людини. Благодать Божа діє скрізь. Під її дією і я прийшов до Церкви, а приводом стала смерть мого батька на фронті. Тоді переді мною постало питання: чи є вічне життя, чи нема, чи залишається батько живим, чи ні. — Де Ви вперше почули про Бога? — Виховувався у релігійній сім’ї. Під час війни духовність і віра вже набирали сили під впливом страждань та загибелі рідних. Я став ходити до церкви, читати духовну літературу, навчав дітей Закону Божого, створивши своєрідний гурток. За це мене й виключили зі школи, хоча потім відновили. — У 1966 р. Ви вже очолюєте Київський екзархат, а в 39-річному віці одержуєте сан митрополита… Що забезпечило таке кар’єрне зростання? — Я за кар’єрою не гнався, а виконував свої обов’язки з душею. Коли ж у 60-ті роки зайшла мова про моє єпископство, влада закрила Київську духовну семінарію. Екзарх України митрополит Іоан мав доволі похилий вік (близько 90 років) і хотів, щоб я став його помічником, вікарним єпископом. Однак спецслужби не допустили цього через мою активність, і мене відправили в єгипетську Олександрію. Після повернення ані Патріарх Олексій, ані митрополит Іоан довго не могли висвятити мене на єпископа. І тільки завдяки старанням митрополита Никодима (Ротова), голови відділу зовнішніх зв’язків РПЦ, я став єпископом. Але відразу ж відіслали мене вікарієм закордон, у Відень, де була тільки одна парафія. Навіть після мого призначення екзархом України боротьба зі спецслужбами не припинилась. За одну проповідь мене хотіли навіть зняти з посади екзарха і відправити у Білорусію, та не вдалося. — Ваша Святосте, у 70—80-х роках Ви відвідали близько 100 країн світу. Наскільки Вас контролювало КДБ у закордонних поїздках, і чи співпрацювала ця спецслужба із РПЦ? — Я брав активну участь в екуменічній і миротворчій діяльності Російської Церкви. І не тільки тому, що це було вигідно Радянському Союзу. Адже Церква повинна сприяти миру на землі, а тоді холодна війна із США могла перетворитися на ядерну. З’явилася Карибська криза, наростала гонка озброєнь і взаємних залякувань. Для пом’якшення конфлікту обидві держави залучили Церкви. Ми виходили із християнських позицій і досить швидко домовлялися. Поліпшилися стосунки між країнами і Церквами… Чи контролювали нас спецслужби? Звичайно, як одну Церкву, так і іншу, причому, безпосередньо діяли навіть керівники американської спецслужби. Проте Церкви посприяли початку світового роззброєння і навіть зникненню комуністичної системи. Щодо зв’язку РПЦ із радянськими спецслужбами, то цей зв’язок у вигляді контролю над Церквою обумовлювався тоталітаризмом й ідеологічною ворожістю Церкви до цієї атеїстичної системи. Цей контроль був над усім суспільством. — У травні 1990 р. Вас обирають Місцеблюстителем патріаршого престолу, а буквально через місяць на Помісному Соборі РПЦ Вас як кандидата на патріарший престол не підтримують і звинувачують у “владних амбіціях”. Чому? — Таким був промисел Божий, щоби я не став Патріархом
Московським, а став Патріархом Київським. Із точки зору земного, не вигідний я був як Предстоятель РПЦ через свою самостійність. Відчув, що не стану Патріархом після святкування тисячоліття хрещення Руси. Після широкого відзначення цієї події у світі Москва боялася сильного і впливового Патріарха. З того часу, як у XVII столітті зіткнулися цар Олексій Михайлович та Патріарх Никон, і Патріарха засудили, московська влада не допускала рівноправних стосунків між державою і Церквою. Петро I взагалі скасував патріаршество, щоб позбутися конкурента. Радянська влада теж мала подібний досвід, адже проти неї виступив Патріарх Тихон, обраний на Помісному Соборі в 1917 р. Після смерті Тихона влада заборонила обирати Патріарха, і лише у 1943 р. Сталін дозволив скликати Собор через те, що Церква підтримувала дух народу під час війни. Тоді вже відкритої боротьби проти Церкви не вели, і Патріархом обрали Сергія (Страгородського), авторитетну особистість. Але після його смерті у 1945 р. на патріаршество не допустили впливового митрополита Миколая (Ярушевича), обравши митрополита Олексія (Сіманського). Ця тенденція продовжується й досі. Можна згадати митрополита Никодима (Ротова), якому теж не дали стати Патріархом… — Коли ж відбувся розкол в УПЦ і чому? — Відокремлення Української Православної Церкви надзвичайно ослаблювало Московський Патріархат, адже УПЦ складала 60 % усіх його парафій і духовенства. З іншого боку, Кремль втрачав могутній засіб впливу на Україну. Тому проти нас виступили всі російські сили — і політичні, і церковні. Оскільки я, як Предстоятель УПЦ, очолював рух до автокефалії, мене прагнули відсторонити від первоієрархства всіма засобами, порушуючи церковні канони. Розкол учинив так званий “харківський собор”, і Московський Патріархат свідомо пішов на розділення УПЦ. — Після створення УПЦ КП у
1992 р. й обрання Патріархом митрополита Мстислава, Предстоятеля УАПЦ і УПЦ в США, наша Церква, певно, стала найбільш об’єднаною у новітній час. Однак після його смерті — знову розкол. — Тут, передусім, треба бачити вплив Московського Патріархату. Недаремно один із ієрархів УПЦ МП після створення УАПЦ Димитрія (Яреми) назвав цю Церкву “дружньою”. Після смерті Патріарха Мстислава УПЦ в США очолили ієрархи хоч і українського походження, але вони виросли там і не мали зв’язків з Україною. Тому свої інтереси вони поставили вище за українські й увійшли до складу Константинопольського Патріархату, хоча це міг давно зробити Патріарх Мстислав, який мав чудові стосунки зі Вселенським Патріархом Афінагором. Натомість Патріарх Мстислав створював автокефальну Помісну Українську Церкву… У 2000 р. ми з ієрархами УАПЦ дійшли домовленостей про об’єднання наших Церков і підписали меморандум при ієрархах Константинопольського Патріархату, але політичні сили не допустили цього. Тут же передали УАПЦ Андріївську церкву… Константинопольський Патріарх, хоч і підтримує УПЦ на шляху до автокефалії, не хоче сваритися із Москвою. — Ваша Святосте, після інтронізації в 1995 р. Ви, вже як Патріарх, у першій промові говорили про діалог із греко-католиками. Чи відбувається цей діалог, і як Ви сприймаєте ініціативу УГКЦ створити свій Патріархат? — Ми — православні, а вони — католики, тому об’єднання наших Церков не може відбутися без участі інших православних Церков та Римо-Католицької Церкви. Яке ж об’єднання можливе? Коли греко-католики приєднаються до УПЦ і стануть православними, тобто такими, якими вони були до Брестської унії у XVI столітті. І в цьому є сенс. Адже розділення тоді відбулося через те, що Україна не була незалежною державою і входила до католицької Польщі. У Київській Русі не виникало питання про підпорядкування Римові, бо була своя держава, а постало воно тільки після татаро-монгольської навали… Думаю, що сьогодні серед греко-католицького духовенства і мирян є такі, котрі згідні приєднатися до УПЦ. Натомість Православна Церква не може підпорядкуватися Риму. Хоча стосунки між усіма Церквами в Україні мають бути братерськими. Виходячи з цього, ми не протестували проти ідеї створення греко-католицького Патріархату і переміщення їхнього центру до Києва. Я не відчуваю від цих кроків УГКЦ якоїсь небезпеки для Православної Церкви. — Як ми маємо розуміти екуменізм і чи повинні щось робити для об’єднання християнських Церков? — Я давно беру участь в екуменічних процесах і бачу, що ми, вірні різних Церков, неспроможні сьогодні об’єднатися. Проте має відбуватися співпраця усіх християнських Церков задля морального, духовного відродження самого християнства. Уже починають говорити про те, що тілесного Воскресіння Ісуса Христа не було, що це — духовне поняття. Це підрив самих основ християнства… Візьміть ті ж одностатеві шлюби, які узаконюються християнськими державами і навіть благословляються деякими Церквами (Англіканська Церква). Скрізь пропагується розпуста. Людям стає потрібна Церква лише для хрещення, шлюбу і поховання… Тому всі християнські Церкви мають об’єднати зусилля для відродження моралі й духовності. Треба плекати більше любові одне до одного, бо любов з’єднує, а гріх роз’єднує людей. — Чи можливий перехід УПЦ КП на новий, Григоріанський календар? — Більшість православних Церков давно перейшли на новий календар. Тільки Єрусалимська, Російська, Українська, Грузинська і Сербська Церкви дотримуються старого календаря. Простим розпорядженням, рішенням Собору чи Синоду такі речі не приймаються, аби запобігти можливим відходам духовенства і мирян. Так, астрономічному кален-
Ексклюзивна розмова зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси# України Філаретом стосувалася земного світу і його проблем: стосунків і по# милок Церков, політики, нових богослужебних видань і протистояння з Мос# ковським Патріархатом, але, водночас, не виходила за межі Божої благодаті, яка оточує цього релігійного й суспільного пастиря.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
