Кінозал · с. 14сторінка оригіналу ↗
ЧУЖЕ СЕРЕД
Слово Просвіти, №18 за 2004 рік
З того часу українському кіно можна сміливо надати статус “прихованого” — щось ніби й знімалося, але хто його потім бачив… У кінотеатрах (небагатьох оновлених і діючих), як відомо, демонструються майже виключно голівудські стрічки, в більшості своїй — сумнівної мистецької якості. На телебаченні — практично та ж сама картина, відсоток українськомовного кіно наближається до нуля. Не кажучи вже про відео… Зважаючи на такий стан справ, тижнева демонстрація українського кіно видається мало не єдиною можливістю ознайомити широкий загал із нашими фільмами. Власне, такий захід виявився чимось подібним до показів зарубіжних стрічок, які останнім часом часто влаштовуються в Києві, — дні французького, чеського, японського (та багатьох інших країн) кіно. А нині Тиждень українського кіно доводить, що воно — у статусі іноземця на своїй же землі: для нього влаштовується спеціальний окремий показ. І статус виявляється навіть гіршим — в усякому разі, покази зарубіжного кіно активно рекламуються, а ось інформацію про демонстрацію українських фільмів почути було досить важко: про них повідомляли лише плакати на Будинку кіно та зрідка — телереклама. Одним із позитивних моментів цього заходу виявився безкоштовний вхід, щоб перегляд фільмів був доступний кожному. Бо ж на ТБ і в кінотеатрах українське кіно недоступне за будь-яких умов. Можна щедро присвятити цілий рік Росії, а для українського — і тижня цілком достатньо… Але такі невеселі спостереження аж ніяк не мають на меті применшити значення цієї події.
Нехай хоча б таким чином удалося подивитися кінематографічний набуток за останні роки, і що важливо — у різних жанрах. У майбутньому планується провести тиждень молодого українського кіно перед фестивалем “Молодість”. Та й цей тижневий показ великою мірою зорієнтований на молодь — і не тільки на студентів, що вчаться на кінофакультетах, а й інших, які справді зацікавлені, що ж відбувається в нашому кінематографі. На жаль, доробок останніх років умістився всього в один тиждень (хоча й дуже насичений). Адже за цей період кількість знятих фільмів катастрофічно падає. Наведемо цифри. Наприклад, у 1991 році в Україні було продуковано 68 ігрових фільмів (із них на кіностудії імені О. Довженка — 16, на Одеській кіностудії — 28). А потім — стрімке падіння, і вже в 2000 році вийшло всього 4 ігрові фільми. У той час яку Росії, навпаки, рівень кіновиробництва значно зріс. Хоча й там свого часу спостерігалися проблеми. Наприклад, з 1992 року зменшується кількість вироблених фільмів, особливо художніх. Але вже з 1999 року відбулися позитивні зрушення. З іншого боку, зростання в російському кіновиробництві відбувається більшою мірою завдяки величезній кількості серіалів (їхня кількість зросла до 72 у 2002 році). Почала збільшуватися й кількість художніх фільмів, але в значно менших масштабах, зокрема росіянам так і не вдалося повернутися на рівень 1992 року — 166 фільмів. Та між тим, серіальна лавина виявилася дієвим засобом заповнення нашого ефіру й захоплення українського телепростору російськомовним продуктом за відсутності свого
“Молитва за гетьмана Мазепу”
z
На телебачення, відповідно, наше кіно теж не потрапляє. Через це будь-який вітчизняний фільм просто не в змозі окупитися. Отож, нинішній стан кіно, може, й не викликає особливого оптимізму, але все-таки певні зрушення намічаються. Зокрема, за словами директора кіностудії ім. О. Довженка Віктора Приходька, з бюджету мають виділити 16 млн. гривень для технічного переоснащення студії та придбання нового обладнання (передбачається закупити нові камери, освітлювальну техніку, сучасну систему запису звуку). Проект кіностудії, в рамках якого передбачається зняти 50 короткометражних фільмів, започаткований саме для пошуку кіноталантів. А щодо кадрів — то, на думку режисера-документаліста Лариси Роднянської, було б непогано організувати курси (особливо для сценаристів) підвищення професійної кваліфікації. Та одну з найбільших шкод нашому кінематографу завдають, як не дивно, засоби масової інформації. Варто згадати, що навіть ту невелику кількість фільмів, які демонструвалися на прем’єрних показах, преса зазвичай оцінювала вкрай негативно. І справа навіть нев мистецькій якості (хоча вона,
“Шум вітру”
ка М. Іллєнка “Невелика подорож на великій каруселі” — парадоксальна, ексцентрична та філософська комедія про наше життя у “продовженні кінця світу”. То що ж робити кіномитцям у нинішніх умовах, доки відбудуться якісь зміни на краще? Може, сконцентруватися на випуску малобюджетного фестивального кіно?.. Змагатися з Голівудом або російськими серіалами поки що немає сенсу, отож можемо шукати свою власну нішу, і нею може стати саме орієнтація на малобюджетне інтелектуальне кіно. Перші приклади вже є. Зокрема тріумфальний проїзд “Трамвая №9” величезною кількістю фестивалів і здобуття “Срібного ведмедя” на МКФ у Берліні (номінація “короткометражний фільм”). Треба ж із чогось починати…
Сторінку підготувала Катерина ТАРЧЕВСЬКА
Нещодавно в Будинку кіно відбувся Тиждень українсько# го кіно. У програмі — показ художніх, документальних, ко# роткометражних, студентських, анімаційних фільмів, випу# щених упродовж останніх п’яти років. Попередня подібна акція минула ще в далекому 1991 році…
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
