Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Хліб і видовища · с. 15сторінка оригіналу ↗

СОЛЬНІ КОНЦЕРТИ КИРИЛА МОЛОДШОГО: АНТОЛОГІЯ СКРИПКОВОЇ МУЗИКИ

Слово Просвіти, №18 за 2004 рік

ПОДІЯ Не пригадую, коли б на своєму сольному концерті скрипаль виконував твори тільки українського класичного та сучасного репертуарів. Адже, за словами ініціатора й головного героя рецензованої події, заслуженого артиста України, лауреата тоді ще Всесоюзного і Республіканського конкурсів музикантів-виконавців, скрипаля і композитора Кирила Стеценка-молодшого, наша система музичної освіти ще й досі тлумачить українську музику як щось малоцінне і другорядне. А від себе зазначу — як “безкоштовний додаток” до західно-європейської та російської музики. Тож сольні скрипкові концерти К. Стеценка, які нещодавно пройшли в Будинку актора й у Малому залі Національної музичної академії України ім. П.Чайковського в Києві, були покликані спростувати таке хибне тлумачення. Забігаючи наперед, зазначу, що це вповні вдалось. Може, вдалось ще й через те, що К. Стеценко, на відміну від багатьох інших виконавців, постійно зростає як скрипаль. Порівнюючи ці концерти з попередніми, не можу не відзначити, що виконавець, який ще десяток років тому вирізнявся високим інтелектуалізмом, глибиною трактування кожного твору, віртуозністю, яскравим темпераментом і експресією, красивим звуком, різноманітною колористикою, жанрово-стильовою чутливістю та витонченістю фразування, нині показав також тонку музикальність — з’явилися подібні до людського голосу скрипкові кантилена й вібрація, глибока проникливість та винятковий артистизм. Це відчувалося і в “Елегії пам’яті Тараса Шевченка”, і в перекладених Вадимом Стеценком для скрипки фортепіанній Рапсодії №2 (“Думка-шумка”) М. Лисенка, і удвох частинах оркестрового “Гуцульського триптиху” М. Скорика, що прозвучали в авторській скрипковій транскрипції, ів Сонаті М. Березовського для скрипки й клавесину (1772) — першому інструментальному ансамблеві в українській академічній музиці. Особливо вдалися, на мій погляд, серединний епізод із другої частини Сонати М. Березовського, дещо імпресіоністичне трактування “гуцульського” Allegretto М. Скорика та Рапсодія М. Лисенка, де К. Стеценко вияскравив героїкодраматичні джерела “Думки”. Останнє цілком випливає з композиторської ідеї, адже автор трактував жанр думки з її переважно лірико-меланхолійним характером як саме епіко-драматичний, тим самим наближаючи його до настроїв уславленої української думи. Натомість в Елегії М. Лисенка, що відкривала програму, в першому концерті естрадне хвилювання ще трохи давалося взнаки. Відзначу й “моцартівськоіталійську” середню частину Сонати М. Березовського, де піаністка Н. Строчан, яка майже завжди була рівноправною партнеркою К. Стеценка, створюючи добру ансамблевість, стилізувала на фортепіано гру на клавесині, а в Рапсодії М. Лисенка — тонко підмічену скрипалем цитату з “Угорських танців” Й. Брамса. Побіжно зауважу, що ця мелодія, широко розповсюджена в Західній і Східній Європі, в тому числі й в Україні, на думку відомого угорського композитора й фольклориста З. Кодая, має “родича”, хоч як це дивно, аж у китайській (!) народній музиці (за посередництвом угорського, марійського, чуваського, калмицького та монгольського фольклору). Концерти були оздоблені також прем’єрами-презентаціями тричастинної Скрипкової сонати К. Стеценка, створеної … 16 років тому. У творі простежуються елементи неофольклоризму, неокласицизму, необароко і навіть деякою мірою постмодернізму. У жартівливому фіналі (Скерцо) в стилістику ХХ ст. вплітається відгомін українських веснянок, колядок, карпатських сопілкових перегуків, а в іронічній першій частині (Allegretto con iro- nico), присвяченій своєму вчителю з поліфонії, композиторові В. Флису, відчутні “стильові залицяння” до Рамо, Гайдна, Моцарта, Прокоф’єва, Шостаковича та Мартіну. Тож твір, написаний ще наприкінці 1980-х, і сьогодні сприймається свіжо й сучасно. Іронія К. Стеценка виявилась і в тому, що після виконаних на біс власних ефектних п’єс “Пісня”, “На весіллі у селі” та “Шалені коломийки” він завершив програму обох концертів широко відомою музичною заставкою до телепередачі “На добраніч, діти” “Вечірньою піснею” свого діда, класика української музики Кирила Стеценка-старшого, ніби бажаючи глядачам і слухачам доброї ночі. Рецензовані концерти засвідчили не тільки високу скрипальську художню майстерність і композиторський талант К. Стеценка-молодшого, але його велику просвітницьку роботу, спрямовану на популяризацію української музики. Останнє притаманне також іншим галузям багатогранної діяльності митця — педагога, музичного і телевізійного продюсера, телеі радіоведучого, режисера, сценариста, музичного критика. Тож викликає подив той факт, що за такий великий і різноманітний внесок до української національної культури митцю, який, до того ж, торік перейшов полудень віку, ще й досі не присвоєно звання народного артиста України. Натомість заслуженим діячем мистецтв України є народний депутат, колишній комсомольський працівник і Президент фестивалю “Таврійські ігри” Микола Баграєв, до речі, причетний не до мистецтва, а до культури; народними артистами України — закордонні гастролери Й. Кобзон і В. Співаков. А от, наприклад, засновник і директор фестивалю “Червона рута”, композитор і етномузиколог Тарас Мельник або керівник дитячого автентичного фольклорного гурту “Дай Боже” і піаністка Ольга Мельник (називаю, бо вони цього року теж відзначили півсторічний ювілей), які зробили незрівнянно більший внесок до нашої культури й мистецтва, жодних почесних державних звань не мають. Якщо звання в нашій країні дають не за внесок до культури, а за особисту відданість керівництву держави чи за персональну симпатію останнього до закордонного митця, то кому такі відзнаки потрібні? Втім, не годиться на такій сумній ноті закінчувати рецензію на справжній скрипковий феєрверк у наших національних кольорах. Найкращим суддею тут стала аудиторія, куди входили також загальновизнані вітчизняні й зарубіжні фахівці в галузі академічного музичного мистецтва. Заповнивши зали (а на другому концерті — й переповнивши), вона із захопленням сприйняла чудове виконання К. Стеценком своєрідної концертної антології української скрипкової музики. Та, вочевидь, ці концерти є лиш етапом у творчому шляху скрипаля. Він планує виконати прем’єри інших своїх скрипкових творів, показати увесь чималий пісенний доробок, реалізувати проект із дотепною назвою DRUM&BACH (за аналогією зі стилем сучасної танцювальної музики drum&bass) в Національному театрі опери та балету ім. Т. Шевченка, де б партитуру скрипки й ударних, спеціально створену на основі сольних скрипкових сонат і партит Й. С. Баха, супроводжували балет і відеосюжети на великому екрані. Тож побажаємо успіхів у всіх його починаннях. Анатолій КАЛЕНИЧЕНКО, ст. науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, кандидат мистецтвознавства, член Національної спілки композиторів України z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин