Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні · “Зі слів утворилась дзвінка наша мова – Народу опора, єднання і лад”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Повнозвучні акорди Левка Воловця

Слово Просвіти, №18 за 2023 рік

Броніслав СОХАЦЬКИЙ, доктор філософії, член Наукового товариства ім. Т. Шевченка, член літературної спілки “Огневежа” (Хмельниччина) У громадянській ліриці домінують роздуми про такі суспільні інститути, як війна, влада, мова. Поет рішуче осуджує росію за її терористичну, загарбницьку, геноцидну війну проти нашої миролюбної держави. Північну “сусідку” він справедливо називає “ненажерливою акулою”, яка вже давно завойовує, “хапає” чужі землі; вона – “препогане плем’я”, “монгольського хана дочка”. Її постійно вабила й вабить війна проти України. Рашисти принесли нам тисячі смертей, каліцтва, вдівства, біди, печалі, стреси, масові руйнування в містах і селах. З невимовним болем про це йдеться в чутливій поезії “Українцям”: “Летить, як Змій, нестримний сивий смерч // І надуває переможно щоки. // Веде з собою чорно-білу смерть // І крові незупинені потоки”. У нацистів росії, резюмує поет, немає в душі нічого святого, навіть саме слово “святість” означає “напасть”. Вважаючи мир необхідною умовою збереження життя, патріот заповзятливо виступає проти того, аби його випрошувати у знавіснілого мізантропа, низькорослого “Вови, фюрера Кремля” та його поплічників-“вовенят”. Звертаючись до співвітчизників, він переконує: “Питання розглядаймо, друзі, вглиб і вшир, // Щоб у розв’язці мати повну рацію. // Для українців надважливий нині мир, // Та ми не згідні на капітуляцію”. Наше суспільство не вірить, що фашисти-путінці здатні на виконання справедливих домовленостей. Як відомо, в поточному році вони поставили за мету довести чисельність своєї армії до 1,5 млн вояків. Поет вірить у нашу перемогу над нелюдами. Відтак ми відбудуємо зруйновані шахти, розмінуємо ниви, дороги; на погідних нивах зашумлять врожайні пшениці. Праця, завзяття і Божа допомога допоможуть нам залікувати рани, нанесені фашистами-путінцями. Для Л. Воловця вільне буття особи та суспільства є неможливим без рідної культури та мови. “І нема без мови неньки України. // Втілене у мові все тривке, й живе. // Мова, як душевність, нерозривно з нами. // Ще вона – мільйони збратаних облич”, – акцентує у вірші “У вічність”. Окрім цих функцій, мова у своєму єстві зберігає нашу минулу славу, життєву мудрість у піснях, прислів’ях, легендах, казках, є сильною, як булат, зброєю проти ворогів. Такі роздуми уречевлені ним у творі “До славних роковин”, присвяченому ВУТ “Просвіта”. У ньому наголошується: “Зі слів утворилась дзвінка наша мова – Народу опора, єднання і лад”. Мова – святиня народу, її арсенал нині становить понад 256 тисяч слів. Проти неї є “безсилими полки” манкуртів. В інтимній ліриці Л. Воловця базовими типами любові є батьківська любов, любов дітей до мами і тата, подружня любов. Ці форми почуттів викликають у людей “душевні обнови”: приплив енергії, радість, захоплення, віру, надію, співпереживання, відповідальність. Любов – важлива духовна й моральна сила. Шкодує поет тих осіб, яким не пощастило відчути на собі її благотворний вплив. Найвищим типом згаданого почуття митець вважає материнське. Адже світанок кожної людини починається саме з нені. Тому в його творах звучать акорди безмежної вдячності, пошани. На думку поета, віддяка дітьми батькам за їхню турботу, саможертовність має бути виконана ними вчасно, тобто поки їхні (батьків) “душі не піднялися в неба верховіть” – не померли. Гуманісту радісно, коли в сім’ях, родинах молодше покоління шанобливо ставиться до батьків: “Те щастя світить, наче зорепад, // Воно для поколінь багато значить – // Коли добро з любов’ю стали в ряд, // Коли батьки отримують віддачу”, – промовляється в поезії “Очікуване”. У багатьох віршах славиться лоно людського існування – природа. Л. Воловець прямодушно дякує їй за “добрі давання і вічне тепло”, за щедрі “диво-хліби”, за дивовижну красу, яка милує наші очі, дарує людям бадьорий настрій. Власне про все це йдеться в розділі “У єднанні з природою”, зокрема у віршах “Зимові хвилі”, “Із бігом літ”, “Пейзажно химерне”, “Радість крізь смуток”, “Останні спалахи”. Поруч із мажорними акордами в пейзажній ліриці звучать і тужливі, мінорні інтонації. Вони обумовлені меркантильним ставленням співгромадян до ресурсів природи. Вона відчутно втрачає реальну можливість самовідтворення. Практично, на думку лірика, це означає: вже настала епоха примножувати її багатства та оберігати від заповзятливих посягань доморощених та зарубіжних товстосумів: “Стояти нам в природи на сторожі // Чи ясний день, а чи туман густий. // І хай про це подумає вже кожен, // Бо як же нам природу зберегти?” – наголошується у програмній поезії “До всенародної Матері”. Непокоїть природолюба нищення довкілля дикими ордами рф, яка “давним-давно розлучена з розумом”. “Снарядами розстріляні тополі, // У небо рветься тільки чорний дим // у спорожнілім полі. // А хто коли тополі посадить?” – гнівно запитує поет варварів ХХІ століття. Адже вони вщент спалили 23 тис. гектарів лісу, 183 тис. гектарів ґрунтів забруднили небезпечними речовинами, замінували понад 200 тис. кв. м території України. Шкоди природньому середовищу злочинці нанесли на 47 млрд доларів. Розмисли Л. Воловця про життя – суть його філософської лірики. Життя він називає безцінним скарбом, даним людині Всевишнім. Воно є миттєвим, швидкоплинним; йде “помірно маленькими дозами”. Як правило, буває доволі тривожним, “пливе крізь бурі, спеки і грози”; на своєму шляху долає “болі та мороки”. Саме таким, вважає поет, воно було колись і є нині в українців. Про це йдеться у двох великих розділах збірки “За волю і долю” та “Противникам відвертим і прихованим”. До ідеальних, взірцевих постатей з активними життєвими позиціями, змаганнями поет відносить геніальних світочів нашої культури – Т. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку. Їхню борню за гідне життя продовжила славна плеяда шістдесятників, Небесна Сотня, мужні воїни на фронтах з російськими загарбниками. Водночас різко засуджує людей, кредо існування яких – “моя хата скраю”. Тільки у міцній соціально-політичній єдності наша непереможна сила – лейтмотив багатьох його творів. Л. Воловець вірить у безсмертя людей – світлу пам’ять про тих, хто залишив нащадкам гуманістичні результати діяльності на благо Вітчизни, громади, родини, сім’ї. Незабутніми для нас є лицарі волі – запорізькі козаки, воїни УПА, захисники й захисниці нинішньої російсько-української війни. Він присвятив їм вірш-реквієм “Нашим захисникам”, у якому музика словами вдячності лине так: “Життя віддали ви заради держави, // яка умивається кров’ю і потом. // Не багли ні плати, ні пишної слави. // Було вам життя, наче звична робота”. Книжка Левка Івановича Воловця – гімн борцям за незалежність, свободу і гідне буття нашого народу. І це найкраща пам’ять про нього і здійснене ним самовіддане життя для України. Вічна і світла пам’ять Олександру Бакуменку! Український фонд культури імені Бориса Олійника Під назвою “Повнозвучні акорди” вийшла у світ збірка поезій Левка Івановича Воловця – педагога, поета, критика, есеїста, публіциста, члена Національної спілки письменників України, автора понад 30 книжок, громадського діяча. Чільне місце у збірці займають вірші громадянського, інтимного, пейзажного та філософського звучання. На жаль, 8 квітня цього року Левко Воловець залишив земне життя і відійшов туди, де нема ні хвороб, ні печалі. До сороковин його пам’яті присвячуємо цю публікацію. Вірші Левка Воловця засвідчують, що серед нас був активний громадянин, небайдужий митець, якому боліла Україна.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин