Театр · “Митці філармонії Дніпра запропонували театралізований концерт “Слідами Енея””. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Допомогли щоденники Довженка
Слово Просвіти, №18 за 2023 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото із сайту театру
За сюжетом режисер-початківець приїздить до села, де відлюдником живе відомий у минулому актор, що остаточно порвав з мистецтвом. Мета хлопця – вмовити Майстра зніматися у своєму фільмі. Тут на молодого режисера чекає багато несподіванок… – До творчості, якою я займалась до повномасштабної війни з Росією, я не повернулася і вже не повернуся, – зізналася Марина Смілянець. – Кардинально змінилося і ставлення до того, що я пишу, посилилось почуття відповідальності за написане. Зараз “слово – це зброя”, з яким треба бути обережним, усвідомлювати його силу, а головне – використовувати в боротьбі за перемогу. Мені важко писати суто художні твори. Раніше можна було взятись за якусь мелодраму чи комедію, хоча це завжди були трагедійно-комедійні твори. А під час війни почала більше документувати побачене. Переконана, що якщо драматург хоче якимось чином вплинути на ситуацію, то він має фіксувати її та документувати. Перше, що створила під час широкомасштабної війни з Росією, – у співавторстві з драматургинею Людмилою Тимошенко (за її ідеєю) написали п’єсу-казку для дітей “Коти-біженці”. Це казка-терапія, яка має підтримати маленького глядача і дати відповіді на хвилюючі сьогодні запитання. Далі була п’єса “Борщ”, написана на основі моїх інтерв’ю з людьми, що два місяці були в окупації під Києвом. Тут є художня складова, але основа – документальна. П’єса вже перекладена чотирма мовами – англійською, італійською, німецькою та болгарською. За час війни відбулося досить багато постановок за моїми творами в театрах Києва, Миколаєва, Чернівців, а також за кордоном. Режисер Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки Дмитро Морозов ще кілька років тому обрав для постановки мою п’єсу “Майстер”, але якось не складалося… Під час війни в театрі почали проводити читання сучасної української драматургії “Ми з України”. Дмитро обрав для цього мої п’єси “Молитва за Елвіса” та “Майстер”. Читання вийшли досить якісні, мали відгук серед глядачів, тому вирішили залишити їх у репертуарі. До речі, коли художнім керівником театру став Кирило Кашліков, позитивно змінилася репертуарна політика. Тут почала з’являтися сучасна українська драматургія.
Валентина ОРЛОВА, м. Дніпро
Цьогоріч минає 225 років, як уперше у 1798 році три частини поеми потрапили до читача. Автору тоді ще не було й 30 років. Івану Петровичу наполегливість, мрії, завзятість, козацька енергія Енея, що пережив зруйнування батьківщини ворогами, проте не скорився долі, а рушив у мандри із думкою заснувати свою державу – міцну та вільну, були надто близькі! Ліквідована росією у 1775–1786 рр. Запорозька Січ не забувалася! За час, що минув від написання “Енеїди” Іваном Котляревським, митці чимало разів зверталися до її втілення, обираючи жанри опери, оперети, мюзиклу, рок-опери тощо. А митці філармонії Дніпра запропонували театралізований концерт “Слідами Енея”, адже розраховували насамперед на юну
П’єса “Майстер” написана приблизно сім років тому. Потім я довго її допрацьовувала. Писала про те, що мене хвилювало в той період дорослішання. Це були мої роздуми щодо мистецтва, мої особисті переживання і пошук. Тоді я навчалася в Національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка- Карого, мріяла бути кінорежисеркою, шукала відповіді на питання, що хвилювали, боролося із сумнівами. Так народилася ця історія. Під час роботи над виставою Дмитро Морозов вніс деякі змінив текст. У своїй п’єсі я цитувала Фелліні, Пітера Брука, інших західних кінорежисерів. А Дмитро вирішив додати до тексту уривки зі щоденника Олександра Довженка. Вийшло досить влучно, за що я йому вдячна. Багато що додав і виконавець головної ролі Олег Замятін. Він надзвичайно тонко відчуває свого героя. В його роботі завжди є доля імпровізації. Все, що додає Олег Семенович, – живе і правдиве. Думаю, що порушені в моїй п’єсі питання залишаються актуальними сьогодні і надалі будуть актуальними для людей, які займаються мистецтвом. Роботу над виставою повністю довірила Дмитру Морозову. Я завжди довіряю режисерам і намагаюсь їх не обмежувати. Тож виставу я побачила лише на прем’єрі. Складно говорити про те, до чого ти маєш стосунок. Але загалом я задоволена постановкою, бажала своїй п’єсі такої долі. У виставі грають талановиті актори, всім їм віриш, співчуваєш, всіх хочеться обійняти. Було надважливо визначитися, хто гратиме роль Майстра. Вважаю, що цей персонаж глибокий і цікавий, можна сказати “зі своїми тарганами в голові”. Людина, яка вміє іронізувати над собою і над світом, з хорошим почуттям гумору. І при цьому, звичайно ж, талановита. Після перегляду вистави мені складно уявити, хто сьогодні з українських акторів міг би впоратися з цим завданням краще, аніж виконавець головної ролі Олег Замятін. Інколи в моїх п’єсах дійовими особами виступають не тільки люди, але й тварини. Приміром, у “Собачій будці”, яка йде в Театрі на Михайлівській під назвою “Методи виховання малих засранців” (режисерка Лариси Семирозуменко), – це Собака, а в “Майстрі” – Кіт. Завжди це не просто тварини. За ними приховані або певні символи, або людські долі. У “Собачій будці” пес Кубік – це образ батька персонажів, образ їхнього дому. До речі, Олег Замятін висловив думку, що образ кішки у “Майстрі” – це може бути душа його дружини. Мені ця думка сподобалася. Але ми не обмежуємось одним визначенням, впевнена, що кожен глядач побачить щось своє. Наразі я маю проєкти за кордоном, це важливий досвід. Всі вони пов’язані з темою війни в Україні. Потрібно постійно нагадувати нашим колегам на заході про те, що сьогодні відбувається в нашій країні. У травні у місті Штутгарт (Німеччина) має бути прем’єра проєкту “Місто Х. Фрагменти війни”, над яким ми також працювали у співавторстві з Людмилою Тимошенко. Розповідаємо про те, що відбулося в Україні за останній рік. Також у багатьох містах плануються читання моєї п’єси “Борщ”. Я працюю паралельно в Україні та Німеччині – це вимушена необхідність, аби мати змогу підтримувати близьких в Україні. Але вже восени планую повернутися до Києва і знову займатися творчістю в рідному Театрі на Михайлівській. – У перші місяці війни, поки театр не працював, багато хто з нас так чи інакше організувалися в різні підрозділи тероборони або ж ходили на нічні чергування та охорону будинків, – пригадав виконавець ролі Майстра, народний артист України Олег Замятін. – Спілкуючись з людьми, усвідомили, що у них має бути якась віддушина. Не можна весь час тримати натягнутими душевні струни. Тому швидко зрозуміли, що треба повертатися до творчості. І саме театр є такою віддушиною, як острівець іншого життя. Зізнаюся, для нас, акторів, найбільше щастя, коли відіграємо виставу без повітряної тривоги. Якщо переривається, скажімо, вистава “Фальшива нота”, в якій взагалі не можна робити пауз, то для нас це наче лезом по серцю. Але такі наші реалії, і глядач це сприймає все з розумінням. Спершу театр починав працювати малими проєктами – читаннями. І п’єса “Майстер” була саме серед них. А коли зайшла мова про повернення вистав на велику сцену, то дійшли згоди з нашим очільником Кирилом Кашліковим, що це має бути саме “Фальшива нота”. Спільним прагненням практично всього нашого колективу було перейти на українську мову, і оновлена “Фальшива нота” заграла українською. Якщо говорити про виставу “Майстер”, то це моя перша нова акторська робота під час повномасштабної війни. Зіграти роль головного героя запропонував режисер Дмитро Морозов, який вже давно хотів поставити цю п’єсу. Дещо змінили у тексті. Авторка сприйняла наші доповнення і сказала, що підписується під кожним з них. Наш театр сьогодні працює досить активно. Триває процес повернення вистав, які були раніше у репертуарі, тепер вже в перекладі українською. Паралельно йдуть репетиції нових постановок. Отож, репетиційний процес триває цілий день. Під час репетицій “Майстра” довелося перерватися, бо досить багато часу зайняла підготовка гастролей до Лондона, де ми мали показати вже згадану “Фальшиву ноту”. Щодо Майстра, то раніше у мене не було подібної ролі. Грав людей іншого складу характеру і темпераменту. Образ Майстра одразу ж зацікавив. Звісно, до певної міри, ми граємо на сцені самих себе, створюємо образ на основі свого життєвого досвіду, починаємо культивувати якісь риси, можливо не притаманні нам, але все одно психофізика залишається наша. Можливо, я б так не повівся в житті, як мій герой (маю на увазі не лише цю роль), але це й є перевтілення. Зі мною у виставі грають молоді актори. Відчуваю певну відповідальність. Адже мушу показувати приклад, як це повинно бути. Маю на увазі ставлення до робити, професійність. У виставі грають мої студентки Анастасія Пісковець та Валерія Саакян. Звичайно, підказував їм як їхній вчитель, їхній майстер. Інші актори – Михайло Ганєв, Олександр Греков, Єлизавета Роєнко та Марія Агапітова лише нещодавно завершили навчання. Вони були в іншій майстерні, але на моїй кафедрі. Я їх бачив, з усіма знайомий. Їм так само щось підказував, робив зауваження, але при цьому не втручався у процес створення вистави. Дмитро Морозов вже має досвід власних постановок. Він дослуховувався до всіх моїх побажань, і сам запропонував багато речей, які пішли на користь справі. Дмитро — людина професійна, вміє розбирати матеріал. Процес створення вистави певним чином подібний до створення сім’ї, все йде непросто. Під час роботи над “Майстром” виникали якісь суперечки, протиріччя, але вони не були фатальними чи руйнівними. Ми завжди виходили на позитивний результат. І це найважливіше.
Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки активно пропагує сучасну українську драматургію. Нещодавно режисер Дмитро Морозов поставив вистави “Молитва за Елвіса” та “Майстер” за п’єсами молодої, але досить відомої драматургині Марини Смілянець. Сьогодні наша розмова про “Майстра”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
