Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Разом — до Перемоги! · “Наступ ЗСУ буде тоді, коли все буде готове, в комплексі. Не раніше. Бо поспішність у війні може обернутися катастрофою”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Нам ще багато робити – визволяти шосту частину держави Бахмутська битва – це великий стратегічний успіх ЗСУ

Слово Просвіти, №18 за 2023 рік

Віктор СКОРИК, оглядач “СП” Ця сторінка історії війни за нашу свободу ще не закрита, але вже зрозуміло, що вона назавжди увійде в історію як велична звитяга Українського Війська – героїчна і жертовна. Битва в Бахмуті є зразком майстерності наших вояків – від рядових воїнів до Генштабу ЗСУ. Вона є беззаперечним свідченням незламної волі до Перемоги, помноженої на мудрість командування та воїнську відвагу. Речник Білого дому з національної безпеки Джон Кірбі повідомив, що за останні п’ять місяців в районі Бахмута окупанти Москви втратили 20 тисяч вбитими. Половина з них належить до групи найманців Вагнера, найбільш досвідченої і жорстокої складової ординського війська. Загалом у Бахмуті ворог втратив 100 тисяч одиниць живої сили – вбитими, пораненими та полоненими. Тобто, висловлюючись військовою лексикою імперських пращурів Московії, вони втратили тут 10 ординських туменів, а за сучасною термінологією – приблизно 10 дивізій. У битві за районний центр, за місто, в якому проживало 70 тисяч осіб. Колосальні втрати, разючий удар Орді! Далі Кірбі наголосив: “Спроба Росії здійснити наступ на Донбасі переважно через Бахмут провалилася. Росія не змогла захопити жодної справжньої стратегічної та значної території”. Він сказав, що росіяни досягли деяких додаткових успіхів у Бахмуті, але жахливою ціною, натомість оборона України в цьому регіоні залишається сильною. “Росія вичерпала свої військові запаси та свої збройні сили, і лише з грудня, за нашими оцінками, Росія зазнала понад 100 тисяч втрат, у тому числі понад 20 тисяч убитих у боях, майже половина з яких були солдатами Вагнера. Це справді приголомшливі цифри”, – пряма мова Джона Кірбі. Минуло два тижні з дня мого огляду, і сталось саме так, як я прогнозував: Бахмут за цей час встояв. Так, ворог за ці два тижні просунувся містом на дві-три сотні метрів, але західна частина міста – це міцний горішок, на якому ворог поламав свої хижі зуби, втратив купу техніки, гори боєприпасів і тисячі смертників-вояків. Тим часом дощова і холодна погода закінчується, а отже, пекучість проблеми доріг життя для захисників Бахмута незабаром зменшиться – ґрунт підсихає і живлення наших військовиків у місті стане можливим і польовими дорогами та стежками, або й просто по бездоріжжю. Хоча ситуація в місті критична, та все-таки наше військо контролює невеликий плацдарм на заході міста величиною близько 3 кв. км. Але цей плацдарм дуже непросто взяти ворогу, в силу топографічних умов та особливостей забудови в цій частині міста (про що я розповідав у своїх минулих оглядах). Окупанти розуміють, що час спливає, дороги сохнуть, тому так істерично атакують цей плацдарм, незважаючи на свої великі втрати. Крім того, вони хочуть, щоб принаймні до дня свого побєдобєсія бодай щось “презентувати” своєму імперському “народу” і його фюреру. Не вийшло ані до дня початку Великої війни, ані до Великодня (ач, набожні які!), ані до 1 травня – бо Хотій не дав, тобто Український Воїн. Тож перемог нема. Лише облизня піймав та 100 тисяч втрат у цьому містечку. І розрекламоване зимове “вєлікоє наступлєніє” для них плавно перетворилось на весняну м’ясорубку в Бахмуті. Понад те – виявилось раптом, що за підсумками квітня рашистський “наступ” обернувся тим, що Українському Війську, попри все, навіть вдалося звільнити 28 кв. км своєї території – таку ретельно обраховану інформацію надав ресурс War Mapper. Цього місяця ворог мінімально просувався на Донеччині – це наш воєнний дебет, але наші війська увійшли на території на Херсонщині, що на правому березі Дніпра, які досі вважались “сірою” зоною, – це наш кредит. Таким чином, прибуток звільненої території склав ті 28 кв. км. І це ж ми ще не починали! Не починали той наступ, який ми, за допомогою наших партнерів, ретельно і наполегливо готуємо із січня, згідно з узгодженими планами в ході зимових “Рамштайнів”. Саме літня воєнна кампанія – це те, до чого ми готувались весь цей час важкої зимової та весняної оборони, на що сподівались і що на вустах не тільки громадян в Україні, а й усього світу. Як заявив Головнокомандувач військ НАТО в Європі генерал Крістофер Каволі, Україна вже отримала 98% обіцяної Заходом бойової техніки. Справді, 230 танків, 1550 бронемашин і сотні артилерійських систем – це потужна додана сила. У Пентагоні вважають, що Сили оборони України мають дуже хороші шанси на успіх навесні-влітку, оскільки Україна суттєво виснажила російські війська, а вже надане західне озброєння допоможе українській армії піти в наступ. Останніми днями до лав ЗСУ надійшло потужне поповнення систем ППО. Насамперед це дві системи PATRIOT, ще одна Iris-Т, а також інші системи. Таким чином, поступово складається цілісна інтегрована система ППО, яка працює як єдине ціле, а тому здатна в комплексі визначати цілі, оптимально перерозподіляти їх серед різних систем по всій території України залежно від ситуації, наближеності до цілі, здатності ураження такої цілі конкретною системою тощо. Саме системи PATRIOT є стрижнем інтегральної системи ППО, тією основою, навколо якої наростає тіло такої системи, що їх зв’язує і модерує. Така інтегральна мережа ППО є метою, яка була визначена нашими партнерами ще восени, і до якої ми зараз наблизились. Бо ефективна боротьба за небо є запорукою успішної масштабної наступальної операції. Тим більше, що сучасних літаків на озброєнні ЗСУ немає, а літаки радянських зразків не здатні ефективно виконати задачі наступальних операцій у сучасній війні. Постачання ж сучасних літаків бодай покоління 4+, як F-16, це довга історія, неймовірно дорога і потребує виконання величезного комплексу заходів. Саме тому нам їх не дають. Бо зараз, коли час не чекає, доцільніше закрити небо засобами сучасного ППО, що й роблять наші партнери – постачають такі системи, в тому числі найновітніші. Така допомога – це чудово! Але головною проблемою нині став брак боєприпасів. Зараз і ми, і наші партнери спрямовують основні зусилля на вирішення цього питання. Швидко й легко його вирішати неможливо. Вся західна воєнна промисловість банально не була готова до такої війни, коли артилерія несподівано виявилась “богом війни”, як у Першій і Другій світових війнах. Західна воєнна доктрина останніх десятиліть орієнтувалась на високотехнологічну, високоточну зброю – зброю, спеціалізовану для різних завдань, точкового ураження. Крім того, велика роль у цій стратегії надається військово-повітряним силам, інтегрованим в єдину, інтегровану систему ВПС НАТО. Такої системи ВПС немає ані в ЗСУ, ані у Москви. Тому чи не основна вага цієї війни лягає саме на артилерію, на надінтенсивне її використання, а отже, питання наявності великої кількості снарядів та ракет є вирішальним у боях цієї війни. Зараз навіть Москва, яка десятиліттями штампувала снаряди, поневіряється в пошуках боєприпасів. А Україна й поготів. За допомоги наших партнерів по всьому світу розшукувались і розшукуються можливості постачання снарядів для радянської техніки, яка є на озброєнні ЗСУ. Але ж ці запаси не є нескінченими. Ті ж системи західного зразка, що нам надають партнери, потребують снарядів інших стандартів. Натомість воєнна промисловість усіх західних країн неспроможна задовольнити потреби ЗСУ за умов ведення артилерійського вогню з надвисокою інтенсивністю. Усі західні підприємства, разом взяті, на цей час виробляють за рік таку кількість снарядів, яка приблизно дорівнює реальним витратам артилерії ЗСУ за один місяць, це при тих економних витратах нашої артилерії, які зараз в 3-4 рази менші, аніж у противника (на початку Великої війни це співвідношення було 1:10, у кращому випадку – 1:7, 1:5). Звісно, наші партнери доклали зусиль, щоб якомога швидше збільшити виробництво боєприпасів. Але це неможливо зробити швидко. На це потрібні навіть не місяці, а роки. Але в умовах війни неможливе стає можливим, і ми в цьому пересвідчувались не раз – іна своєму досвіді, і на реальних діях наших партнерів. Те, що ще вчора здавалось нездійсненним, сьогодні або незабаром стає реальністю. Так було з постачанням Хаймерсів, з танками тощо. І так було з власним снарядним заводом, який, готовий до роботи з 2019 року, халатно три роки простояв без роботи. Зараз снарядний голод гамують як можуть – збільшенням виробництва, а також тиском на ті держави, які мають великі запаси боєприпасів, але до цього часу ухилялись від постачання Україні. Росія теж має вже відчутний голод і теж шукає, де б підгодуватись. Є припущення, неперевірена інформація, що Іран поставив Москві близько 300 тисяч снарядів. Що вирішить Північна Корея – достеменно невідомо. Я думаю, що вона хоч ніби й друг Москви, але своя сорочка ближче до тіла, і роздавати боєприпаси вона не має наміру. А ось із Південною Кореєю США зараз проводять роботу, щоб дотиснути її до справи постачання боєприпасів для України. До речі, важкої техніки теж. За різними, непрямими схемами, але хай там як – аби було. Наступ ЗСУ буде тоді, коли все буде готове, в комплексі. Не раніше. Бо поспішність у війні не просто помилка, а й може обернутися катастрофою. Аби не запізно. Бо літо-осінь – це вікно можливостей для визвольних операцій. Крім того, чим далі без руху на фронтах, тим більше “шипіння” Меркелей, Орбанів, Масків, Трампів-Десантісів і всякого іншого політичного і не політичного серпентарія. Навіть Трюдо попульнувся – заявив, що, мовляв, “ми всі знаємо, що ця війна так чи інакше закінчиться за столом переговорів”. Хто це “ми всі”, Трюдо? І таких наративів лукавої, прихованої поступки-торгівлі нашими територіями стає все більше і більше. Це облудне бажання власного тихого життя за рахунок прихованого умовляння-примусу України до часткової капітуляції – треба називати речі своїми іменами. За рибу гроші: цю тему, ці приховані наративи обміну наших територій на тихе життя на початку Великої війни громадським активістам всього світу вдалось табуювати, але ці нащадки “Мюнхенських змов” та “я вам привіз мир” знову піднімають голови. Та ще й Папа затіяв секретні переговори про “мир”. Чуєте – секретні! Про нас – без нас. Але таких наративів “усталості от войни”, дуже добре нам знайомих до 24 лютого минулого року, знову побільшало й у нас, в Україні. Зрозуміло, що наші громадяни сильно виснажені за ці неймовірні важкі і смертельно небезпечні 15 місяців війни, виснажені і фізично, і психологічно, і матеріально, а дехто навіть морально. Хтось тут в Україні, хтось на чужині. Люди є люди. Та все ж треба триматися й не слухати голосів дияволів-спокусників. Треба бути терплячим і розуміти, що іншого нам не дано – або “мирний” геноцид України, або бій за власну свободу та життя. Цієї істини варто триматися йна Заході, бо попущена війна Зла проти України з часом прийде повсюди: про це говорить історія, про це свідчать 100 млн загиблих у Другій світовій війні, про це волають руїни Європи 1940-х років, про це промовляє сучасність – Буча, Маріуполь, Бахмут, десятки міст і сотні сіл України. Попущене зло заразне, тож воно зупиниться тільки тоді, коли його зупинять, у нього немає меж і кордонів, тому відсидітись нікому і ніде не вийде. Визвольна війна – це визвольний наступ. Виграти війну можливо в наступі. Для цього потрібна всенародна мобілізація. Мобілізація всіх сил, духу, знань і здібностей. І солідарність з Україною всього світу демократії і свободи. Війна – це майстерність оборони і наступу. Час розкидати і збирати каміння. Вчасна дія у слушний час. Війна – це жертви і кров, страждання, нестатки і біль. Це втрати і розлуки. Все заради того, щоб було життя. Ворогу потрібна мертва Україна, без українців. Він пропонує оборудку на крові з ним – з дияволом: визнати себе “аднім народом”, зректися від українства, або ж бути вбитим. Такий собі гібридний геноцид. І він це наочно демонструє. Він спалює, руйнує дотла наші міста, грабує, ґвалтує, відрізає голови. Тероризує ракетами, морить холодом, краде наше збіжжя, підприємства, блокує торгові порти, обстрілами нищить підприємства, насильно депортує людей, вивозить наших дітей у своє лігво. Мільйони жінок з дітьми були змушені виїхати за кордон, на Захід. Нас намагаються позбавити майбутнього. Тотальний геноцид. Коли в 2014 році почалась ця війна, деякі наші письменники,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин