Погляд · “Тривала війна на виснаження – це мрія путіна, бо тільки безкінечна війна продовжує його безмежну владу”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Війна не повинна тривати довго
Слово Просвіти, №18 за 2023 рік
Восени 2022 року я мав честь відкривати в Ягеллонському університеті (Краків, Польща) міжнародну конференцію “Університет і війна” за участі польських і українських науковців. Упродовж двох днів, що передували конференції, я та мої колеги з українсько-польського Незалежного Медіа Форуму, запрошені на конференцію, мали можливість спілкуватися з польськими професорами і студентами цього вишу. Ми були зачаровані теплою атмосферою зустрічей і співчуттям краківських колег, їхнім дружнім ставленням до України й українців. Виступаючи на відкритті конференції, я розповів про трагедію українських університетів під час війни, зокрема на окупованих росією землях, і закликав до перебудови системи університетського навчання й наукових досліджень відповідно до потреб воєнного стану.
Юрій ЩЕРБАК, письменник, дипломат, голова Ради Незалежного Медіа Форуму
The Show Must Go On. Inside my heart is breaking, My make-up may be flaking. But my smile still stays on. QUEEN, 1991
Не знав я тоді, що саме в Ягеллонському університеті є кафедра “Національної безпеки” (не певен, що в котромусь з українських університетів є щось подібне) і що професорсько-викладацький склад цієї кафедри готує аналітично-прогностичне дослідження про війну в Україні. Вже в лютому цього року з’явилася колективна монографія польських колег “WAR MUST GO ON: Dynamika wojny w Ukrainie i jej reperkusje dla biezpieczenstwa Polski”, red. Artur Gruszczak, Ksiegarnia Akademicka, Krakow, 2023. Я уважно прочитав це багатоаспектне цікаве дослідження, яке наштовхнуло мене на низку роздумів. І хоч я не збираюсь писати рецензію (це справа польських фахівців), однак хотів би поділитися деякими думками, поготів, що монографія торкається чутливих для українців аспектів загарбницької війни росії, зокрема, таких, як її кінцевий результат та терміни закінчення. Почнімо з назви. Мені спочатку здався дещо дивним заклик WAR MUST GO ON, тобто ВІЙНА МАЄ (ПОВИННА) ТРИВА- ТИ – з огляду на те, що ця війна – не короткострокова кампанія, як вереснева 1939 року агресія Німеччини проти Польщі або літня 1940 року атака вермахту на Францію. Війна росії проти України розпочалася не в 2022-му, а в 2014 році, одразу принесла значні територіальні (Крим, Донбас) і людські втрати (Іловайський котел) і ледь не закінчилася поразкою України вже на початковій стадії. Ця кривава і виснажлива війна, яку за інтенсивністю порівнюють іноді з Першою, частіше – з Другою світовою війною, триває вже дев’ятий рік – на два роки довше, ніж Друга світова війна. Бандитське, нічим не спровоковане, широкомасштабне вторгнення московської орди в мою Вітчизну 24 лютого 2022 року принесло величезні демографічні втрати та руйнування. Тож єдиною молитвою українців і, сподіваюсь, поляків є – аби війна скінчилася якнайскоріше. Тривала війна на виснаження – це мрія путіна, бо тільки безкінечна війна продовжує його безмежну владу, яка й так уже розпростерлася на майже чверть століття. Прочитавши пояснення редактора, зрозумів: назва книги – це парафраз знаменитої пісні рок-групи QUEEN “Show must go on” і віддзеркалює “песимістичний погляд авторського колективу щодо довготривалого характеру війни в Україні”. Ця думка про наступну багаторічну російсько-українську війну “змінної інтенсивності”, яка “не принесе жодній зі сторін рішучої перемоги” (один із авторів дослідження зазначає, що “сумнівно, чи ЗСУ мають такі резерви, аби радикально змінити ситуацію на фронті”), неодноразово повторюється на сторінках книги і,
звісно, має місце на існування як будь-яка гіпотеза. Подібних прогнозів останнім часом з’явилося чимало, як і очікувань швидкої української перемоги. Проте пам’ятаймо: тільки результати жорстоких боїв на українських полях битв вирішать долю цієї війни і терміни її завершення. До речі, відома пісня QUEEN “Show must go on” була написана в 1991 році в трагічних обставинах смертельної хвороби Фредді Мерк’юрі – генія, покараного (чи, може, відзначеного?) Богом за свої бурхливі надлюдські пристрасті. Цей сумний цирковий вислів “вистава має тривати” – про те, що коли падає на арену канатоходець, цирк продовжує працювати. Людина смертна, а мистецтво – вічне. Голос Фредді востаннє з’явився в саундтреку цієї пісні. І справді: мистецтво повинно тривати вічно, але війна – ні. Автори, намагаючись стояти на позиціях об’єктивізму і політичного реалізму в стилі Генрі Кіссінджера, з одного боку, рішуче викривають імперську месіанськоправославну загарбницьку доктрину “русского міра”, який виступає проти “гнилого Заходу”, тобто універсальних норм демократії, свободи та суверенітету. Вони порівнюють путіна з Трампом, слушно вважаючи, що цей російський “глобальний гангстер” хоче make Russia great again – зробити росію великою знову. З іншого боку, їхня зневіра в швидку перемогу України й західних союзників ґрунтується на тому, що росія в ході цієї війни “так і не стала світовим парієм”, зберігши свій потужний потенціал. Наводяться дані про те, що 90% допомоги Україні надають лише шість країн, серед яких Польща. Згадується втома європейського суспільства від війни, бажання пересічних обивателів мати “святий спокій”. Так, у вересні 2022 року тільки 48% опитаних у Німеччині підтримували поставки зброї в Україну, а 50% були проти. Автори вказують на те, що “шанси на мирні переговори” росії та України мінімальні; вони повторюють путінський наратив про те, що “росія не зупиниться, поки не переможе”, наголошують на великих мобілізаційних можливостях рф і стверджують, що “путін не може змінити своєї позиції”. Це все volens-nolens примушує читача погодитися з песимістичним висновком авторів щодо приреченості України на довгу, сповнену мук і страждань, майже безнадійну війну проти російського агресора. Війну на вичерпання. І поразку.
Це висновок, з яким ніколи не погодиться українське суспільство. Водночас виникає запитання: чому автори заради об’єктивності й збалансованості своїх суджень не наводять інших, більш оптимістичних аргументів? Чому не згадують про коаліцію 50+ країн, відому як “Рамштайн”, де США, Польща та інші союзники в тісному взаєморозумінні з українськими військовими вирішують питання надання колосальної військово-технічної допомоги ЗСУ? Чому не фіксують зміни настроїв у Білому домі й штаб-квартирі НАТО (я вже не кажу про рішучість керівництва Польщі) щодо необхідності пришвидшити хід війни і створити всі умови для перемоги України? Чи варто слідувати одній – песимістичній – гіпотезі й відкидати іншу, яка має рівне право на існування? З іншого боку, автори демонструють, як на мене, надмірний оптимізм, коли запевняють, що “росія не становить загрози для Заходу і для Польщі”, яка, мовляв, добре інтегрована в західні оборонні структури; така загроза, на думку краківських дослідників, може з’явитися через 5- 10 років... Добре знаючи хижацьку природу російського імперіалізму й параноїдальну натуру путіна з його аж ніяк не порожніми ядерними погрозами, я б не став легковажити можливістю загострення геополітичної ситуації в центрально-східноєвропейському регіоні будь-якої миті. Недаремно президент Польщі Анджей Дуда піднімає питання про необхідність розгортання над Польщею ядерної парасольки в рамках програми Nuclear Sharing. Найціннішою, на мій погляд, стала друга частина дослідження науковців Ягеллонського університету: “Наслідки конфлікту в Україні (до речі, чому “конфлікту”, а не війни?) для безпеки Польщі” (“Skutki konfliktu w Ukrainie dla bezpiec- zenstwa Polski”). Із глибоким знанням справи і патріотичним ангажуванням польські фахівці обговорюють справи військового потенціалу своєї країни, систему кризового управління цивільної сфери, енергетичну, внутрішню та розвідувальну безпеку Польщі під час російського вторгнення в Україну, роблять критичні зауваження й висувають конструктивні пропозиції, спрямовані на посилення обороноспроможності Польщі. Цікавою і повчальною для українців є стаття, в якій розповідається, як Польща вийшла з-під газо-нафто-вугільної залежності від росії й спромоглася оголосити
“енергетичний суверенітет”, провівши рішучу диверсифікацію джерел постачання енергоносіїв. Я б додав до цього амбіційний польський план побудови потужного сектора ядерної енергетики, про що свідчать угоди з США і Республікою Корея стосовно початку будівництва перших ядерних реакторів. Серед викликів внутрішній безпеці Польщі (посилення шпигунської діяльності росії в її зацікавленні шляхами постачання зброї Україні та спробах вплинути на настрої польського суспільства тощо) увагу також привертає прогноз щодо посилення антиукраїнської пропаганди радикально-правих сил у зв’язку з парламентськими виборами восени 2023 року. Малоприємним сюрпризом для України та польсько-українських дружніх відносин стало б входження до наступного уряду Республіки Польщі промосковської партії “Конфедерація”. Я цілком згоден з порадою авторів книги “War Must Go On” про те, що “треба утримуватись від надто частого проголошення наближення кінця війни” й успіху України, з чим можна стикнутися в численних публікаціях. Я сам ненавиджу блюзнірські, шапкозакидницькі похваляння деяких українських диванних пророків, які з перших днів широкомасштабного російського вторгнення прогнозували кінець війни за місяць...два...три... і так далі, викликаючи лють наших вояків, які, спливаючи кров’ю, боронили українську землю, зустрівшись віч-на-віч з жорстоким і підступним ворогом. Бо мудре українське прислів’я вчить: не кажи “гоп”, доки не перескочиш. Але я так само відкидаю лінійну і примітивну логіку тих експертів, які не розуміють, що ця війна для українського народу екзистенційна: її програш означатиме загибель нашої держави, нації, культури, мови, історії. Легко виміряти кількість зброї і людських резервів. Важко – силу і незламність духу, що ведуть до перемоги. Порівняйте моральний стан російського найманця з якогось Усть-Зажопинська, який прийшов на чужу, незнайому землю, щоб заробити грошей, вкрасти унітаз і втекти чимскоріш, – з духом українських оборонців, які захищають свою землю, майбутнє своїх дітей. Під час підготовки цього матеріалу, присвяченого дослідженню польських колег, мою увагу привернула стаття прем’єр-міністрів Польщі, Чехії та Словаччини Матеуша Моравецького, Петра Фіали та Едуарда Геґера для впливового американського журналу “Foreign Affairs”. Державні мужі стверджують: якщо росія переможе, а Україна впаде, наступною може бути Центральна Європа. Водночас перемога над росією зараз в Україні зменшить шанси того, що прихильникам України доведеться проливати власну кров у майбутньому. Важливою є думка трьох прем’єр-міністрів про те, що в центрально-східноєвропейському регіоні “немає місця для заморожених конфліктів і НЕСКІНЧЕН- НИХ війн”. Очільники урядів єдині у своєму прагненні: “Ми повинні продовжувати курс в Україні, перемогти темні сили реваншизму і підтримати Київ до перемоги”. ...Я не вірю в довготривалість цієї війни, що й так затяглася надто сильно. Крім усіх раціональних міркувань на користь швидкого її закінчення (президентські вибори 2024 року в США, двозначна позиція Китаю та ін.), є ще одне містичне почуття. Очікування Чорного лебедя. Віра в незбагненний поворот Історії – коли над Кремлем злетять не українські дрони (хоч і це буде знаком Перемоги), а з’являться Чорні лебеді – вістуни кінця путінської епохи й падіння Третього Риму – рашистської Імперії зла. І ми візьмемо участь у науковій конференції Ягеллонського університету на цю тему. Фото з відкритих джерел
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
