Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спадщина · “Світ митця пройнятий глибокою любов’ю до рідного краю”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Микола Івасюк – художник, знищений системою

Слово Просвіти, №18 за 2025 рік

Василь ШЕНДЕРОВСЬКИЙ, доктор фізико математичних наук, професор, дійсний член НТШ Незліченними є жертви сталінського тоталітарного режиму. Десятки мільйонів кращих синів та дочок народу на теренах колишнього совєтського простору було знищено в енкаведистських катівнях або заморено голодом. Мабуть, найстрашніші наслідки цієї війни проти власного народу відчули на собі українці, передусім їхня інтелектуальна еліта. Варто згадати лише більше тисячі (1111) розстріляних у Сандормоху (Карелія) до 20 річного ювілею більшовицького перевороту 1917 року впродовж жов “Козак з дівчиною біля криниці”. 1901 р. тня–листопада 1937 року, серед яких було майже 300 українців. А ще була Биківня – селище на північно східній околиці Києва, де київські чекісти почали ховати сліди своїх злочинів уже наприкінці 20 х років, аз осені 1936 року Биківнянський ліс стає основним місцем поховання страчених людей… Серед них були і політики, і науковці, і діячі мистецтва; багатьох з них знав або знає світ. Настав час повернути справжні імена української еліти, імена кожної невинно знищеної української людини на основі обґрунтованих історичних доказів, незнищених архівних матеріалах тих страхітливих трагедій… З однією такою людиною, про життя і творчість якої поки що мало відомостей (донедавна була невідома навіть дата смерті), маємо намір познайомити читача. Це Микола Іванович Івасюк – видатний маляр реаліст. Ось що читаємо в УРЕ, т. 4, друге видання, с. 332: “Івасюк Микола Іванович [16.(28).04.1865, м. Заставна, тепер Чернів. обл. – 1930] – український живописець. Навчався у Віденській (1884–89) та Мюнхенській (1890–96) Академіях Мистецтв. Працював у Чернівцях, Львові та Києві. Автор істор. картин на теми визвольної боротьби укр. народу (“Битва під Хотином”, 1903; “В’їзд Богдана Хмельницького в Київ”, 1892–1912; “Богун під Берестечком”, 1919), жанрових полотен (“Біля криниці”, “Поцілунок”, “Чекання”, “Гуцулка під деревом”, “Жнива”, “Буковинець”, 1889; ”Мати”, 1908), портретів (Ю. Федьковича, 1885; автопортрет, 1887; О. Кобилянської, О. Мишуги; Т. Шевченка, І. Франка, обидва – 1925). Твори зберігаються в Львів. музеї укр. мист.; ДМУОМ. І. – організатор першої художньої школи (1899–1908) у Чернівцях”. Цікаво порівняти наведену в УРЕ інформацію з тією, що подана в “Енциклопедії українознавства” за ред. В. Кубійовича (ЕУ, т. 3, с. 854, 1959): “Микола Івасюк (1865–1936), маляр реаліст, родом з Буковини; студіював у Відні й Мюнхені. З 1913 мав у Чернівцях Малярську школу, 1925 виїхав до Києва, де був короткий час проф. Художнього Ін ту. Виставлявся у Львові, Відні й Чернівцях. Спеціялізувався в іст. малярстві, з праць найважливіші: “Хмельницький під Зборовом” (1893); “В’їзд Хмельницького до Києва” (1912); “Богун під Берестечком” (1921); крім того, побутові і жанрові картини, портрети і іконостаси. Твори Івасюка відзначаються живим кольоритом і акуратністю рисунка. Лишив бл. 500 творів, доля яких здебільше невідома”. Ось і все. Чому ми наводимо повністю ці невеликі статті? Перш за все, бачимо, що немає точних відомостей про дату смерті художника, зовсім куца інформація про діяльність Миколи Івасюка після переїзду на Радянську Україну, в більшості невідома доля його картин. Сподіваємося, що цей нарис приверне увагу дослідників до вивчення наукової і мистецької спадщини великого художника, 160 років від дня народження якого виповнилося днями. *** Народився Микола Івасюк 28 квітня 1865 року в містечку Заставна в родині столяра. Батько Іван ще й займався різьбленням по дереву, а мама майбутнього художника гарно вишивала. Сім’я була віруючою, змалку дітям прищеплювали любов до рідної землі. Тож у хлопця рано прокинулася здатність відчуття краси природи, дивосвіту рідного краю… Заставнівщина охоплює північну частину Буковини, що прилягає до Дністра і є наймальовничішою частиною позагір ської Буковини. В околицях міста є кілька груп давніх курганів, в урочищах Базар та Вацький горб було виявлено залишки ранньослов’янських поселень черняхівської культури ІІ–ІV століть, в одному з курганів розкопано скорчене поховання доби бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.). Ось у такому довкіллі спинався хлопець на ноги. Навчався Микола спочатку в місцевій школі, після закінчення якої вступив до вищої реальної школи в Чернівцях, яку заснував 1863 року владика Євген Гакман, з наміром присвятити себе мистецтву. Тож з 1884 року Микола Івасюк навчається впродовж п’яти років у Віденській академії у професора Л. Алеманда, а з 1890 до 1897 року продовжує навчання у Мюнхенській академії мистецтв у професора А. Ф. Ліцен Маєра. 1892 року молодий маляр вперше ви ставився на виставці Товариства прихильників мистецтва у Львові. Наступного року з успіхом виставив роботу “Хмельницький під Зборовом”. Після цієї картини він захопився історичним жанром. Певно, у зміцненні цього наміру в його житті відіграла вирішальну роль така подія: у 1893 році визначний маляр Ілля Рєпін (1844–1930) відвідав Мюнхенську академію мистецтв для ознайомлення з організацією художньої освіти за кордоном. Викладач академії Юзеф Брандт докладно ознайомив його зі структурою навчального “В’їзд Богдана Хмельницького до Києва 1649 року” процесу та студентами різних національностей. Згодом І. Рєпін як художник педагог і критик напише книгу “Далеке близьке”, опубліковану 1953 року після смерті митця. У ній, зокрема в листі від 5 листопада 1893 року, Рєпін пише: “Мені сподобався більше інших один словак із Буковини – Івасюк. Він добре розмовляє українською мовою і трактує переважно українські сюжети: то козака з дівчиною, то запорожця в степу, уже довгий час він розробляє сюжет “В’їзд Богдана Хмельницького до Києва”. І тут якнайкраще справдилося моє переконання про перешкоду професора. Перший ескіз, який Івасюк зробив сам, без будь-чиєї поради – кращий. В ескізі є життя і натуральність виконання. Але Ліцен Маєр, професор Івасюка, забракував його сцену, створену безпосередньо уявою, і ввів класичну умовність – неприродну, театральну. Івасюк, одначе, це відчув і відклав виконання до більш сприятливих умов”. Картина, над якою художник працював протягом двадцяти років (1892–1912), відображає момент, коли після зняття облоги Замостя у день Святвечора 1648 року Богдан Хмельницький на чолі козацького війська урочисто вступив до Києва. Проїхавши через Золоті ворота, гетьман зі старшиною наблизився до Софійського собору, де його вітали митрополит і духовенство. Потягом до історичного жанру Микола Івасюк завдячував своєму першому учите леві – художнику Юстину Пігуляку та Осипу Маковею. Вони були його духовними наставниками у створенні картин на теми національно визвольної боротьби українського народу. Юстин Пігуляк народився поблизу Чернівців 1845 року, студіював у мистецькій академії у Відні, після якої став учителем у православній вищій реальній школі у Чернівцях. Написав портрети Федьковича та Воробкевича, які висіли у великій залі Народного дому у Чернівцях. Осип Маковей (1867–1925), читаємо в “Енциклопедії українознавства” Володимира Кубійовича, – “письменник, літературний критик і громадський діяч, родом із Яворова. 1893 року закінчив Львівський університет, був редактором журналу “Зоря” і газети “Буковина”, одним із редакторів “Літературно наукового вісника”. З 1899 року викладав українську мову та літературу в учительських семінаріях в Чернівцях, Львові, Заліщиках, де і помер…”. Осип Маковей на сторінках газети “Буковина” 1897 року вперше виступив з великою статтею про Миколу Івасюка. Він писав, зокрема: “Що мені подобається в Івасюкових образах, то природність і краса... Нема у нього погоні за крикливими ефектами на спосіб теперішніх малярів диваків. Благороднішим завданням штуки і літератури є показування людям того, що їх підносило би на дусі... Такий погляд на завдання штуки я бачу і в Івасюка і думаю, що такий погляд ніколи не стратить своєї вартости і високолюдяного значення”. Микола Івасюк. Пастель. Художник Станіслав Яновський. 1894 р. Картина “В’їзд Богдана Хмельницького до Києва” здобула Івасюкові велику популярність, і, за свідченнями сучасників, перед Першою світовою війною в Західній Україні її кольорова репродукція була майже в кожній українській хаті, в кожного українського інтелігента. А от за 74 роки радянської влади картина у вигляді настінної репродукції не видавалася ні разу. Ілля Рєпін, оглянувши його праці, радив Івасюкові після закінчення академії повернутися до України, оскільки там для нього було б найкраще поле діяльності. А визначний румунський маляр Верона, який знав Івасюка ще з Мюнхенської академії, свідчив, що це здібний і талановитий маляр, професори академії дуже любили його, і вже тоді він пробував відтворювати на полотні різні фрагменти з історії України. Після успішного завершення навчання Івасюк повертається на Буковину, плануючи зайнятися педагогічною діяльністю та мистецькою працею. Через три роки в Чернівцях відкрилася перша персональна виставка художника, на якій було представлено багато жанрових полотен, портретів, один із ескізів “В’їзду Богдана Хмельницького до Києва”. Заслуговують на увагу і такі історико батальні картини Івасюка, як “Битва під Хотином” (1903), “Кубанські козаки у Львові” (1917), “Богун під Берестечком” (1919). Саме цю останню картину Василь Касіян відшукав у 1963 році в Бухаресті і вивіз звідти в Україну. Тепер вона у Національному музеї у Львові. Значними також є картини Івасюка на різні жанрові та побутові теми. До кращих портретів належать портрети Юрія Федьковича, Ольги Кобилянської, Олександра Мишуги, автопортрет, портрет дружини художника і перший портрет його дітей, портрет сестри Доміцелли та інші. У 1910 році митець розписав стелю ощадної каси у Чернівцях (за радянської влади тут розміщувався міськком партії). Темою цієї монументальної алегоричної композиції Івасюк вибрав “Ощадливість”. Світ митця пройнятий глибокою любов’ю до рідного краю. Його картини “Без хліба”, “Бідна селянська хата”, “Мати з дитиною під соняшниками” (вміщена в УРЕ), “Захід сонця над Прутом”, “Гуцули під деревами” створюють величну панораму Буковини, а його картини на історичну тематику оспівують героїчні сторінки боротьби українського народу за своє національне і соціальне визволення. Перед Першою світовою війною крає вий сойм Буковини виділив Миколі Івасюку тисячу крон на відкриття мистецької школи. 1904 року художник разом із колегою Юстином Пігуляком таку школу відкриває для бідної, але талановитої молоді краю. Жив він тоді в Чернівцях на вулиці Йосифа, близько Народного дому, де мав і свої майстерні. У цьому домі Івасюк мав ще одну майстерню, в якій працювали молоді учні, які малювали йому церковні образи для іконостасів. Двоє з них – Корнелій Дзер

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин