Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні · “Зібрання було емоційним, люди – щирі, кожен з учасників відчув себе причетним до великої таємниці життя, ланкою в ланцюжку поколінь”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Пам’яті просвітянина

Слово Просвіти, №18 за 2025 рік

Учасники з’їзду письменників з нагоди 1005-річчя виходу у світ “Енеїди”. Львів, 31 жовтня 1898 р. Микола Івасюк — крайній праворуч у верхньому ряду чів. До їхнього числа потрапив також Івасюк, і його, як німецького шпигуна, вислали з Києва до Ростова на Дону. Після повалення царського самодержавства Івасюк знову повертається до Києва, а з 1919 року живе у Львові і Чернівцях. У Чернівцях жив він у свого брата, а малював у ательє професора Євсевія Ліпецького. Євсевій Ліпецький народився 1889 року у Верхівцях (біля Заставни) в родині православного священника. Народну і середню школу закінчив в Чернівцях. 1910 року виїхав до Мюнхена, де студіював у Мюнхенській Королівській академії мистецтв у професорів Карла Равна та Петра Гальма, а у професора Дермера вчився малювання фресок та реставрування. Мав стипендію цісаря Франца Йосифа та стипендію Православного релігійного фонду в Чернівцях. У 1918 році повернувся на Буковину, а через рік став учителем рисунка при українській гімназії в Чернівцях. Відомо, що в цей період уряд Директорії доручає йому створення оригіналів для поштових марок Української Народної Республіки. За його малюнками було випущено шість марок таких номіналів: 2 гривні (українка з жовто блакитним прапором, яскраво фіалкова), 3 гривні (укра З уст Наталі Василівни почули, як Василь Артемович почав збирати історичні експонати, що після затоплення сільських плавнів водами Середньодніпровського водосховища стали вимиватися з берега Дніпровими хвилями. Колекція Василя Артемовича зростала, і вдома вже не вистачало для них місця. Краєзнавець мріяв про музей історії Дніпровокам’янки. На жаль, приміщення для цього в рідному селі не знайшлося, тож частину зібраних експонатів Василь Артемович передав до музею історії м. Кам’янське, про що з вдячністю говорила завідувачка науково експозиційного відділу музею Ірина Володимирівна Шапочкі на. Пані Ірина продемонструвала також відео з експозиції. Василь Сідак написав багато історичних статей. Це й дослідження Голодомору в навколишніх селах, і походження назв довколишніх сіл, річок, пагорбів. В основу цих статей він поклав живі історії, розповіді людей. Його краєзнавчі нариси публікувалися у пресі та наукових виданнях, наприклад, “Свята справа”, “Свічадо”, “Січеславський край”. Тож редактор часопису “Свята справа”, краєзнавець Петро Тимофійович Чегорка з радістю прийняв запрошення до участі в заході пам’яті Василя Артемовича. Наприкінці свого виступу він подарував доньці Василя Артемовича останнє число часопису і висловив упевненість, що зусиллями просвітян і краєзнавців та за підтримки місцевої влади буде видана книга про нашого славного земляка. З теплотою відгукнувся про Василя Сідака Андрій Андрійович Чепурний, керівник режисерсько операторського гуртка дитячої телестудії “Ракурс” Палацу дитячої та юнацької творчості, і надав до уваги глядачів один зі знятих на телестудії фільмів про ювіляра. їнська хата, помаранчева), 30 гривень (Полуботок у в’язниці, яскраво брунатна), 50 гривень (козак бандурист, оливкова), 80 гривень (запорозькі байдаки у морі, ясно синя в брунатній рамці), 200 гривень (вітряк, сіра у червоній рамці). Марки були надруковані у Відні в типографії військо во географічного інституту. Згодом, при тоталітарному режимі сам факт існування поштових марок УНР старанно замовчувався, а про експонування їх на виставках не могло бути і мови. 1925 року М. Івасюка й Є. Ліпецького запросив голова Раднаркому УСРР Влас Чубар на пост професорів малярства в Київській академії. Є. Ліпецький не прийняв цього запрошення і відраджував Івасюка їхати до СРСР, бо знав про тамтешній комуністичний режим від утікачів. Але Микола Івасюк не послухав цієї поради і, як повідомлялось у газеті “Пролетарська правда”, на запрошення уряду Української СРР наприкінці 1926 року разом із сім’єю переїхав на постійне мешкання до Києва. Жили вони то в Боярці, то в Пущі Водиці, то в Ірпені. Журнал “Нове мистецтво” (№ 24 за 1926 рік) інформував, що художникові пропонується створити низку картин на тему революційного руху в Україні. Як зга Василь Сідак був просвітянином, краєзнавцем, літописцем. Дуже любив поезію. У колі друзів і однодумців часто декламував напам’ять вірші та поеми Т. Г. Шевченка. Навіть у день свого 99 ліття просвітяни, що приїхали привітати Артемовича з днем народження, залюбки слухали його декламування напам’ять, адже його очі останні шість років не могли вже бачити світла. На вечорі пам’яті місцеві поети Віктор Шкуро, Олена Молнар, Володимир Фоміч і Катерина Перетятько декламували власні вірші, присвячені Василю Сідаку. Присутні послухали прекрасні виступи гурту “Гомін” у складі Тетяни Марченко, Валентини Бєлікової та Галини Шевченко. Пісні про Україну та козаків відгукувалися щемом у серцях присутніх людей. Із задоволенням співав для шануваль

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин