Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Завдання акторів, щоб вистава була на потрібному емоційному градусі, а глядач ішов на внутрішній контакт із ними”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Творчі пошуки Театру на Михайлівській

Слово Просвіти, №18 за 2025 рік

Едуард ОВЧАРЕНКО Фото надано театром Вистава “Найкращий день та інші неприємності” створена за п’єсою Марини Смілянець. Жанр постановки її творці визначили як вечірку без антракту. Саме цього дня головному герою Матвію виповнюється двадцять. І він вперше у житті святкує свій день народження так, як завжди мріяв… Нарешті у нього є смачний торт зі свічками, і навіть кумедні ковпаки, все, як у кіно. А головне – поряд близькі друзі, з якими є про що згадати. Проте чи варто згадувати? Адже омріяний “найкращий день” може легко перетворитися на вечір болісних спогадів та пошук давно загубленої справедливості. І все ж у душі живе віра, що розділена радість примножується, а розділений біль – стає меншим. А ще з’являється можливість звільнитися від тягаря минулого та знайти сили йти далі. Ця болісна, але водночас світла історія має на меті нагадати всім нам, що навіть після найважчих випробувань є місце для надії та змін, особливо коли ми не самотні на цьому шляху. Вистава створена за ініціативи та підтримки Міжнародної благодійної організації “Благодійний фонд “СОС Дитячі Містечка” та присвячена важливості реформування системи догляду та підтримки дітей (деінституціалізації), що має на меті забезпечити право кожної дитини на люблячу сім’ю. – З нашим театром зв’язалася Міжнародна благодійна організація “Благодійний фонд “СОС Дитячі Містечка”, – розповіла авторка п’єси Марина Смілянець. – У них виникла ідея створення вистави, яка розповідала б про реальну ситуацію українських інтернатах і спонукала людей на такий крок, як всиновлення, або принаймні інформувала, як вони можуть допомогти по справжньому. До цього вони вже створили подкаст “Заглушені голоси”, для якого зібрали дев’ять інтерв’ю з колишніми вихованцями інституційних закладів, і на основі цих документальних історій мені за пропонували написати п’єсу. Я прослухала більше десяти годин абсолютно різного, але доволі страшного досвіду і, відштовхуючись від цього, створила художній твір. Далі режисер Віталій Кіно разом із командою нашого Театру на Михайлівській поставив за цією п’єсою виставу. На створення твору у мене пішло приблизно півтора місяці. Одразу після цього почалися репетиції. Кожен із учасників інтерв’ю згадував, що у них ніколи не було такого дня народження, якого вони хотіли б. Зазвичай в інтернатах святкують день народження одразу всіх, хто народився в цей місяць, просто даючи кожному по цукерці. Тому, виходячи з інтернату, людина часто навіть не знає, в який саме день народилась. Тож я вирішила, що події нашої вистави будуть відбуватися в день, коли головний герой нарешті зміг сам собі влаштувати справжнє свято. Свій “найкращий день”. Враховуючи, що ця вистава є соціальним проєктом і присвячена доволі болісній актуальній темі, ми намагалися зробити її такою, аби вона мала шанс стати популярною, адже ми зацікавлені у тому, щоб про ці історії дізналось якомога більше людей. Тому вистава вийшла яскрава, з гумором, сюжетом, який тримає інтригу і затягує, навіть з піснями і танцями… Але при цьому з над звичайно важливою ідеєю. На мою думку, це той випадок, коли нам все вдалося. Глядачі плачуть, сміються, замислюються, а головне – після вистави мають бажання робити добрі справи, тож спеціально для цього ми розмістили корисну інформацію в наших програмках. Я весь час була на зв’язку з режисером і командою, разом редагували та допрацьовували текст. Щодо процесу підготовки спектаклю, то тут я повністю поклалася на режисера. Мені здається, вийшла хороша вистава, яка виконує покладену на неї місію. Як що за рік чи два в залі знайдеться принаймні одна людина, яка наважиться всиновити дитину, це все одно буде великий успіх. Було б дуже добре, якби кожен порушував подібні теми. єю. Авторки пояснюють, що кожен із нас вкладає власний сенс у поняття “безпека”. Для одного – це бути вдома в обіймах коханої людини, для іншого – перебувати в бомбосховищі, а ще для когось – наявність вуличного освітлення. У представлених роботах багато тілесності, крихкості, простору для глядацького прочитання. Наприклад, диптих Катерини Конюшенко “Він та вона у саду” (2024 р.) показує момент розслаблення поруч із коханою людиною. Картина Анни Антонюк “Закохані” (2024 р.) показує пару, що ніжно обіймається, на тлі смугастої тканини. Це сцена близькості, проте вона несе більше, ніж просто зображення кохання. Картина написана через декілька днів після того, як біз “Найкращий день та інші неприємності” *** Вистава “Не сідайте за кермо, якщо випили вино” – це сюрреалістична комедія, вистава жарт. Що насправді визначає люди ну – її наміри чи реальні вчинки? Чи здатні ми керувати власним життям, чи лише підлаштовуємось під обставини? Головний герой цієї абсурдної та дотепної історії намагається знайти відповіді на ці запитання. Але робить він це у найнесподіваніший спосіб. Легка іронія, парадоксальні ситуації та тонка філософія переплітаються у виставі, яка водночас розважає та змушує замислитися. – У цьому сезоні у нашому театрі почала працювати актриса та режисерка Олена Аль Юсеф, – розповів художній керівник Нового українського театру Віталій Кіно. – Першою творчою роботою для неї став ввід на одну з центральних ролей у виставу “Еротичні сни нашого міста” за новелами Тані Малярчук, наступною пропозицією стала постановка вистави. Було запропоновано кілька п’єс для роботи. І врешті ми обрали цю сюрреалістичну, майже абсурдну комедію. Робота тривала досить довго. Адже за задумом режисерки вистава вимагала від акторів досконалої роботи в пластиці і пантомімі. Працювали завзято! Кілька місяців. В лютому я подивився перший прогін майбутньої вистави. Поділився своїми враження ми і думками з режисеркою і акторами. Запропонував певні ідеї щодо вирішення сценічного простору майбутньої вистави, щодо уточнення музичного рі нес центр “Шевченківський” в Одесі був зруйнований ворожою ракетою. У ту ніч чоловік Анни, за декілька секунд до вибуху, накрив її своїм тілом. Мисткині здалося, що це був кінець, але вона ще ніколи не відчувала себе такою захищеною, як у той момент. Виставка завершується арт об’єктом Анни Антонюк “Найближче укриття” (2025 р.). Через карту, на якій позначені укриття та фото зруйнованих окупантами одеських будівель, мисткиня нагадує, як важливо знати, де шукати безпеку в часи небезпеки. Цей проєкт показує, як важливо не лише шукати фізичне укриття, але й розуміти, де знайти емоційну підтримку в моменти тривоги. Анастасія ТІТАРЧУК шення. Вистава, на мою думку, вийшла дуже світла, з теплим гумором, з чудовою думкою – ти сам маєш творити своє власне життя! Актори отримують задоволення, граючи виставу! А разом із ними задоволені і глядачі! У планах Театру на Михайлівській – нові вистави проєкту “Дебют”. Вже в цьому сезоні плануємо випустити три вистави, в яких дебютують режисери, актори, сценографи. Наприкінці травня представимо дипломну виставу студентів акторів кафедри сценічного мистецтва і культури Київського національного університету технологій та дизайну “Кава перших побачень”, а в червні в афіші має з’явитися вистава випускників КНУТКіТ імені І. Карпенка Карого, кафедри театру ляльок “Італьяно Веро” та вистава студентів акторів та режисерів НАКККіМ “Івасик Телесик”. Не забуваємо і про наших юних глядачів. Театр для дітей “Сонечко” готує нову виставу під робочою назвою “Країна ґудзиків”. – За основу я взяла п’єсу “Вчіться керувати автомобілем заочно” Клода Фортюно, проте переписала її, аби наблизити до сучасності, – продовжила розмову Олена Аль Юсеф. – Мене хвилює проблема мислення – люди на стілець. В епоху високих технологій те, що має дати людині крила, нерідко ці крила підрізає. Справді, онлайн нерідко може мати переваги. Так ми можемо вивчити іноземну мову, здійснити онлайн подорож. Але інколи дуже не хочемо виходити із зони комфорту, чіпляємося за віртуальний світ, живемо у полоні комп’ютерних ілюзій. Насправді людина має діяти, життя треба проживати, у ньому будуть і помилки, і ризики. Згадана п’єса була написана у 60 х роках минулого століття. Тобто ця проблема була вже тоді, а зараз вона набуває ще більшої актуальності. Особливо турбують підлітки, які опиняються за стіною онлайн світу. Вони там комфортно почуваються, а в реальному житті у них виникають проблеми з комунікацією. Я працюю в Новому українському театрі акторкою, а ще здійснила кілька постановок у Театрі драматургів. І наш художній керівник Віталій Кіно запропонував мені поставити виставу. Це повинна була бути постановка, близька цільовій авдиторії нашого театру, а конкретну ідею я мала запропонувати сама. Визначила, що гратимуть два актори, і вони будуть основним засобом виразності у виставі. Запропонувала багато пластики, живого і цікавого спілкування. Щоб при мінімальному сценічному рішенні закласти глибокі сенси і виставу “Не сідайте за кермо, якщо випили вино” було цікаво дивитися. Спершу планувалося, що вистава буде складатися з двох новел. Коли зробила першу новелу, то зрозуміла, що ці дві історії важко поєднати в одній виставі. Я дописала деякі сцени до першої історії, і вийшла повноцінна вистава. Загалом робота тривала два з половиною місяці. У виставі грають актори театру й кіно Максим Бурлака та Андрій Гурін, з якими я знайома вже не перший рік. Герой Максима є фізичним втіленням системи, яка гіпнотизує, а онлайн курси часто є справжнім обманом. Невипадково в центрі сценографічного рішення у нас стілець. Адже саме сидячи на стільці сьогодні дехто хоче прожити життя. Натомість велосипед, який теж єна сцені, – це дія. Начебто все так просто і зрозуміло, але інколи нам важко зробити правильний вибір. Нас визначають не наші наміри, а наші дії. Чому так важко перейти до дії? Бо це відповідальність, яку ми маємо нести за свій вибір. Коли людина починає діяти, то в неї з’являється страх, чи вона не помилиться. Дехто прагне спробувати інший, віртуальний шлях, але він, на мій погляд, хибний. Костюми, з одного боку, нейтральні, а з іншого – ми хотіли зробити стилізацію під автомобілістів 1970 х років. Про зрілу виставу можна буде говорити десь на п’ятому шостому показі. На сьогодні я задоволена тим, що це відбулося. Завдання акторів, щоб вистава була на потрібному емоційному граду сі, а глядач ішов на внутрішній контакт із ними. І на завершення кілька слів від самих виконавців. Максим Бурлака: “До певної міри граю сам себе. Пам’ятаю, як прийшов на од ну з перших репетицій у шкіряній куртці, і це додало мені певної брутальності в рухах. Подумав, що мій персонаж може бути продавцем курсів, але при цьому трохи авантюристом. Він постійно випадає з образу. Намагається зробити все красиво, однак інколи йому це шкодить”. Андрій Гурін: “Мій герой проходить за час вистави еволюцію. Спочатку йому не вистачало впевненості у собі, і він думав, що йому зможе швидко допомогти чарівна таблетка. Врешті обставини змусили зрозуміти, що треба працювати над собою і шукати вихід зі складної ситуації в самому собі. Він усвідомив усю абсурдність навчання методом онлайн і не безпеку залежності від нього. Далі працюватиму над образом. Маю краще розуміти, чого мій герой прагне насправді”. Театр на Михайлівській, що входить до Центру мистецтв “Новий український театр”, протягом цього театрального сезону представив дві прем’єрні вистави – “Найкращий день та інші неприємності” (режисер Віталій Кіно) і “Не сідайте за кермо, якщо випили вино” (режисерка Олена Аль Юсеф).

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин