Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 З роси і води! · “Маючи за взірець таких незламних Воїнів світла, як Ніна Опанасівна Вірченко, хіба ми не нація переможців?” · с. 16сторінка оригіналу ↗

Кілька зернин з її унікального життя

Слово Просвіти, №18 за 2025 рік

Галина ДАЦЮК, журналістка Закінчилася прекрасна імпреза до 95-ліття видатної жінки України Ніни Опанасівни Вірченко, докторки фізико-математичних наук, професорки, громадської діячки, колишньої політув’язненої системою совєтського кдб. Повна зала людей – не лише тернополян, а й тих, що спеціально приїхали на пошанування, зокрема зі Львова, Білої, Києва, Великих Гаїв. Ніна Опанасівна з онуками Іванкою та Андрійком Могутнім вступним акордом прозвучав хор “Заграва” з піснею волі “Зродились ми великої години”. Привітання від Тернопільської обласної адміністрації, Львівської міської ради, Тернопільського міського управління культури, Львівського обласного товариства політв’язнів і репресованих (Ореслава Хомик). А тоді – привітання від рідної кафедри математичного аналізу та теорії імовірностей Національного політехнічного університету імені Ігоря Сікорського, їх було 14. І кожен хотів сказати найголовніше – про видатні досягнення Ніни Опанасівни в галузі науки, про її блискучий талант викладачки від Бога, про її унікальні організаторські здібності, про патріотизм, приклад служіння Україні, здатність згуртувати людей навколо найголовнішого, про Міжнародні Конференції, присвячені Михайлу Кравчуку. Це була історія довжиною у 95 років – “Зернинки з доріг життя мого...” Сьогодні вони вмістилися у наших долонях, зернинки вдячності, пошани, захоплення. Насправді пані Ніна назбирала їх за життя повні комори. З них все життя пекла хліб духовний, ділилася ним з тими, хто його прагнув, навертала до добра, заряджала силою самопосвяти. Колись ми з пані Ніною побували в монастирі у Великих Гаях, у пам’ять ігумені Йосифи, легендарної Олена Вітер. З нею пані Ніна відбувала термін у Східному Сибіру, знала багато про страдницьке життя у таборі Матінки, бачила її силу віри, непохитність. “Пані Ніна ніби передала нам, як зв’язкова, пам’ять про Матінку”, – сказала інокиня Анатолія, яка разом із сестрами приїхала на це свято Духа і Любові. Сестра палко говорила про те, що для кожної молодої людини девізом життя має бути – Бог і Україна – понад усе! – саме в такій послідовності. Бог сьогодні береже Україну, і Бог дав пані Ніні таке прекрасне довголіття. Нехай воно триває! Родина була поруч – донечки Оленка, кандидатка медичних наук, лікарка, Марічка – теж науковиця, культурна дипломатка. Онуки Іванка та Андрійко час від часу обіймали бабусю, прочитали вірші з її найновішої книжки... Особливим акордом прозвучали привітання пані Ніні від найвірніших друзів родини. Колись побратими Ростислав Доценко та Микола Білорус пообіцяли одне одному, якщо щось станеться з одним із них, то інший буде опікуватися його дітьми. У непевні часи переслідувань родини підтримували одна одну, дружили і дружать між собою їхні діти. Тож сьогодні донька пана Миколи Віра Білорус привітала Ніну Опанасівну, поділившись щемними споминами, і побажала многії літа. Від родини світлої пам’яті посестри Надії Курило-Перлини привітав Ювілянтку Юрій Курило, розповівши про те, що всі роки у день його народження пані Ніна надсилає йому подарунки. І не лише йому, вона й досі обдаровує усіх дітей її посестер. На жаль, її дорогі “дівчата” голубками полинули в небо... Залишивши у дітях виплекану вдячність, взаємопідтримку і дружбу, як скелю. Саме подружжя Курило – Оленка і Юрко – покликали пані Ніну до Тернополя в перші дні Великої війни, коли Київ здригався від російських ударів. Ще один привіт з Києва починався так: “Дорога Ніночко, прийми мої сердечні вітання з твоїм ювілеєм!” Це були слова посестри пані Марти Бліхар-Чорній, яка щойно відсвяткувала свій столітній ювілей. Пані Марта розповіла, як колись у ГУЛАГу, на лісоповалі, високе дерево впало і вбило їхню молоденьку подругу. Наступного дня Ніна організувала бунт і наказала дівчатам не виходити на роботу, поки їм не забезпечать належні умови. Вони стояли на морозі, не працювали і домоглися поліпшення безпеки. “Це все завдяки нашій дорогій відважній і незламній Ніночці!”. Словом, було на святі щемно, тепло, гаряче, високо. Наприкінці ми переглянули прецікавий документальний фільм Олександра Рябокриса “УЖМА” про пані Ніну. Чай, смаколики, обійми. Вдячність за блискучу організацію свята Бібліотеці-музею “Літературне Тернопілля”, особисто пану Володимиру Ханасу і пані Оксані Лехіцькій. Щиро дякую за запрошення провести захід дорогим Олені та Марії Доценко. Мала за честь. Многії літа Ніні Опанасівні, жінці неймовірної внутрішньої сили, Лицарці серед Героїнь України. Вже – на вокзалі, потяг мають ось-ось подати, проте встигла написати кілька слів-зернин, щоб посіяти їх на щедрому Тернопіллі, де тепер живе пані Ніна. Тимчасово, звісно, бо кафедра її чекає, як і робочий стіл. Так одноголосно заявили сьогодні всі колеги на чолі з деканом Олегом Івановичем Кльосовим. З присмаком цієї великої події повертаюся в Київ, ще міцніше впевнившись, як важливо сьогодні пам’ятати і вшановувати незламних борців за незалежність України, надто, поки вони ще серед нас. Це підносить дух і надає сили у боротьбі за нашу свободу, яка триває. Маючи за взірець таких незламних Воїнів світла, як Ніна Опанасівна Вірченко, хіба ми не нація переможців? Ореслава Хомик, Ніна Вірченко, Олександр Рябокрис (крайній ліворуч), Володимир Ханас (крайній праворуч) З нагородами та книжками пані Ніни — Іванка, Андрійко, Ореслава Хомик, Галина Дацюк, Оленка (крайня ліворуч) та Марічка Доценки

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин