Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 18 (1346), 7—13 травня 2026 Марія Гармаш: “Найбільшою нагородою для полеглих моїх синів буде перемога над усіма ворогами”

Слово Просвіти, №18 за 2026 рік

Галина ДАЦЮК, журналістка, м. Київ Бувають у житті покликання, які треба прожити, щоб вийти з них, як зі священного полум’я. Що й обпікає, і очищує. У Національному заповіднику “Софія Київська” вшанували Матерів, чиї діти віддали життя за волю України у новітній війні з московитами. Спочатку в Теплій Софії отці відслужили молебень за здоров’я Матерів, пом’янули полеглих Героїв. Затим відбулося велике літературномистецьке дійство “Матері”, організоване Спілкою жінок України на чолі з Леокадією Герасименко, за участі Національної спілки журналістів України. Де й нагороджували відзнаками “Орден матері полеглого бійця”. У числі нагороджених була Марія Олексіївна Гармаш, мама двох полеглих синів – Данила і Дмитра. Її ім’я я запропонувала, коли в Київській організації НСЖУ складали списки представлених до нагород. Я знала пані Марію як палку прихильницю прямоефірних передач на Радіо Культура, які вона уважно слухала і мудро коментувала. Зустрічалися на презентаціях моїх книжок, книжкових ярмарках. Знала, що вона вчителька української мови та літератури. Коли чула її прекрасну українську вимову, то відчувала себе ученицею. Знала, що Данило-кобзар її син. Що у неї п’ятеро дітей. Що вона “затята” українка. У 2013 році, коли почалася Революція Гідності, пані Марія вийшла на Майдан з усіма своїми дітьми... Настав час, коли я перестала бути радіоведучою, а пані Марія – моєю радіослухачкою. Вона стала для мене матір’ю, чиї сини пішли добровольцями з 2014 року захищати Україну. І двоє зних – Данило і Дмитро – загинули... Коли я зателефонувала пані Марії, щоб запросити до Софії Київської на День матері і вручити нагороду, з’ясувалося, що вона на Сумщині і приїхати до Києва тепер складно. Наважилась попросити її надіслати своє слово, яке хотіла б виголосити. І пані Марія погодилася. Тож на церемонії нагородження я зачитала виступ Марії Олексіївни. З пекучим болем і вдячністю, що живу на землі, яка родить таких Матерів. А вони – синів. Слово Марії Гармаш, зачитане на Святі Матері 8 травня 2026 року в “Софії Київській”: – Моїх троє синів пішли воювати добровольцями ще у 14-му році, майже одразу ж після Майдану, бо ми точно знали, що війна з московією неминуча. Я дуже хотіла, щоб усі мої діти реалізували своє музичне обдарування в сфері української культури, бо сама, працюючи учителькою української мови й літератури, використовувала в роботі українську пісню, і це дуже допомагало мені налагоджувати тісний духовний і моральний зв’язок із душами дітей. Навіть не думала, що моя робота якась особлива, але під час моєї роботи на Полтавщині в селі Краснознаменка, а нині Сергіївка, було вбито мою п’ятирічну донечку Софієчку, і місцеві люди підтвердили мій здогад, що це була така мені помста з боку і місцевого, і районного партійного керівництва за мою “політику” українства в усьому. Моя позиція підкріплювалася тісною дружбою з дуже патріотичними людьми: моєю вчителькою-наставницею Надією Дмитрівною Коваленко, родинами Литвинів і Бердників. Тому склалося так, що двоє моїх старших синів – Дмитро і Богдан – закінчили Стрітівську кобзарську школу, і їхні вчителі наполягали, що вони мають бути музикантами-кобзарями. Та не було в нас тоді для цього матеріального підґрунтя... Менші діти закінчили Київську середню спеціалізовану музичну школу ім. Миколи Лисенка за спеціальністю бандура – Ярина і Данило, а Устим – кларнет. Усі мої діти здобули вищу освіту, але війна перекреслила найкращі мирні плани. Богдан з 14-го року пішов добровольцем у складі Нацгвардії, Устим і Данило – в батальйон “Донбас”, їхній батько добровольцем воював у “Правому Секторі”, Світлина на згадку про День Матері у “Софії Київській” в якому вже після повномасштабного вторгнення росії загинув під Бахмутом наш найменший Данило, в складі піхоти “Вовків Да Вінчі”, хоча наступного дня мав уже перейти до операторів дронів. Та 10 травня 2023 року його політ обірвався... Найстарший, Дмитро, у 14- му році волонтерив і доглядав свою хвору на онкологію дружину Люду, а в час повномасштабки разом з усіма пішов захищати Київ, потім, маючи військову підготовку ще з університету і з часу роботи в МНС, став ротним командиром, обороняв і село Краснопілля на Сумщині, де завоював своєю витримкою і розумною роботою з особовим складом велику повагу своїх підлеглих. Згодом він служив у штабі окремої 48-ої артилерійської бригади, був, як завжди, дуже відповідальним, скрупульозно чітким у розподілі боєприпасів, вимогливим до себе і до всіх, не хотів іти і в найменшу відпустку, переживаючи за всю точність у документації. Дмитро, за якого ми якось завжди були спокійні, бо він був для нас усіх таким надійним і серйозним захистом від усіх випадковостей, загинув на Дніпропетровщині 15 листопада 2024 року в чині майора за не до кінця з’ясованих обставин. Усі мої вояки мають нагороди, але йшли вони воювати не за це, і найбільшою нагородою і для полеглих моїх синів, і для мене особисто буде перемога над усіма ворогами, зовнішніми і внутрішніми, і справді незалежна українська Україна. Земле рідна! Мозок мій світліє І душа ніжнішою стає, Як твої сподіванки і мрії У життя вливаються моє. Я живу тобою і для тебе, Вийшов з тебе, в тебе перейду. Під твоїм високочолим небом Я гартую душу молоду. Хто тебе любов’ю обікраде, Хто твої турботи обмине, Хай того земне тяжіння зрадить, І з прокляттям безвість проковтне! Василь Симоненко ...Зала слухала звернення пані Марії, обіймаючи на відстані, і кожному хотілося вділити їй частинку сили, міцності і тепла. За стінами Софії слово української Матері, чиї два сини нині на Лісовому кладовищі у Києві, чула Богородиця Оранта. І, здається, сльоза котилась по її синіх одежах. У своїй жертовності і самопосвяті нині наша Матір сягає Неба. Земна як Небесна. Дякую, дорога пані Маріє, за Ваше материнське подвижництво, силу Духу. Нехай Бог дає сили жити і дочекатися нам усім щасливої України. Дякую КО НСЖУ і НСЖУ за покликання до важливої справи – пошанування матерів захисників. Дякую Богу, що безпомильно обрала колись журналістику, яка розгортає життя у багатовимірі подій і людських доль і дає радість служити правді. Навіть коли з журбою радість обнялась. Дякую очільнику Київської організації НСЖУ панові Михайлу Сороці, дорогим колежанкам-журналісткам Зої Шариковій та Аллі Малієнко, художниці Марині Соченко – нагородженій мамі полеглого воїна Любомира, за проведені разом години нашого болю і нашої величі. Слава нашим матерям і світла пам’ять воїнам, які віддали життя за незалежну Україну. Марія Гармаш — мама полеглих захисників Данила і Дмитра Марина Соченко з нагородою біля портрета сина Любомира

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин